4. Понятійно-термінологічний апарат та структура неоекології.

Поняття неоекології поєднуються в поняттєво-термінологічні системи, тобто сукупність понять і відповідних їм термінів, взаємозалежних загальними вихідними базовими поняттями, які одержали свій детальний опис завдяки використанню всієї системи.

У якості центральних базисних понять у неоекології виступають «жива речовина (матерія)» і «антропосфера» (сфера, у якій здійснюється життєдіяльність живого із прямими й зворотними зв'язками). Поняттєво-термінологічна система (Е.Б.Алаев, 1993) неоекології побудована на базі систематизації найважливіших понять вихідних наук (насамперед біології й географії) і залучення деяких загальнонаукових понять, без яких неможливе розуміння спеціальних термінів і понять. Все це забезпечує формування наукової мови неоекології.

До числа відмінних рис неоекології належать:

1) присутність територіальності, тобто пріоритетність у дослідженні територіальних структур, що необов'язково для традиційної екології;

2) пояснення й взаємне переплетення вчень про екосистему й геосистему;

3) виникнення нових течій і напрямків, не характерних, але вихідних за межі вивчення класичної екології.

Неоекологія, як і будь-яка наука, у своєму розвитку проходить три стадії:

1) дискриптивную (описову). На цій стадії формується й функціонує статична неоекологія (інвентаризація, систематизація, класифікація й т.д. );

2) інтерпретивну (пояснення, дослідження динаміки й т.д. ). Це стадія розвитку динамічної неоекології;

3) конструктивну (розробка оптимальних моделей і рекомендацій керування). Це стадія розвитку прогнозної неоекології.

ЗАНЯТТЯ №15

Тема: «Структура неоекології» План заняття

1. Загальна структура неоекології.

2. Сімейства та комплекси неоекологічних дисциплін.

3. Напрямки в системі неоекологічних наук.

4. Розділи в системі неоекологічних наук.

5. Інші класифікації неоекологічних дисциплін.

1.Загальна структура неоекології.

Виникнення неоекології не випадкове, а обумовлене нагальною потребою інтегрувати розрізнені знання про взаємини природи й суспільства, що загрожують самому існуванню першого й другого. Саме це спричиняє досить складну структуру науки, що формується на базі багатьох, до того ж різнопланових знань.

Сьогодні всередині неоекології виділяється дві основні галузі, два взаємозалежних напрямки - фундаментальний (природничонауковий) і галузевий (науково-технічний). Фундаментальна галузь неоекології тяжіє до природничих наук, (а за деякими джерелами і до гуманітарних), а галузева - до технічних.

Об'єднуючим початком, ядром цієї багатокомпонентної науки є специфічний неоекологічний компонент (див. мал.1,тема1), що сформувався на теоретичних, методологічних і методичних основах біологічного й географічного компонентів. Таким чином, це зовсім новий компонент, не властивий традиційній екології, що утворився на стику наук. Такими ж не характерними для екології, але невід'ємними складовими неоекології є хімічний, соціальний, правознавчий і інші компоненти. Цілком очевидним є й те, що зовсім іншу функціональну роль, ніж в екології, виконують такі компоненти як аквальный, агрономічний, педономічний.

Компоненти неоекології визначають і структуру неоекологічних наук, її сімейства, комплекси, розділи, напрямки. Під системою неоекологічних наук розуміється сполучення різних екологічно спрямованих наукових дисциплін зі своїми особливими функціями, але разом з тим об'єднаних загальною екологічною функцією. Система неоекологічних наук поділяється на ряд сімейств, серед яких найбільш чітко виділяється сімейство природознавчих неоекологічних дисциплін, сімейство екологічно спрямованих технічних дисциплін і сімейство екологічно спрямованих гуманітарних дисциплін. Відповідно в такий же спосіб виділяються комплекси, розділи, напрямки в системі неоекологічних наук.