2. Особливості сучасного етапу розвитку екології.

Як і інші ділянки знань, екологія розвивалася невпинно і водночас нерівномірно. Сьогодні екологія в широкому розумінні — це не тільки природнича наука, позаяк вона частково включає інші дисципліни: соціологію, право, економіку, планування, технологію тощо. Намагання остаточно вирішити екологічну проблему сьогодні підводить вчених до припущення, що ця проблема некоректно поставлена, а, отже, це питання філософське. Зокрема, триває одвічна суперечка щодо суб’єкт-об’єктних відносин суспільства і природи. Так, у якості одного з концептуальних нововведень екологічної психології робиться спроба перейти від «суб'єкт-об'єктних» відносин людини й природи до «суб'єкт-суб'єктних». Зокрема, протиставляється антропоцентризм і біоцентризм (природоцентризм).

Егоорієнтований природоцентризм. Це відношення подібне відношенню дитини до батька. Людина орієнтована на себе й діє тільки заради себе, однак джерелом свого існування визнає винятково природу. Це відношення носить характер «об'єкт-суб'єктного». Об'єкт тут - людина.

Екоорієнтований природоцентризм. Світ не лише центрується природою як вищою цінністю, але й орієнтований сам на себе. Замість Людини - якась істота, випадково створена природою. Це істота тимчасова, від неї нічого не залежить. Інша сторона цієї ж медалі - уявлення про деперсоналізоване божество - абсолют, нірвану як абсолютне ніщо. У крайньому вигляді має на увазі рятування біосфери від людської присутності. Характеризується «об'єкт-об'єктним» відношенням.

Егоорієнтований антропоцентризм. Ця досить сучасна форма відносин виправдана найбільше повно теоретично у філософії екзистенціалізму. («Мета життя – життя».) Вона не тільки центрує людиною всесвіт, але й усе, що відбувається у всесвіті, представляє грою людського розуму. Такий підхід - результат запаморочення від успіхів технотропної цивілізації й пов'язаним із цими успіхами почуттям відчуженості від живої природи. Це відношення носить характер «суб'єкт-об'єктного».

Екоорієнтований антропоцентризм. Людина залишається центром світу й головною цінністю. Одночасно людина орієнтована на творення й облаштованість свого населеного будинку - Світу. У центрі всесвіту - людське серце, і серце це, відтак, не тільки людини, але й всесвіту. Всесвіт не простий набір матеріальних тіл, а організм олюднений (орозумлений) настільки, наскільки людині вдається осмислити цей факт. Найбільше повно ця ідея розвинена в християнстві і найбільше яскраво присутня у християнській, особливо в православній традиційній культурі. Науковою мовою цю тезу можна інтерпретувати як необхідність переваги негентропійної діяльності людства над ентропійними процесами, що супроводжують усіляку діяльність. А значить - пріоритет творення вищих цінностей релігії, культури, науки. Даний тип відносин має характер «суб'єкт-суб'єктних».

Дуже важливим сучасним напрямком розвитку екології стала концепція сталого розвитку, яка з'явилась у 80-х роках ХХ століття у межах діяльності комісії ООН, покликаної пов'язати в одне ціле розвиток і екологію. Особливого значення ця проблематика набула в умовах вичерпання ресурсів.

Важливими наближеннями до концепції стійкого розвитку були обговорювані в роботах Римського клубу концепція динамічного росту, концепція органічного росту, концепція динамічної рівноваги. Загальне для всіх цих підходів - зіставлення глобальної економічної системи з живим організмом, що особливо яскраво виявився в концепції органічного росту. Кількісний ріст не грає ролі в еволюції живих організмів або біологічних систем. Головне місце тут належить життєвій силі й здатності до виживання, тобто якісному вдосконаленню й пристосуванню до навколишнього середовища. Органічний ріст приводить до динамічної рівноваги, тому що живий, зрілий організм постійно обновляється. Суспільством, що досягло стану динамічної або стійкої рівноваги, є таке суспільство, що у відповідь на зміну внутрішніх і зовнішніх умов здатне встановлювати нову, відповідну цим змінам рівновагу як усередині себе, так і в межах середовища свого перебування.

Стійкий розвиток - це союз людини із природою й із самою собою. Під стійким розуміється такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. У рамках концепції стійкого розвитку є течія, що висловлюється за зниження чисельності світового народонаселення приблизно до 1 мільярда, що дозволить значно зменшити навантаження на довкілля й забезпечити тим, хто залишився високий рівень життя. Так затверджують прихильники екорозвитку, або адепти так званої концепції «золотого мільярда», що припускають вирішити екологічні й інші глобальні проблеми найбільш розвинутої частини світу за рахунок його слаборозвиненої й перенаселеної периферії.

Сучасний розвиток екології характеризується наявністю багатьох помилкових поглядів, які можуть набувати форму спекуляцій:

• твердження про остаточне розрішення екологічної проблеми за рахунок технічних засобів,

• припущення, що головним винуватцем виникнення парникового ефекту є промисловість, що викидає у атмосферу диоксид вуглецю (на основі припущення прийнято навіть «Кіотський протокол»).

• твердження про можливу коеволюцію природи і суспільства.

• твердження про існування «екологічно безпечних» технологій, що неможливо внаслідок дії другого закону термодинаміки.

Розглянемо перше твердження.

Існує поширена думка, що якщо із труби валить отрутний дим, то досить поставити відповідний фільтр і тим самим вирішити екологічну проблему. Однак є обставини, що змушують сумніватися в цьому.

По-перше, щоб виготовити фільтр, потрібно створити виробництво відповідних труб, що вимагають свої фільтри, не говорячи вже про додаткові витрати речовини й енергії. Виходить щось начебто гегелівської дурної нескінченності.

По-друге, даний «природоохоронний захід» при ближчому розгляді охороняє не стільки природу, скільки технологічний процес. Виробництво як би виводится з-під удару й, отже, втрачає стимули до більше глибокої екологізації.

По-третє, якщо припустити, що задачу "труба - отрутний дим" вирішили, докорінно змінивши технологію, то й у цьому випадку не можна говорити про рішення екологічної проблеми.

Дійсно, навіть в ідеальному варіанті, при якому в навколишнє середовище не надходить нічого, крім продукції, а енергія й сировина добувається тільки із чистих джерел - екологічна проблема однаково повністю не вирішується. Усякий технічний пристрій працює з коефіцієнтом корисної дії (КПД), меншим одиниці. Отже, при його роботі в навколишнє середовище надходить деструктурована енергія. Як відомо з термодинаміки, цього досить, щоб у системі біосфери підвищувалася ентропія, що є мірою невпорядкованості, хаосу. У рості ентропії й полягає, в узагальненому змісті, екологічна проблема. Отже, за допомогою одного тільки технологічного підходу екологічну проблему вирішити неможливо.