2.3 Функції менеджменту
Для того щоб зрозуміти суть управлінської діяльності, потрібно відповісти на запитання: чим займаються менеджери, які функції вони виконують у загальному організмі закладу?
Слово "функція" в перекладі з латинської означає – виконання, скоєння. Діяльність менеджера можна розглядати як безперервний процес виконання управлінських функцій, процес керування.
Функція менеджменту – це чітко окреслене коло питань та завдань, які вирішуються посадовою особою чи структурним підрозділом керівного апарату у процесі управління організацією.
Функції менеджменту – це види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об’єкта, зумовлені кооперацією і поділом праці серед управлінського персоналу.
Перш ніж виявити коло цих питань та розглянути їх зміст, необхідно зазначити, що в будь-якій організації чи на підприємстві є два види проблем: спеціальні та управлінські. Спеціальні проблеми безпосередньо пов'язані з технологічною стороною діяльності і не мають прямого відношення до управлінських функцій (виробничі проблеми). Коло суто управлінських проблем включає проблеми використання матеріальних, фінансових та людських ресурсів підприємства, організацію праці людей, вказівки, рішення, постановку цілей для окремих працівників та їх груп.
Звичайно керівник не повинен займатися тільки своїми управлінськими питаннями і відповідними процедурами (вказівки, бесіди з людьми тощо). На відміну від працівника, який не має відношення до управління і зайнятий вирішенням тільки виробничо-технологічних проблем, менеджер повинен безпосередньо займатися і виробничими справами. Отже, функції менеджера охоплюють вирішення й суто управлінських й виробничих проблем.
Сукупність проблем, вирішенням яких займаються менеджери у загальному організмі підприємства чи організації, можна графічно зобразити у вигляді так званого «кола менеджменту» (рис. 43).
Рис. 43. Коло менеджменту
Функції менеджменту вперше в теорії управління класифікував французький учений А. Файоль. Він виділив чотири основних функцій менеджменту: планування, організацію, мотивацію та контроль (рис. 44).
Рис. 44. Основні функції менеджменту та їх взаємозв'язок
За подальшого розвитку управлінської думки перелік функцій було деталізовано, одною їз класифікацій функцій менеджменту є класифікація за Ф.І. Хмілем, яка включає 7 функцій: встановлення мети, планування, прийняття управлінських рішень, організація виконання рішень, оперативний управлінський вплив, мотивація та контроль.
Функція встановлення мети.
Якщо розглядати процес управління в перспективі, то виявиться, що будь-який заклад своєю сьогоденною діяльністю спрямований у майбутнє, прагне досягти певного ідеального стану. Цей ідеальний стан (взірець) виражений комплексом параметрів, що описують майбутній стан системи. Ці параметри, кінцеві та проміжні, і є цілями функціонування організації.
Під метою слід розуміти такий майбутній стан об’єкта управління, який передбачається досягти спільною працею колективу організації.
Цілеспрямованість – це основна риса будь-якої людської діяльності.
Управління соціально-економічними системами відрізняється від управління технічними чи біологічними системами тим, що вплив суб’єкта управління на об’єкт здійснюється постановкою перед останнім певних цілей. Для кожного підприємства є система цілей, яка включає економічні, соціальні, організаційно-технічні, морально-етичні, перспективні та поточні, загальні та часткові, кінцеві і проміжні, галузеві, територіальні та інші.
Мета є відправним пунктом при розробці та прийнятті управлінських рішень і одночасно засобом мотивації працівників.
У першому своєму значенні мета управління встановлює коло проблем, з яких мають прийматися рішення, та напрями вирішення цих проблем, у другому – дає змогу підвищити результативність праці, оскільки безцільне і нерозумне управління нездатне викликати творче захоплення та енергію у працівників.
Мета відіграє також роль контрольного стандарту, з яким порівнюють фактично досягнуті результати окремих працівників та колективу у цілому.
Мета має бути реальною, зрозумілою, кількісно та якісно визначеною, розмежованою у часі та просторі (рис. 45).
Рис. 45. Вимоги до мети
Вимога реальності цілей означає, що вона має відповідати трудовому потенціалу співробітника чи колективу, тобто не бути завищеною або заниженою.
Зрозумілість мети означає, що вона повинна бути чітко сформульованою, зрозумілою для колективу чи окремого працівника. Мета колективу, як правило, потребує розчленування її при доведенні до окремих працівників на чіткі завдання кожному з них.
Кількісна та якісна визначеність мети означає, що перевага повинна надаватися завданням, які можна виразити кількісно або ж оцінити якісно у взаємозв'язку з якістю праці працівників.
Розмежованість мети означає, що кожен співробітник або група повинні чітко знати свою відповідальність та внесок, який вони можуть зробити в досягнення мети під власну відповідальність. Розмежування мети необхідне як між окремими працівниками і групами їх, так і в часі, тобто передбачати певні строки досягнення поставлених завдань.
Тільки за умови додержання розглянутих вимог мета стає важливим інструментом у руках менеджера.
Мета діяльності закладу обрана правильно тоді, коли вона задовольняє вимогам загально-соціальних законів та відповідає об'єктивним можливостям і рівню зрілості самого суб'єкта управління.
Функція планування.
У логічній послідовності функцій менеджменту наступне місце після функції «Встановлення мети» посідає функція «Планування». Це зумовлене логікою людської діяльності взагалі і порядком здійснення процесу управління соціально-економічними системами, зокрема ветеринарними закладами.
Планування в управлінні це:
1) конкретизація цілей управління в системі показників діяльності закладу;
2) розробка стратегії і тактики діяльності орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.
Звідси витікає економіко-організаційний характер планування. Економічне планування полягає у розробці планів господарської діяльності, виражених певним переліком економічних показників. В умовах ринку кожен заклад самостійно встановлює перелік показників плану власної господарської діяльності, виходячи з своїх цілей та потреб управління організацією. Економічне планування входить до складу методів управління.
З погляду менеджменту функція планування полягає у розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей, у тому числі відображених в економічних планах.
Усю різноманітність планів, розроблюваних на підприємствах та в організаціях, можна класифікувати за такими ознаками.
За предметом планування – планування цілей, планування засобів, планування процесів.
Залежно від строків планових горизонтів – довгострокове планування (більше ніж на 5 років), середньострокове (від 1 до 5 років), короткострокове (до 1 року), оперативне (на день, декаду, місяць, квартал).
За масштабами планування: загальне планування організації, планування по галузях діяльності, планування проектів (завдань).
За сферами планування: фінансове планування, планування виробничої діяльності, планування робочої сили та ін.
Планування в менеджменті має забезпечувати виконання таких завдань:
внесення моменту свідомої організації господарської діяльності;
спонукання працівників «зазирати в майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства;
встановлення взірця, показників контролю фактичних параметрів.
Для того щоб функція планування досягла зазначених вище цілей, вона повинна ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, гнучкість, масовість (рис. 46).
Рис. 46. Принципи планування
Принцип повноти. Планування повинне охоплювати всі галузі діяльності організації, а також усі етапи, дії та операції господарських процесів та процесів управління. Якщо при плануванні щось залишається поза увагою менеджера, то в цій ланці неминуче виникнення зривів, неузгодженості.
Принцип точності. При плануванні потрібно максимально досягти високої точності економічних параметрів, кількісних та якісних характеристик дій. В окремих випадках можливі відхилення точних параметрів без шкоди для загального ходу господарювання.
Принцип ефективності. Розробка такого варіанту виробництва товарів і послуг, який при існуючих обмеженнях використовуваних ресурсів забезпечує отримання найбільшого економічного ефекту. Відомо, що кожен ефект в кінцевому підсумку полягає в економії різних ресурсів на виробництво одиниці продукції. Першим показником планованого ефекту може служити перевищення результатів над витратами.
Принцип безперервності. Планування досягає поставлених цілей тоді, коли воно здійснюється не епізодично, а безперервно як у часі, так і в просторі. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом гнучкості: якщо плани виявляться не досить обгрунтованими, то їх потрібно переглядати.
Принцип масовості. Обгрунтовані плани можуть бути розроблені тільки при залученні до процесу планування співробітників, які виконуватимуть ці плани. Залучення майбутніх виконавців до процесу розробки планів стимулює усвідомлене виконання їх, активізує активність виконавців, дає змогу врахувати обставини, які можуть бути невідомі менеджеру.
Організаційне планування має свої прийоми та методи.
До методів організаційного планування відносять: метод послідовного опису операцій, графіки виконання; метод робочого календаря.
Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу полягає у складанні плану послідовного виконання робіт, у якому кожна з них описується з необхідним ступенем деталізації.
Графіки виконання. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким має бути зроблене у межах певних строків виконання (початок і закінчення робіт).
Метод робочого календаря. Робочий календар - це план роботи керівника чи фахівця на певний період.
Функція менеджменту "прийняття та оформлення управлінських рішень".
Заходи висвітлені в планах різних рівнів завжди потребують конкретного оформлення у вигляді управлінського рішення. Приймати управлінські рішення менеджеру приходиться у конкретній виробничій ситуації враховуючи різноманітні фактори які склалися на у конкретний момент. Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають бути врахованими при розробці управлінського рішення.
Управлінське рішення - це сукупний результат творчого процесу керівництва та дій колективу закладу з вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв'язку з функціонуванням організації.
Управлінське рішення у будь-якому випадку є соціальним актом, що організовує і спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу та виконує роль засобу, який сприяє досягненню цілей, поставлених перед підприємством.
Управлінські рішення як основний засіб впливу суб'єкта на об'єкт управління:
розробляються на основі наукового аналізу об'єктивних умов розвитку господарських процесів;
готуються на основі певних принципів та вимог до управлінських рішень;
мають специфічну технологію і організацію розробки та прийняття побудовану на основі загальної логіки людської діяльності;
передбачають досягнення намічених цілей ефективним використанням ресурсів, наявних у закладу;
встановлюють строки, засоби, час, та інші ресурси необхідні для здійснення рішення;
передбачають результати, які повинні бути досягнутими при реалізації управлінського рішення, розподіл обов'язків, прав та відповідальності.
Для того щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог: науковій обгрунтованості, цілеспрямованості, кількісній та якісній визначеності, правомірності, оптимальності, своєчасності, комплексності, гнучкості, повноті оформлення (рис. 47).
Рис. 47. Вимоги до управлінського рішення
Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з врахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах діяльності закладу.
Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинне мати мету, чітко пов'язану із стратегічними планами розвитку закладу.
Кількісна і якісна визначеність. Управлінське рішення покликане впливати на об'єкт управління і обов'язково передбачає досягнення встановлених результатів, виражених у кількісних та якісних показниках. Вимога кількісної визначеності управлінського рішення задовольняється встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення. Результати, які не мають кількісного вимірювання, мають бути охарактеризовані якісно.
Правомірність. Будь-яке управлінське рішення повинне відповідати правовим нормам, не порушувати вимоги закону та відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.
Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу у кожному конкретному випадку вибору такого варіанта рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності: максимум прибутків при мінімумі витрат.
Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів або відповідно визначеним у планах строків. Рішення не може бути прийнятим зарані, а якщо воно приймається із запізненням, то потреба в ньому теж відпадає. Своєчасність рішення означає також додержання строків підготовки, доведення до виконавців та дієвий контроль виконання.
Комплексність. Діяльність організацій передбачає наявність взаємопов'язаної сукупності елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію господарських процесів і праці, матеріальні, грошові та інші ресурси, а також результати діяльності. Комплексність управлінського рішення передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємозалежностей діяльності закладів.
Гнучкість. Діяльність організацій – динамічна система, що постійно розвивається. Будь-яке всебічно обгрунтоване рішення (особливо розраховане на відносно довгостроковий період) може потребувати корективів, а інколи і прийняття нового рішення. Разом з тим формулювання кожного рішення повинне передбачати місце для прояву творчої активності виконавців, раціональної ініціативи, для пошуку більш ефективних шляхів та засобів досягнення поставлених цілей.
Повнота оформлення. У забезпеченні передумов успішної реалізації управлінських рішень велике значення має форма їх викладу. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала нерозуміння або спотворення розуміння завдань, поставлених перед працівниками які мають реалізувати рішення, давала можливість контролювати хід його виконання, вносити корективи. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно. Разом з конкретними завданнями, діями по реалізації його слід вказувати конкретні способи та засоби виконання дій; необхідні ресурси; строки виконання, склад виконавців, що відповідають за їх реалізацію; форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів; порядок взаємодії виконавців; правомірність документів.
Зміст управлінського рішення можна розкрити в його функціях, які воно виконує в загальній системі управління діяльністю організацій: скеровуючій, координуючій та мобілізуючій (рис. 48).
Рис. 48. Функції управлінського рішення
Скеровуюча функція. Будь-яке рішення розробляються з врахуванням довгострокової перспективи. Виходячи з стратегічної лінії розвитку, у рішенні ставиться конкретне завдання, яке потрібно виконати за певний термін. При цьому найкращих результатів досягають у тих випадках, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу: те, що вигідно організації, має бути вигідним і окремому працівнику.
Координуюча функція (узгодження). Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника у вирішенні поставлених завдань, погоджує та взаємно пов'язує їхні дії та необхідні ресурси у часі і просторі. Таким чином, функція координації та узгодження у поєднанні з іншими заходами покликана забезпечувати чітку погодженість дій всього трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми.
Мобілізуюча (стимулююча) функція. Завдання цієї функції полягає у забезпеченні найбільш повної активізації окремих виконавців чи трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей.
Приймаючи управлінське рішення, необхідно забезпечувати наявність усіх розглянутих функцій. Недооцінка ролі будь-якої з цих функцій на практиці призводить до нерозуміння цілей та завдань, які стоять перед конкретними колективами, непогодженості в діях, до безініціативності, а нерідко і до порушення трудової дисципліни.
Управлінські рішення відрізняються різноманітністю форм і змісту. Тому використовують різні ознаки для їх групування та класифікації, виділяючи загальні і особливі риси, притаманні окремим видам рішень.
Залежно від характеру цілей можна виділити: перспективні рішення, які встановлюють основні шляхи розвитку об'єкта управління на досить довгий період часу, та поточні, які покликані забезпечувати досягнення найближчих цілей, вирішення, як правило, часткових завдань. Серед останніх – оперативні рішення, які передбачають негайне втручання у хід розвитку об'єкта управління. Вони в основному мають характер регулювання чи коригування відхилень у системі, зумовлених непередбаченими раніше обставинами.
Залежно від рівня, на якому приймаються рішення, серед них можна виділити галузеві, внутрішньовиробничі.
Залежно від масштабу здійснення рішення поділяють на глобальні та локальні. Глобальні рішення охоплюють, як правило, весь об'єкт управління (організацію), локальні стосуються тільки окремих ланок цієї системи.
Залежно від характеру питань, поставлених у рішенні, їх поділяють на технічні, організаційні, економічні та соціальні.
За ступенем новизни рішення поділяють на стандартні (рутинні) та творчі (евристичні).
Якість управлінських рішень певною мірою залежить від індивідуальних здібностей керівника, його теоретичної та практичної підготовки, загального кругозору та досвіду.
Однак перехід до ринкової економіки суттєво змінює характер управлінських проблем та підвищує економічну значущість їх розв'язання: оптимізація вирішення цих проблем дає дедалі більший абсолютний ефект, а помилки призводять до великих втрат, зменшується час, відведений на процес вирішення тих чи інших завдань.
У цих умовах при всьому значенні досвіду, професійної інтуїції сучасного керівника відчувається потреба правильного поділу праці фахівців при підготовці рішення, а також використання найновіших сучасних методів, технічних засобів та процедур розробки і прийняття управлінських рішень.
Цільові комплекси, що включають різноманітні, але на кожному етапі управління певні види операцій, можна розглядати як блоки системи дій з розробки управлінських рішень.
Основою дій з розробки рішень е системний аналіз. Розглянемо процес системного аналізу та розробки рішень, який складається з 4-х блоків:
- з'ясування ситуації, що склалася, та попереднє виявлення проблем її розв'язання;
- структурний аналіз досліджуваного об'єкта;
- підготовка варіантів рішення та вибір кращого з них;
- прийняття рішення.
У межах кожного блоку виконуються такі управлінські дії.
Перший блок – нагромадження вихідної інформації про об'єкт управління на напрями його розвитку; аналіз ситуації; попереднє виявлення кола проблем для виходу з ситуації; визначення цілей рішення та параметрів, яких потрібно досягти.
Другий блок – встановлюють найбільш чутливі елементи об'єкта управління; формулюються умови завдання, яке потрібно вирішити в цій ситуації.
Третій блок – моделювання рішення, вибір економічно вигідних варіантів, вибір оптимального варіанта, виходячи з неекономічних критеріїв (тобто загальноприйнятного варіанта).
В межах четвертого блоку обраний варіант рішення обговорюється, оцінюється та затверджується.
Функція встановлення мети.
Після того як сформульовані цілі організації, сплановано її діяльність та прийнято рішення, настає час практичної їх реалізації. Прийняте рішення обов'язково повинне бути виконане, оскільки в іншому випадку праця фахівців, що розробляли рішення, пов'язані з цим процесом витрати, виявляються даремними. А головне – проблема залишиться невирішеною, ціль – недотягнутою. Особливо важливим є виконання рішень у галузі державної ветеринарної медицини, так як від цього залежить благополуччя держави по інфекційним захворюванням, безпека населення. Забезпечення виконання рішень (організація виконання державних програм з ліквідації хвороб, наказів та розпоряджень органів державної ветеринарної медицини та ін.) – є одним з головних завдань керівників підрозділів ветеринарних служб.
Реалізація управлінського рішення потребує попередньої підготовки цього процесу і практичного його здійснення, тобто виконання певної послідовності кроків з досягнення цілі. Зміст поняття реалізації управлінського рішення полягає в організації процесу виконання рішення. Цей аспект розгляду поняття "організація" охоплює поняття структурної організації і організації процесу виконання рішення.
Структурну організацію можна порівняти із скелетом підприємства, організації. Структура визначає, хто відповідає за певну функцію в організації, оскільки вона складається з переліку компетентних виконавчих органів. Наявність структурної організації є передумовою виконання управлінських рішень, оскільки при відсутності тих, хто виконуватиме рішення, саме воно втрачає раціональний зміст. Державна ветеринарна та фітосанітарна служба має визначену, розгалужену структуру. Коло діяльності кожного підрозділу чітко визначено та закріплено законодавчо в положеннях про підрозділи державної ветеринарної медицини (управління, лікарні, лабораторії державної ветеринарної медицини тощо). Структура ветеринарної медицини дає змогу ефективно виконувати рішення у межах своєї компетентності, за умови чіткої роботи спеціалістів, головним чином керівників, підрозділів. Питання співвідношення структурної організації і менеджменту потребують окремого розгляду.
Організація процесу виконання рішення охоплює комплекс дій менеджера з його реалізації. Практика управління свідчить, що виконання рішення є однією з найбільш слабких сторін управлінської діяльності. Це результат некваліфікованої підготовки рішень, несвоєчасного доведення їх до виконавців, і відсутності контролю за ходом реалізації рішень.
Організація виконання прийнятого рішення залежить від його характеру, виду, масштабів здійснення та ін.
Для успішного виконання простих, оперативних рішень потрібно здійснити наступні операції і процедури (рис. 49):
Рис. 49. Послідовність виконання оперативних рішень
Наприклад при оздоровленні господарства від інфекційного захворювання на основі вищенаведених вимог складається план робіт. Який повинен відповідати реальним ресурсам господарства та державної ветеринарної служби району, повинні бути визначені відповідальні за виконання робіт.
У разі прийняття складного багатопланового рішення потрібно розробити спеціальну цільову програму його реалізації. Така програма повинна включати в себе три групи заходів:
- документальне оформлення та організацію доведення рішення до виконавців;
- забезпечення виконання рішення необхідними ресурсами і засобами;
- організацію контролю виконання рішення.
Документальне оформлення управлінського рішення, здійснюється на основі діючих законодавчих та інших правових актів. В ветеринарній медицині – це державні програми з ліквідації та профілактики інфекційних хвороб, приписи та вказівки Державної ветеринарної та фітосанітарної служби та її регіональних представництв (обласних, районних, міських управлінь державної ветеринарної медицини), постанови та ін. Форму і зміст документального оформлення рішення вибирають, виходячи з призначення та статусу органу, що прийняв це рішення. У будь-якому випадку документ, який зафіксував факт прийняття управлінського рішення, повинен містити:
обґрунтування потреби прийняття рішення;
зміст конкретних дій, передбачених рішенням;
перелік необхідних трудових, матеріальних та інших ресурсів;
засоби і способи реалізації рішення;
строки виконання рішення;
очікувані результати від реалізації рішення;
склад виконавців;
способи контролю за виконанням рішення.
Після документального оформлення рішення воно доводиться до виконавців. В ветеринарній медицині такі документи направляються в обласні, далі в районні та міські служби державної ветеринарної медицини, які в свою чергу інформують всіх фахівців ветеринарної медицини. Можлива ситуація, що рішення прийняте своєчасно, але з ряду причин доходить до виконавців пізніше, втрачаючи свою оперативність, а інколи і сенс, оскільки змінюється ситуація. Тому, організовуючи виконання рішення, менеджер повинен передбачити відповідні засоби і форми доведення його до колективу, до кожного працівника, які в кінцевому підсумку і визначають успіх справи. Для цього проводяться періодичні семінари, наради та збори фахівців на яких вони, в тому числі, інформуються про нові розпорядження та вказівки.
Важливий момент комплексної програми організації виконання рішення - це, маневр кадрами, ресурсами, а також створення оперативних резервів. Рішення, покликане внести суттєві зміни у хід господарювання, потребує матеріального забезпечення, певної перебудови структури штатів, переорієнтації людей, перепідготовки їх, а інколи, і заміни. Тому реалізація масштабних програм з якісної перебудови виробництва неминуче приводить до глибоких змін у методах і формах роботи, а отже, і в структурі кадрів. Такі зміни відбувалися при реформуванні ветеринарної медицини нашої держави, коли вводилась нова структура, установи та порядок підпорядкування і методи роботи.
Функція планування.
Управлінський вплив здійснюється на діяльність закладу насамперед розробкою планової програми діяльності, однак у зв'язку з динамічним характером виробничо-господарського процесу умови функціонування закладу постійно змінюються, що проявляється у виникненні різноманітних непередбачуваних виробничо-господарських ситуацій, появі відхилень від планової програми розвитку об'єкта управління.
Виникнення непередбачуваної господарської ситуації супроводжується порушенням зв'язків, що склалися у організації, зміною окремих елементів об'єкта управління: трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, технології діяльності тощо. Все це зумовлює потребу втручання в хід господарського процесу, коригуванням планів, перерозподілом ресурсів.
Поставлена ціль, розроблений план, прийняте рішення можуть не досягнути своєї мети якщо повсякденно не впливати на діяльність закладу, враховуючи поточні зміни. Така повсякденна діяльність менеджера з регулювання ходу виробничих процесів об'єкта управління і виконання ним запланованих завдань та прийнятих рішень називається оперативним-управлінням, яке складається з таких елементів:
розробка оперативних планів та завдань;
організація виконання оперативних планів та завдань;
організація поточного контролю і регулювання ходу робіт.
Особливістю оперативних планів та завдань є негайність їх виконання, конкретність та адресність. Швидка реакція на зміни у ситуації дуже важлива для забезпечення ефективності роботи ветеринарної медицини. Насамперед це пов'язано з реагуванням на виникнення інфекційних захворювання та їх ліквідацію та недопущення їх занесення при зміні епізоотичної ситуації. Другою складовою частиною оперативного управління є організація виконання оперативних планів та завдань. Цей етап починається з конкретизації оперативних планів у формі завдань окремим виконавцям. Конкретизація здійснюється по об'єктах управління, строках, операціях, відповідальних особах. Ефективність виконання оперативних завдань багато в чому залежить від часу, який минув з моменту формулювання завдання до доведення його виконавцю. Державною службою ветеринарної медицини видається розпорядження в якому формулюються основні завдання, а керівники підрозділів організують їх швидке та коректне виконання.
Функція прийняття та оформлення управлінських рішень.
Ефективність управлінських процесів у кінцевому підсумку визначається не тільки цілями, правильно визначеними плановими орієнтирами чи якісно розробленими рішеннями та обґрунтованими діями з їх виконання, а залежить і від людей, які втілюють у життя цілі, реалізують плани та виконують прийняті рішення. Людей можна примусити виконувати те чи інше рішення, ту чи іншу роботу. Однак примусове виконання їх має певні межі і не є ефективним. Сучасна філософія менеджменту в основу впливу на людей покладає не примус, а мотиваційні регулятори побудовані на врахуванні психологічних особливостей людини. Психологічні фактори є однаковими для всіх працівників незалежно від галузі в якій вони працюють.
Привести у дію організовану систему для отримання необхідного результату можливо лише шляхом певного впливу на неї управляючого органу або особи. Необхідні певні інструменти впливу на елементи системи, щоб вона почала своє функціонування. Одним із таких інструментів є мотивація. Для того, щоб ефективно рухатися до мети, керівник має не тільки спланувати і організувати роботу, але й примусити людей виконувати її згідно до опрацьованого плану.
Мотивація – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.
Із цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує:
усвідомлення того, що спонукає працівника до праці;
розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації.