4. Розділи в системі неоекологічних наук
Виділяються відповідно до розміру і ступеня просторового охоплення об’єктів, а також еволюційної логіки розвитку предмету екологічних наук. При цьому з наукознавчої точки зору такі розділи повинні формуватись згідно загальної логіки не лише науки і природознавства, а й згідно поточних задач і проблем, вирішуваних людським суспільством.
В зв’язку з цим можна побудувати логічний ряд «Екологія – неоекологія – нооекологія». Так, сучасна неоекологія логічно вийшла з екології. Сучасний же етап її розвитку пов’язаний з зародженням і поступовим розвитком кардинально нового за методологічними рисами наукового напряму – ноосферології (ноосферної екології, нооекології). Власне розділи в неоекології доцільно виділяти відповідно до глибини вирішення і коректності постановки глобальної екологічної проблеми.
Ще В.І.Вернадський вказував, що справжні вчені повинні спеціалізуватися не за науками, а за проблемами. Може саме з-за того, що вчені продовжують спеціалізуватись «за науками» екологічна проблема не те що і досі не вирішена, а й весь час загострюється. І може саме тому науковий геній В.І.Вернадського і по сьогодні залишається взірцем для усіх екологів, що прагнуть остаточно вирішити глобальну екологічну проблему. Незважаючи на значні і, здавалось би, беззаперечні перемоги біосфероцентризму (Горшков,1995, Данилов-Данильян,…1995, Лісовський,2000), ще й досі досить популярною є думка про те, що техносфера є чимось стороннім по відношенню до біосфери і що людина майже «відірвалась» від біосфери штучно підтримуючі міста (урбоекосистеми), сільськогосподарські угіддя (агроекосистеми), комунікації (інфраекосистеми).
Таким чином, маємо два полюси у методологічних підходах до постановки і вирішення екологічної проблеми:
Мінімалістський, що передбачає подальше слідування біологізаторському напряму в екології, а, отже, лише постановку із запереченням практичного вирішення екологічної проблеми.
Максималістський, представники якого припускають створення штучного середовища мешкання людини (техносфери) і вважають, що загострення екологічної проблеми є злою, але цивілізаційною необхідністю.
Між цими полюсами є дуже багато різних підходів і думок (Від «Кінця історії…» Френсіса Фукуями до «Анастасії» Володимира Мегре).
Зважаючи на інтенсифікацію останніми роками теоретичних і методологічних досліджень проблем ноосфери, ноосферології, ноосферного розвитку та інших похідних від ноосфери проблем (Багров,2002,2008, Моисеев,1999, Олейников,Оносов, Сонько,1997-2007), пов’язаних багато в чому з відродженням наукової спадщини С.А.Подолинського та В.І.Вернадського, сьогодні вже доцільно говорити про ноосферні екосистеми як головні об’єкти сучасної екології, а їх динаміку розглядати як головний її предмет. Але в такому разі своєчасною буде і модифікація її назви – з неоекології (тобто, новітньої) у нооекологію (тобто ноосферну).
5. Інші класифікації неоекологічних дисциплін
І
снують
і інші класифікації. Одна
з них - розподіл науки на аналітичні
(галузеві), синтетичні й методичні
дисципліни. Відповідно до цього підходу
(наприклад, сама нова класифікація
соціальної географії по М.Д. Пистуну,
1996) неоекологія поділяється в такий
спосіб (рис. 2):
синтетичні (галузеві) неоекологічні
дисципліни - екологія повітря, екологія
ґрунтів, екологія ландшафтів і т.д.;
аналітичні - основи неоекології, екологія
людини, екологія України, експертиза
навколишнього середовища й т.д.; методичні
- методика викладання неоекології в
загальноосвітній школі, методика
викладання неоекології у вищій школі,
методика масової екологічної освіти й
виховання й т.д.
Відповідно до вищевикладеного необхідно дати остаточне визначення поняття неоекологія, під якою розуміється - комплекс (сімейство) наук, що вивчають розвиток, функціонування й прогнозування розвитку антропосфери, що розробляють можливості керування взаєминами й зв'язками в системі «природа – суспільство» з метою їхньої гармонізації й забезпечення екологічно безпечного співіснування. Теоретична, методологічна й практична значимість вивчення об'єкта неоэкологии підкреслюється тим, що (за Л.О.Карпачевським, 1995) сьогодні третину суші земної кулі можна віднести до антропосфери. Таким чином, введення нової науки дозволить відновити права традиційної екології, ліквідувати плутанину слів, понять і поставити все на свої місця.
Згідно з початківцем неоекологічного вчення В.Ю.Некосом вона поділяється на три сімейства дисциплін – аналітичні, синтетичні, методичні (рис.2).
ЗАНЯТТЯ №16