2.Проблеми екологічної безпеки України.

За 1997 – 2007 р. найбільше в нашій країні серед природних трапилось метеорологічних НС – 37,9% загальної чисельності таких ситуацій природного походження. 18% склали отруєння людей, 17,8% - пожежі в екосистемах, 10,8% - гідрологічні, інфекційні захворювання людей – 9,5%, геологічні – 8,7%, інфекційні захворювання с/г тварин та ураження с/г рослин шкідниками та хворобами – 3,2%.

Найбільш небезпечні щодо можливості виникнення гострих техногенних НС є Львівська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Одеська області. Високий рівень виникнення таких ситуацій також у Київській, Полтавській області, АР Крим та усіх областей, які мають вихід до морів.

Виділяються три регіони з найвищим рівнем ризику прояву природно-техногенних НС в майбутньому. Перший - Східний, у складі Луганської та Донецької (40 найбільш небезпечних обєктів та джерел природного і техногенного походження) областей, в якому зосереджено 20,5 % досліджуваних обєктів та джерел – переважно хімічно-, вибухо-, пожежонебезпечні, небезпечні обєкти гідродинамічного комплексу. Другий Придніпровський, у складі Кіровоградської, Черкаської, Полтавської (43 найбільш небезпечних обєктів та джерел природного і техногенного походження), Дніпропетровської (40), де сконцентровано 19,6 % небезпечних обєктів та джерел – переважно хімічно-, пожежонебезпечні, небезпечні обєкти магістральних трубопроводів, транспортних комунікацій, комунального господарства. Таке положення на цій території обумовлено надмірною індустріалізацією прилеглих до Дніпра територій, непродуманою зарегульованістю його стоку. Прояв тут НС, більшість з яких можуть мати ланцюговий характер, ведуть до загибелі Дніпра, величезних промислових потужностей, найцінніших сільськогосподарських угідь. Останній, Прикарпатський, у складі Львівської та Івано-Франківської областей, де сконцентровано 17 % зазначених обєктів та джерел – переважно хімічно-, пожежонебезпечні, небезпечні обєкти магістральних трубопроводів, транспортних комунікацій, комунального господарства. Таке положення речей обумовлено концентрацією тут видобувної, хімічної галузей промисловості, наявністю джерел виникнення небезпечних геологічних та гідрологічних явищ, які можуть викликати природно-техногенні НС без налагодження усього комплексу їх попередження та мінімізації збитків від них.

Отже в трьох регіонах, восьми областях України сконцентровано 57,6% усіх обєктів і джерел підвищенної небезпеки природного та техногенного походження, з найбільшим ризиком виникнення НС на них. Серед них: 36,8% зазначених радіоактивних обєктів, 57,9% хімічнонебезпечних, 80,8% пожежо- і вибухонебезпечних, 59,7% таких обєктів гідродинамічного комплексу, 62,2% таких обєктів енергетики, 70,2% таких обєктів на магістральних трубопроводах та транспортних комунікаціях, 37,9% таких обєктів в комунальному господарстві, 52,6% небезпечних обєктів в природі внаслідок метеорологічних явищ 47,1% таких обєктів внаслідок гідрологічних явищ.

Існують досить серйозні відмінності у рівні природно-техногенних загроз та готовності до попередження та протидії НС. Лише у Вінницькій, Волинській, Івано-Франківській, Миколаївській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій та Чернігівській областях при порівняно невисокому рівні природно-техногенних загроз досить потужною є система протидії їх прояву та мінімізації негативних наслідків НС. З поміж інших регіонів України вони належать до відносно сприятливих щодо природно-техногенних загроз.

М. Київ, Закарпатська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Полтавська та Тернопільська області входять у групу низького рівня розвитку системи попередження НС та мінімізації їх наслідків при низькому порівняно із іншими регіонами країнами показнику індивідуального ризику загинути внаслідок НС природно-техногенного походження. Вкрай незадовільний стан розбудови системи протидії НС та мінімізації їх наслідків є тривожним сигналом щодо перспективності подальшого суспільного розвитку регіонів, особливо зважаючи на підвищення рівня вірогідності прояву масштабних НС природного походження у Закарпатській, Львівській, та Одеській областях та техногенних загроз у м. Києві та Львівській та Одеській областях.

Житомирська та Херсонська області входять до групи регіонів України індивідуального ризику загинути внаслідок НС природно-техногенного походження та відносно високим рівнем розвитку системи забезпечення запобігання прояву та мінімізації їх негативних наслідків НС природно-техногенного характеру. Але при цьому основна складова, яка визначила їх приналежність до групи регіонів з найбільш сприятливим для життя людини станом природно-техногенної безпеки в каїні не стан готовності запобігати та протидіяти НС, а порівняно низький рівень загроз.

Вкрай загрозливий стан природно-техногенної безпеки в Україні характеризує той факт, що третина регіонів країни, для яких визначався рівень рівня природно-техногенної небезпеки життєдіяльності населення та рівня готовності до запобігання НС та мінімізації їх негативних наслідків потрапили до групи міст небезпечних для життєдіяльності населення – АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Сумська області та м. Севастополь. До цієї групи загрозливо близькі за своїми показниками також Кіровоградська, Полтавська, Рівненська та Одеська області. Достатньо високий рівень розвитку системи запобігання прояву НС та мінімізації їх наслідків визначив їх місце на межі між цією групою та групою регіонів з високою загрозою виникнення масштабних НС та готовності протидії їм. Отже, якщо врахувати і ці регіони, то половина 44,4 % регіонів України потребують термінового запровадження ефективної стратегії подолання гострої загрози виникнення масштабних природно-техногенних катастроф. Існує гостра потреба у розробці та впроваджені цільової комплексної програми заходів спрямованих на зниження ризику НС у цих регіонах.