4.Механізми регулювання стійкості угруповання.

Механізми саморегулювання чисельності осіб в популяції, тобто популяційного гомеостазу, складні й різноманітні і залежать від міжвидових та внутрішньовидових взаємовідносин. Зокрема розрізняють «жорсткі» та «лагідні» форми гомеостазу.

Жорсткі форми — це явище саморозріження у рослин, коли частина особин гине внаслідок пригноблення більш сильними сусідами. Це поїдання своєї молоді дорослими представниками популяції, що характерно для окуня та інших риб у випадках нестачі корму.

Лагідні форми — це зменшення листяності рослин при зберіганні їх кількості, виділення в довкілля продуктів, які гальмують ріст рослин, водних тварин, особливо риб. Інший механізм — це інстинкт масової міграції, виселення з напруженої чи перенаселеної території.

Різноманіття прояву адаптації організму можна згрупувати в 3 шляхи адаптації:

1. Активний шлях характеризується підсиленням опору організму, розвитком регуляційних процесів, що дозволяє здійснювати всі життєві функції, незважаючи на відхилення зовнішнього фактору від оптимуму. Максимальне і мінімальне значення фактору — це критичні точки, за межами яких існування організму неможливо (екологічна валентність).

2. Пасивний шлях означає підкорення життєвих функцій організму змінам факторів середовища. При нестачі тепла життєдіяльність організму знижується, що супроводжується економією енергії. Анабіоз—явище біологічного пристосування організмів до несприятливих умов існування, коли процеси життєдіяльності уповільнюються настільки, що видимі ознаки життя зникають. Більшість мікроорганізмів можуть зберігатися в анабіозі щонайменше 12 тисяч років,

3. Третій шлях — ухилення (уникнення) від несприятливих впливів - це життєві цикли, що відповідають найкращому використанню особливостей погодних річних змін, карликові форми рослин в екстремальних умовах тощо.

Концепція саморегуляції популяцій ґрунтується на уявленні, що в процесі зростання щільності популяції міняється не лише якість середовища, в якому існує популяція, а і якість особин, що її утворюють. Тварини намагаються зупинити зростання популяції, що здійснюється завдяки зменшенню родючості, збільшенню строків статевої зрілості, підвищенню смертності і міграційної активності. За деякими припущеннями відбувається це завдяки наявності в популяції генотипів з різними властивостями і активізації певного генотипу у відповідних умовах.

Популяції, які знаходяться на спільній території, тобто біоценоз, динамічні, в них постійно відбуваються зміни в стані і життєдіяльності окремих осіб і співвідношенні популяцій. Все різноманіття змін, які проходять у будь-якій спільноті, відносять до двох основних типів: циклічні і поступові. Поступові зміни в спільноті призводять в решті решт до зміни однієї спільноти іншою, з іншим набором пануючих видів.

Закономірний процес зміни спільноти внаслідок взаємодії живих організмів між собою і абіотичним середовищем називають сукцесією — проявом саморозвитку спільноти. Процес сукцесії складається з декількох етапів: 1 — виникнення вільного життєвого простору; 2 — міграція на нього різних організмів чи їх зачатків; 3 — приживання їх на ділянці; 4 — конкуренція між видами; 5 — перетворення живими організмами життєвого простору. В будь-якій сукцесійній серії темпи змін поступово уповільнюються. Кінцевим підсумком є формулювання відносно сталої стадії — клімаксової спільноти або клімаксу. Початкові, піонерні угрупування видів відрізняються найбільшою динамічністю і нестійкістю. Клімаксові об'єднання здібні до тривалої самопідтримки.