2. Визначення науки та еволюція формування терміну «неоекологія».

Згідно з початківцем нового наукового напряму В.Ю.Некосом неоекологія це фундаментальна наукова дисципліна, що володіє такими атрибутами самостійності як об'єкт, предмет і метод дослідження, що має свій поняттєво-термінологічний апарат, наукові основи й т.д..

Запровадження нового терміну «неоекологія» вимагає стислого аналізу об'єктивних і суб'єктивних передумов настільки різкої сучасної зміни усталеного змісту екології. Один з можливих варіантів пояснення даного феномена полягає у тому пресингу людської цивілізації на довкілля, що постійно підсилюється і який привів людство до прірви екологічної катастрофи. Це відчула й усвідомила значна маса людей на всіх рівнях - від найбагатших до окремих простих громадян. Тому й почав формуватись потужний рух по охороні й захисту навколишнього середовища.

Поступово, але досить швидко він охопив практично всі континенти. Існуюче поняття «охорона навколишнього природного середовища й раціональне використання природних ресурсів» яке досить повно й вдало відбивало напрямок діяльності й було широко поширене в колишньому СРСР і інших країнах, перестало відповідати новим вимогам з цілого ряду причин. Міжнародний рух, що сформувався, мав потребу в короткій і ємній назві, яка б відбивала сутність і спрямованість дій. На жаль, старе поняття не відповідало загальним правилам і вимогам щодо дефінування й термінування. Зокрема, у старій назві не дотримана головна вимога - можливість від найменування науки (дисципліни) утворити найменування професії, спеціалізації людини (ученого), що працює в даній області. Незручним є також наявність у даній назві великої кількості терміноелементів. Отже, виникає потреба мати короткий, але ємний, однослівний термін. Разом з тим, термінологічну основу цього нового терміну повинен складати ключовий термін «екологія», як наука про житло, про наш будинок. Таке визначення, безсумнівно, підходить по всіх показниках до чітко цілеспрямованої діяльності величезного числа людей всіляких спеціалізацій, тим більше, що «будинок» виявився множинно-ієрархічним (від квартири, міста, регіону до планети Земля) і багатофункціональним утворенням (об'єктом). Однак цей термін уже був «зайнятий». І все-таки невідповідність нового змісту тому, що вкладав у нього його родоначальник Е.Геккель, як досить вузької галузі біологічної науки та інше (біля сторіччя екологія розвивалася тільки як чисто біологічна наука), не стало перешкодою до його поширення в новій якості. При цьому, не можна заперечувати, що екологія навіть в цій новій її якості продовжує залишатись біологічною наукою.

Вважається, що становлення нової науки відбулося з кінця 1990-х років . Традиційна, класична екологія продукувала цілу систему наук, стала по праву фундаментом нової галузі знань - неоекології, що, з одного боку, є мультидисциплінарною, а з іншого боку - світоглядною наукою. На думку Н.Ф.Реймерса та В.Ю.Некоса до складу неоекології мають бути включені такі розділи як «Природа й економіка», «Екологія міського (муніципального) господарства» і т.і. Проте відомий біолог Н.Ф.Реймерс ще у 1994 році зазначав, що глобальна екологія (певний термінологічний аналог неоекології, але ширший за об’єктом) «...явно виходить за рамки біології...за рамки біосфери, вивчаючи екосферу планети, як космічного тіла». При цьому Реймерс вводить термін «мегаекология». Однак навіть у цей час багато біологів сучасну екологію як і раніше вважають біологічною наукою, про що свідчать численні визначення в підручниках, словниках, довідниках.

Отже сьогодні назріла нагальна потреба розмежувати «традиційну» (геккелевську) і «сучасну екологію». При цьому правомірно залишити за традиційною екологією всі наробітки й досягнення більш ніж за 100 років, давно сформовану структуру науки й, відповідно, об'єкт, предмет і методи досліджень. Решту ж напрямів, які можна включити у «сучасну екологію», варто назвати «неоекологією».

Однією із найголовніших особливостей неоекології є те, що вона успадковує основні традиції класичної екології, використовуючи її як фундамент, базову основу, маючи свій власний об'єкт, предмет і методи дослідження, поняттєво-термінологічний апарат і т.і. А саме це і є центральним стрижнем, найвагомішим доказом правочинності пропонованого терміна. Отже за традиційною екологією залишиться все те, що належало їй раніше, і, крім того, вона збагачується новими знаннями, позбувається від плутанини слів, понять і самого розуміння «що є що».