Самостійна робота № 7 Тема. Основні причини травм та професійних захворювань. Методи дослідження виробничого травматизму. План

1. Основні причини виробничого травматизму.

2. Причини професійних захворювань.

3. Методи аналізу виробничого травматизму та професійних захворювань.

Основні причини травм та професійних захворювань. Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.

Організаційні причини:

відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини:

несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини:

підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини:

нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність роботи; прагнення до виконання понаднормової роботи; праця за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.

Психофізіологічні причини:

помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволення роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.

Дослідження виробничого травматизму

Метою дослідження виробничого травматизму є розроблення заходів до запобігання нещасних випадків на підприємстві. Для цього необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини.

Для вивчення виробничого травматизму використовують різні методи. Найпоширеніші і взаємодоповнюючі - статистичний, монографічний, економічний, ергономічний та психофізіологічний методи.

Статистичний метод оснований на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за кілька років. Відповідні дані для цього аналізу містяться в актах за формою Н-1 і в звітах за формою 7-нтв Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати за статтю, віком, професіями, стажем роботи потерпілого, часом, місцем, типом нещасних випадків, характером одержаних травм, видом обладнання. Цей метод дозволяє встановити по окремих підприємствах найпоширеніші види травм, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: часом травмування; кваліфікацією; спеціальністю і віком потерпілого; видом робіт; причинами нещасних випадків тощо. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі ділянки в організації робіт з охорони праці, стан умов праці в цеху, на підприємстві.

При топографічному методі всі нещасні випадки систематично наносять умовними знаками на план розташування обладнання у цеху, на ділянці. Накопичення таких знаків на робочому місці або обладнанні характеризує його підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.

Монографічний метод представляє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, одній ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасного випадку і при необхідності виконуються від­повідні дослідження та випробовування. Цей метод дозволяє аналізувати не тільки ті нещасні випадки, що здійснилися, але й виявити потенційно небезпечні фактори на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а результати використати для розробки заходів щодо охорони праці, а також при проектуванні виробництва.

Економічний метод полягає у визначенні економічної шкоди, заподіяної від травматизму, економічної ефективності від витрат на розробку та впровадження заходів на охорону праці. Цей метод не дозволяє вивчити причини травматизму і тому лише доповнює інші методи.

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини і конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності веде до нещасного випадку.

Психофізіологічний метод травматизму враховує, що здоров'я і працездатність людини належать від біологічних ритмів функціонування організму. Такі явища, як іонізація атмосфери, магнітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Луни та ін., викликають відповідні зміни в організмі людини, що змінюють її стан і впливають на поведінку не на краще. Це призводить до зниження сприйняття дійсності і може спричинитися до нещасних випадків.

Статистичний, ергономічний і психофізіологічний методи аналізу травматизму дуже трудомісткі, тому для більш ефективного використання інформації необхідно застосовувати ЕОМ.

Аналіз причин виробничого травматизму дозволяє розділити їх умовно на організаційні, технічні, психофізіологічні, санітарно - гігієнічні.

Санітарно-гігієнічні причини: надмірні рівні шуму, вібрації, несприятливі метеорологічні умови, підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин, наявність різних випромінювань вище допустимих значень, недостатнє або нераціональне освітлення, порушення правил особистої гігієни та ін.

Організаційні причини: недодержання законодавчих актів з охорони праці, вимог інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажів і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно-гігієнічних факторів, несвоєчасний ремонт або заміна несправного і застарілого обладнання.

Технічні причини: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту та засобів захисту, конструктивні недоліки обладнання.

Психофізіологічні причини: помилкові дії людини внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості у роботі, монотонності праці, хворобливого стану, необережності.

Для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні і якісні відносні показники, які засновані на вивченні первинних документів про травматизм (актів за формою Н-1 і звітів за формою 7-тнв). Кількісний показник травматизму або показник частоти Кч нещасних випадків розраховується на 1000 середньоспискової кількості працюючих:

Кч = 1000Т/Р, (3.1)

де Т - кількість нещасних випадків та захворювань на підприємстві за звітний період із втратою працездатності на 1 і більше днів;

Р - середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві за той же звітний період часу.

Отже, коефіцієнт частоти нещасних випадків - це кількість нещасних випадків за розрахунковий період.

Якісний показник травматизму Кв або показник важкості нещасних випадків, що характеризує середню втрату працездатності в днях на одного потерпілого за звітний період:

Кв = Д/Т, (3.2)

де Д - загальна кількість днів непрацездатності у потерпілих для випадків із втратою працездатності на 1 і більше днів;

Т - загальна кількість таких нещасних випадків за той же період часу.

Цей показник не враховує стійкої втрати працездатності і тому повністю не характеризує важкості травматизму. Таким чином, коефіцієнт нещасних випадків - це середня тривалість непрацездатності одного потерпілого, виражена в робочих днях за відповідний період (півріччя, рік).

Крім цих показників підприємство підраховує відомості про кількість людино-днів непрацездатності на 1000 працюючих, що відображається коефіцієнтом мінімальних матеріальних збитків:

Кз=КчЧКт=1000Д/Т. (3.3)

Ці показники використовують при проведенні статистичного аналізу виробничого травматизму.