Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kurslekczijzagalnaekol.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
8.87 Mб
Скачать

3. Розвиток науки про довкілля в Україні.

Перший науковий сектор екологічних досліджень в Україні створений у 1930 р. в Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. В.В. Стачинський (1933) обґрунтував поняття біогеоценозу, як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. У 1940-1980 рр. широке визнання наукової громадськості здобули екологічні дослідження І.Г.Підоплічка, Ф.А.Гриня, С.М.Стойка, ГІ.С.Погребняка, Д.В.Воробйова, О.Л.Бельгардта, А.П.Травлєєва, присвячені раціональному природокористуванню, екології лісу і ландшафтів. Праці академіка М.Г.Холодного є вагомим внеском до розробки концепції про геохімічні цикли. На сучасному етапі широке визнання здобули екологічні праці М.Н. Голубця, К.М. Ситника і Ю.Р. Шеляг-Сосонка, в яких розвинені концептуальні та методологічні основи сучасної екології. Аналізу філософських проблем у системі «людина - природне середовище» присвячені праці В.С.Крисаченка. Значний внесок у розробку проблем прикладної екології зробили вчені з інститутів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, робота яких була спрямована на вивчення загальних закономірностей у природних, природію-антропогенних та антропогенних екосистемах, вплив антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище та раціональне природокористування. Останнім часом виконано багато робіт, спрямованих на запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище.

Сьогодні екологи України активно працюють над розробкою національної концепції стійкого (збалансованого) розвитку, над розробкою національної екомережі (Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки” від 21 вересня 2000 року), над вирішенням регіональних екологічних проблем (Регіони Карпат, Криму, «Басейн Деніпра» та ін.

ЗАНЯТТЯ №3

Тема: «Базові поняття традиційної екології» ч.1. План заняття

1. Умови та фактори природного середовища.

2. Екологічні фактори.

3. Екологічна ніша.

4. Природні умови і ресурси.

1. Умови та фактори природного середовища.

Середовище існування для живих організмів відіграє особливу роль. Розглядаючи окремий організм як певну систему, найбільш прийнятним є визначення середовища за А.Холлом і Р.Фейджином: «Для даної системи навколишнє середовище є сукупністю усіх об'єктів, зміни властивостей яких впливають на систему, а також тих об'єктів, властивості яких змінюються в результаті поведінки самої системи». З визначення випливає динамізм взаємодії організму (системи) і середовища й те, що середовище не є для системи чимось абсолютно зовнішнім.

За М.Ф.Реймерсом, навколишнім середовищем, а точніше довкіллям називають сукупність взаємопов'язаних природних, видозмінених природних, штучно утворених та соціальних компонентів в оточенні якої живе організм і з якою він безпосередньо взаємодіє. Довкілля складається з багатьох елементів, умов, явищ, тобто факторів. Одним із завдань загальної екології є вивчення впливу факторів довкілля (екологічних факторів) на живі організми.

Умови природного середовища – це сукупність організмів, абіотичних тіл і явищ (від космічних дій до безпосередньої дії навколишнього середовища, в т.ч. вплив людини) на окрему особину, популяцію або угруповання. Умови середовища поділяють на абіотичні - неживу природу, що оточує організм або інший об’єкт і так чи інакше впливає на нього і біотичні - живу природу, що оточує організм або інший об'єкт (у т.ч. інші особини того ж виду) і так чи інакше впливає на нього.

Вивчення впливу абіотичних факторів довкілля на живі організми і реакцію організмів на їх зміни є основним завданням аутекології. Абіотичні (від грець -«неживий») – сукупність неорганічних умов середовища перебування. Абіотичні фактори навколишнього середовища поділяються на хімічні (сполуки атмосфери, води, ґрунту, тощо), фізичні (температури, освітлення, вологість, тощо), кліматичні, едафічні (механічний склад ґрунтів, гумус, лісовий настил, тощо), але вони взаємозалежні один від одного.

Здатність організмів пристосовуватись до змін абіотичних факторів середовища відіграє важливу роль в процесі еволюції. Адаптація організмів здійснюється різними шляхами, зокрема особливостями поведінки, наприклад, міграції, особливостями метаболізму організмів, наприклад, стадія анабіозу, тощо. Вивчення цих процесів є важливим, адже це дозволяє зрозуміти природне різноманіття тварин і рослин, визначати межі їх стійкості до дії абіотичних факторів середовища тощо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]