4.Екологічний імператив

Сучасні «привласнюючи» цивілізації вичерпали свої можливості, і людству надаються дві альтернативи: або воно буде продовжувати жити по-старому, поступово вдосконалюючи свої технології, або перейде до зовсім нового типу цивілізації. У першому випадку його очікує загальпланетарна екологічна криза, боротьба за ресурси, яких свідомо на всіх не вистачить, тоталітаристське керування «золотого мільярда» (перші прояви якого ми спостерігаємо вже зараз) і в остаточному підсумку деградація й зникнення людини як біологічного виду. Друга альтернатива ґрунтується на гіпотезі про те, що людство зможе обпертися на свій колективний розум і знайти шляхи створення суспільства, здатного до спільного розвитку з біосферою, тобто зможе перейти в епоху ноосфери. І суспільство це буде якісно відрізнятися від сучасного.

Таким чином, повинне існувати суспільство, здатне додержуватися принципів екологічного імперативу, і що воно не буде суперечити логіці розвитку Природи й природі людини. Але реалізації екологічного імперативу неможлива без твердження імперативу морального. По суті, в основі теорії ноосферогенеза лежать нові принципи моральності, які повинні бути універсальними для всієї планети. Суспільство повинне навчитися погоджувати свої потреби з можливостями біосфери. У цьому складається суть екологічного імперативу. Його практична реалізація полягає в тому, що треба навчитися зберігати не тільки окремі біологічні види, але й екосистеми, необхідно також виробити основи демографічної політики, почати серйозно розробляти нову структуру суспільних відносин у єдиному планетарному співтоваристві.

У виконанні цих завдань екологічне знання відіграє особливу роль. Воно формує наукову систему поглядів про ту сферу природних процесів, з якою людина взаємодіє у своїй діяльності і яка виступає безпосереднім середовищем її мешкання як біологічного виду. Ця система поглядів повинна утворити найважливіший компонент сучасної наукової картини миру, що з'єднує знання про біосферу, з одного боку, і знання про соціальні процеси - з іншого. Вона виступає своєрідним мостом між уявленнями про розвиток живої природи й про розвиток людського суспільства.

Головне для людини - усвідомити, що вона не зможе погубити біосферу, оскільки, захищаючись від варварського відношення до неї, вона сама погубить людину й відновить своє функціонування, але вже без участі людини. Усвідомлення цього бажання вижити змусить людину з антропоцентристских позицій змінити своє відношення до навколишнього світу й створити модель розвитку суспільства, що дозволяє зберегти еволюцію біосфери в тому режимі, де людина залишиться її органічною складовою.

Модуль 2. Біоекологія

ЗАНЯТТЯ №6

Тема: «Організми, популяції, угруповання»

План заняття

1.Рівні організації живої матерії.

2.Організми.

3.Популяції.

4 .Угруповання.

1. Рівні організації живої матерії.

Усе розмаїття живих систем на нашій планеті зводиться до трьох основних рівнів організації - організмового, популяційного та екосистемного. Їм підпорядковані всі відомі в науці ступені організації та рівні дослідження живих структур (Рис. 1.).

Організмовий рівень організації характеризується великою кількістю функцій, але із загальноекологічних позицій найважливішою з них є розмноження і насичення простору живою речовиною, відтворення життєвого субстрату, постійний процес синтезу й деструкції, розгортання біотичного кругообігу та ускладнення біосфери. До підпорядкованих систем цього рівня, чи ступенів його організації, належать доклітинні, одноклітинні і багатоклітинні організми, системи, які є структурними блоками високоорганізованих багатоклітинних істот (макромолекулярна, органельна, клітинна, тканинна, органна) або їх функціональні системи (кровоносна, нервова, травна, видільна, ендокринна, опорна, рухова та інші.

Основна функція популяційного рівня організації - це формування в певному ареалі (зайнятому однією популяцією) такого населення виду, яке за структурою та життєвими особливостями найбільше відповідає середовищу його існування; іншими словами, - це припасовування популяції до біотичних та абіотичних компонентів тих екосистем, у котрих вона є структурним блоком. Внутрішньопопуляційними ступенями організації є стада, стаї, родини, колонії, племена та інші сукупності організмів, поєднані певними структурно-функціональними зв'язками.

На екосистемному рівні організації реалізується третя найважливіша функція живих систем - безперервний обмін речовиною, енергією та інформацією між усіма живими її компонентами та середовищем їх існування. Кругообіг речовин і трансформація енергії в екосистемах будь-якої просторової чи функціональної складності здійснюється завдяки тісній взаємодії організмів різних трофічних груп між собою та з навколишнім середовищем.