4.Поняття про екологічну мережу

Ідея про екологічну мережу як природоохоронну технологію виникла у 80-х роках минулого століття. У 1993 році на міжнародній конференцій з питань охорони довкілля в Маастрихті голандськими спеціалістами було запропоновано створити Європейську екологічну мережу (ЄЕМ). Програма створення ЄЕМ стала складовою частиною Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, прийнятій на Конференції міністрів з охорони навколишнього середовища європейських країн, яка відбулася у 1995 році в Софії. Структурними елементами ЄЕМ повинні стати так звані екологічні ядра, екологічні коридори та буферні зони. Екологічні ядра являють собою малозмінені, екологічно цінні та значні за розмірами території , які як правило мають природно - охоронний статус. Основним їх завданням є збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на еталонних природних ділянках, сприяння підтримання екологічного балансу в регіоні. Екологічні ядра повинні з`єднюватись між собою екологічними коридорами - смугами чи масивами відносно малозмінних, відновлених чи штучно створених природних ландшафтів. Це можуть бути долини річок, озера, болота, балки, лісові масиви та смуги, меліоративні канали, тощо. З метою запобігання негативному впливу господарської діяльності людини на природні комплекси створюються буферні зони з регульованим обмеженим господарюванням. Таким чином, із вказаних вище трьох структурних компонентів формується своєрідна мережа, яка більш-менш рівномірно вкриває регіон. При достатньому представництві і площі така екологічна мережа створює прийнятні умови для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття певного природно – територіального комплексу. Останнє, поряд з іншими природоохоронними заходами, в значній мірі сприяє підтриманню сталості регіональної екосистеми. Складовою частиною Європейської екологічної мережі є екологічні мережі окремих держав , зокрема Національна екологічна мережа України. Її створення передбачене Законом України «Про загальнодержавну програму формування екологічної мережі України на 2000-2015 роки».

У 1992 році Конференція ООН з навколишнього природнього середовища і розвитку в Ріо – де- Жанейро прийняла Конвенцію про біорізноманіття як основу еволюції і функціонування систем біосфери і сталого забезпечення потреб населення Землі. Нею проголошено збереження не окремих ланок природи, а всіх систем біосфери в глобальному масштабі. В цьому ж році Рада Європи прийняла Конвенцію Європейської Екомережі ( European Ecological Network) як ідеєю загальноєвропейської системи охорони природної спадщини Європи. Україна ратифікувала міжнародні угоди , а 21 вересня 2000 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про загальнодержавну Програму формування національної екологічної мережі України на 2002 –2015р». У процесі реалізації Програми передбачено поєднання національної екологічної мережі з екологічними мережами сусідніх країн. В Україні правові основи формування екологічної мережі регульовані Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд України» (1993), «Про рослинний світ» (1999), «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (2002), «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.» (2000) «Про екологічну мережу України», а також Рамковою конвенцією про охорону довкілля та сталий розвиток Карпат (2003).