Самостійна робота № 12 Тема. Забезпечення безпечної евакуації персоналу. Пожежна сигналізація і зв'язок. Засоби гасіння пожеж. Вимоги до засобів індивідуального захисту. План

1. Пожежна сигналізація і зв’язок.

2. Засоби гасіння пожежі.

3. Вимоги до засобів індивідуального захисту.

4. Забезпечення безпечної евакуації персоналу.

Забезпечення безпечної евакуації персоналу. В будівлях і приміщеннях повинні бути передбачені шляхи евакуації і виходи. Евакуація працюючих із будівель і приміщень при виникненні пожежі є одним із важливих заходів запобігання дії небезпечних факторів. Ефективність евакуації оцінюється часом, необхідним для евакуації людей із приміщень будівлі. Час від початку пожежі до виникнення небезпечної для людини ситуації називається критичною тривалістю пожежі і залежить від багатьох факторів На основі даних про критичну тривалість пожежі і з врахуванням коефіцієнта безпеки, СНиП 2.01.02-85 встановлює необхідний час евакуації людей із приміщень будівель різного призначення; І, II, III ступеня вогнестійкості в залежності від категорії виробництв за вибухопожежонебезпекою і об'ємом приміщення (приведено в табл. 22.3).

Тривалість шляху евакуації вимірюється від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу і регламентується в залежності від ступеня вогнестійкості будівлі, її об'єму, поверху, категорії вибухопожєжонебезпеки і щільності людського потоку в загальному проході в межах 30...100 м.

Вимоги до улаштування шляхів евакуації і евакуаційних виходів з будівель і приміщень наведені у СНиП 2.01.02-85 і СНиП 2.09.02-85. Необхідна кількість евакуаційних виходів із будівель і приміщень кожного поверху будівлі приймається з розрахунку, але повинна бути не менше двох. Розташовують виходи з протилежних сторін будівель або розосереджено.

Евакуаційними виходами вважаються ті, які ведуть із приміщень:

• першого поверху безпосередньо назовні або у вестибуль, коридор чи сходинну клітку;

• будь-якого поверху, крім першого, в коридор, що ведена сходинну клітку, якщо вона має вихід безпосередньо назовні, або через вестибуль, який відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

• в сусідні приміщення на тому ж поверсі, які забезпечені виходами, зазначеними вище.

Не відносяться до евакуаційних шляхів ліфти та інші механічні пристрої транспортування людей.

Таблиця 22. 3

Категорія виробництва за вибухопожежо-небезпекою	Час, необхідний для евакуації, хв., при об'ємі приміщення, тис. м3
	До 15	30	40	50	60 і більше
А, Б, Е	0,50	0,75	1,00	1,5	1,75
В	1,25	2,0	2,0	2,5	3,0
Г, Д	Не обмежується

Пожежна сигналізація і зв'язок. Пожежна сигналізація є важливим заходом запобігання великих пожеж. При відсутності пожежної сигналізації від моменту виявлення пожежі до виклику пожежних підрозділів проходить великий проміжок часу, що в більшості випадків призводить до повного охоплення приміщення полум'ям. Основна задача автоматичної пожежної сигналізації - виявлення початкової стадії пожежі, передача повідомлення про місце і час його виникнення та при необхідності включення автоматичних систем пожежогасіння і димовидалення.

Функціонально автоматична пожежна сигналізація складається з приймально - контрольної станції, яка через сигнальні лінії з'єднана з пожежними сповіщувачами. Завданням сигнальних сповіщувачів є перетворення різних проявів пожежі в електричні сигнали. Приймально - контрольна станція після отримання сигналу від первинного сповіщувача включає світлову і звукову сигналізацію і при необхідності автоматичні установки пожежогасіння та димовидалення. Швидкість спрацьовування автоматичної пожежної сигналізації в основному визначається швидкістю спрацьовування первинних сповіщувачів. В даний час найбільш часто використовують теплові, димові, світлові і звукові пожежні сповіщувачі.

Теплові сповіщувачі за принципом дії поділяються на максимальні, диференціальні і максимально-діфференцільние. Перші спрацьовують при досягненні певної температури, другі - при певній швидкості наростання температури, а треті - від будь-якого значного зміни температури. В якості чутливих елементів застосовують легкоплавкі замки, біметалічні пластини, трубки, заповнені легко розширюється рідиною, термопари і т.д. Теплові пожежні сповіщувачі встановлюють під стелею в такому положенні, щоб тепловий потік, обтікаючи чутливий елемент сповіщувача, нагрівав його. Теплові пожежні сповіщувачі не володіють високою чутливістю, тому зазвичай не дають хибних сигналів спрацьовування у разі збільшення температури в приміщенні при включенні опалення, виконання технологічних операцій.

Димові пожежні сповіщувачі мають меншу инерционностью в порівнянні з тепловими. Вони бувають точковими і лінійно-об'ємними. Точкові димові сповіщувачі використовують іонізаційний ефект. У відкритій камері сповіщувача за рахунок радіоактивного джерела відбувається іонізація повітря, що в свою чергу призводить до протікання між двома електродами камери невеликого електричного струму. При попаданні диму у відкриту камеру відбувається зменшення електричного струму, у результаті чого включається ланцюг електричного реле. Лінійно - об'ємний димовий сповіщувач оптичного типу працює за принципом зміни сили світла при задимленні.

Світлові ізвещеателі працюють на принципі реєстрації інфрачервоного або ультрафіолету випромінювання полум'я. Вони володіють високою чутливістю і включають сигналізацію майже негайно після появи невеликого джерела радіаційної теплоти в межах прямої видимості сповіщувача.

Звукові пожежні сповіщувачі являють собою приемопередатчик ультразвукових коливань, який налаштовують на форму стоячій хвилі в межах об'єму, що захищається. Принцип дії в результаті зміни швидкості звуку в повітряному просторі через вплив утворюються при пожежі конвективних потоків.

Запобігання розвитку пожежі залежить не тільки від швидкості його виявлення, а й від вибору коштів способів пожежогасіння.

Швидке виявлення та сигналізація про виникнення пожежі, своєчасний виклик пожежних підрозділів та оповіщення про пожежу людей, що перебувають у зоні можливої небезпеки, дозволяє швидко локалізувати осередки пожежі, здійснити евакуацію та вжити необхідних заходів щодо гасіння пожежі. Тому підприємства повинні бути забезпечені засобами зв'язку та системами пожежної сигналізації та оповіщення.

Для передачі повідомлення про пожежу в будь-який час доби можна використовувати телефони спеціального та загального призначення, радіозв'язок, централізовані установки пожежної сигналізації. Системи оповіщення про пожежу повинні забезпечувати у відповідності з розробленими планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всьому будинку (споруді) а при необхідності - послідовно або вибірково в окремі його частини (поверхи секції тощо). Кількість оповіщувачів (динаміків), їх розміщення та потужність повинні забезпечити необхідну чутність у всіх місцях перебування людей Для передачі текстів оповіщення та керування евакуацією допускається використовувати внутрішні радіотрансляційні мережі. Приміщення, з якого здійснюється керування системою пожежного оповіщення, належить розміщувати на нижніх поверхах будівель, біля входу на сходові клітки, у місцях з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.

Найбільш швидким та надійним засобом виявлення ознак займання та сигналізації про пожежу вважається автоматична установка пожежної сигналізації (АУПС), яка повинна працювати цілодобово. Залежно від схеми з'єднання розрізняють променеві (радіальні) та кільцеві АУПС. Принцип роботи АУПС полягає в наступному: при спрацюванні хоча б одного зі сповіщувачів на приймально-контрольний прилад надходить сигнал "Пожежа".

Неадресовані пожежні сповіщувачі включають тільки в мережі радіального типу; при цьому місце займання визначається номером шлейфа (променя), який видав сигнал "Пожежа". Адресовані пожежні сповіщувачі включають в мережі як радіального, так і кільцевого типу; адреса займання визначається місцем установки оповіщувача, який видав сигнал "Пожежа", за його адресним номером.

На пожежо- та вибухонебезпечних об'єктах АУПС, окрім сигналізації про пожежу, можуть видавати команди в схеми керування автоматичними установками пожежогасіння, димовидалення, оповіщення про пожежу, вентиляції, технологічного та електротехнічного устаткування об'єкта.

АУПС за способом передачі повідомлення (сповіщення) про пожежу поділяють на автономні та централізовані. В автономних установках АУПС сигнал тривоги "Пожежа" від сповіщувача надходить на приймально-контрольний прилад, який встановлюється у приміщенні з цілодобовим перебуванням чергового персоналу. Черговий телефонує на приймальний пост пожежної охорони і передає необхідну інформацію. У централізованих АУПС сповіщення про пожежу від приймально-контрольних приладів передається через канал зв'язку (наприклад, канал пейджерного зв'язку чи радіоканал) на централізований пульт пожежного спостереження.

Ручний пожежний сповіщувач. Одним з основних елементів АУПС є пожежні сповіщувачі - пристрої, що формують сигнал про пожежу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Ручний пожежний сповіщувач вмикає людина, що виявила пожежу, шляхом натискання на пускову кнопку. Вони можуть використовуватися для подачі сигналу про пожежу з території підприємства. Всередині будівлі ручні сповіщувачі встановлюються як додатковий технічний засіб автоматичної АУПС.

Автоматичні пожежні сповіщувачі. Спрацьовують без участі людини, від дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення температури, поява диму чи полум'я.

Теплові пожежні сповіщувачі.За принципом дії поділяються на: максимальні (ИТ-Б, ИТ2-Б, ИП-105, СПТМ-70), які спрацьовують при досягненні пирогового значення температури повітря в місці їх встановлення; диференційні (НЬ 871-20), які реагують на швидкість наростання градієнта температури; максимально-диференційні (ИТ1-МДБ, О-601), які спрацьовують від тої чи іншої переважаючої зміни температури.

Принципи дії та конструкції теплових пожежних сповіщувачі в можуть бути різними: з використанням легкоплавких матеріалів які руйнуються внаслідок дії підвищеної температури; з використанням термоелектрорушійної сили; з використанням залежності електричного опору елементів від температури; з використанням температурних деформацій матеріалів; з використанням залежності магнітної індукції від температури тощо.

Сповіщувач пожежний ИП-105 являє собою магнітоконтактний пристрій з контактним виходом. Він працює за принципом зміни магнітної індукції під дією високої температури. При підвищенні температури повітря магнітне поле зменшується, і при досягненні порогового значення температури контакт, який знаходиться в герметичній камері, розмикається. При цьому подається сигнал "Пожежа" на приймально-контрольний прилад.

Димові пожежні сповіщувачі. Виявляють дим фотоелектричним (оптичним) чи радіоізотопним методом. Принцип дії оптичного сповіщувача пожежного димового ИПД-1базується на реєстрації розсіяного світла (ефекті Тіндола). Випромінювач і приймач, що працюють в інфрачервоному світлі, розташовані в оптичній камері таким чином, що промені від випромінювача не можуть потрапити безпосередньо на приймач. У випадку пожежі дим потрапляє в оптичну камеру сповіщувача. Світло від випромінювача розсіюється частинками диму і потрапляє в приймач. Унаслідок цього формується сигнал "Пожежа" і подається на приймально-контрольний прилад. У радіоізотопному сповіщувачі диму чутливим елементом слугує іонізаційна камера з джерелом а-випромінювання. Дим, який утворюється під час пожежі, знижує ступінь іонізації в камері, що й реєструється сповіщувачем.

Пожежні сповіщувачі полум'я (ИП, ИП-П, ИП-ПБ) дозволяють швидко виявити джерело відкритого полум'я. Чутливий фотоелемент сповіщувача реєструє випромінювання полум'я в ультрафіолетовій чи інфрачервоній частинах спектра. Комбіновані сповіщувачі ІПК-1, ІПК-2, ІПК-3 контролюють відразу два чинника, що супроводжують пожежу: дим та температуру.

Пожежні сповіщувачі характеризуються: порогом спрацювання - найменшим значенням параметра, на який вони реагують; інерційністю - часом від початку дії чинника, що контролюється, до моменту спрацювання; захищуваною площею - площею підлоги, яку контролює один сповіщувач.

Окремі сповіщувачі (давачі) охоронної сигналізації (наприклад, ультразвукові, оптико-електричні) мають високу чутливість і здатні дуже швидко (швидше за пожежні сповіщувачі) виявляти перші ознаки займання. Тому вони можуть поєднувати охоронні та пожежні функції. Однак такі сповіщувачі можуть бути лише додатковими елементами АУПС, які підсилюють пожежну безпеку захищуваного об'єкта. Адже охоронна сигналізація працює в неробочий час, а пожежна - цілодобово.

При виборі типу та виконання автоматичного пожежного сповіщувача необхідно враховувати призначення захищуваного приміщення, пожежну характеристику матеріалів, що в ньому знаходяться, первинні ознаки пожежі та умови експлуатації відповідно до ДБН В.2.5-13-98.

Для правильного вибору автоматичних пожежних сповіщувачів необхідно враховувати особливості об'єкта: призначення захищуваних приміщень, ступінь їх пожежонебезпеки, специфіку технологічного процесу, пожежну характеристику матеріалів, що знаходяться в приміщенні, первинні ознаки пожежі та характер її можливого розвитку. Необхідно також враховувати наявність систем автоматичного пожежогасіння та інші особливості об'єкта.

Вид і виконання пожежних сповіщувачів необхідно обирати з урахуванням умов середовища в захищуваних приміщеннях і класу вибухонебезпечної чи пожежонебезпечної зони.

Кількість та розташування пожежних сповіщувачів залежить від розмірів, форми, умов роботи та призначення приміщення, конструкції перекриття (покриття) і висоти стелі, наявності та виду вентиляції, завантаженості приміщення матеріалами та устаткуванням, а також від типу та виду пожежних сповіщувачів і в кожному конкретному випадку визначаються проектною організацією, яка отримала ліцензію на цей вид діяльності в установленому порядку.

Пожежні сповіщувачі встановлюються, як правило, під покриттям (перекриттям). В окремих випадках допускається їх розташування на стінах, балках, колонах, а також підвішування на тросах, за умови їх розміщення на відстані не більше 0,3 м від рівня покриття (перекриття) і не більше 0,6 м від отворів вентиляції.

У приміщеннях з рівною стелею точкові пожежні сповіщувачі розташовують, як правило, рівномірно по площі стелі з урахуванням розмірів приміщення, а також технічних параметрів сповіщувачів. Точкові пожежні сповіщувачі рекомендується встановлювати за схемами трикутного або квадратного розміщення . В окремих випадках сповіщувачі розміщують у зонах найімовірнішого займання, на шляхах конвективних потоків повітря, а також поблизу пожежонебезпечного устаткування. Відстань між сповіщувачами приймається з урахуванням площі, що контролюється одним сповіщувачем. Остання ж суттєво залежить від висоти захищуваного приміщення. Тому чим більшою є висота захищуваного приміщення, тим менша площа, що контролюється сповіщувачем. Відстань від сповіщувача до стіни, як правило, приймається вдвічі меншою, ніж відстань між сповіщувачами. Як показала практика експлуатації пожежних сповіщувачів, теплові пожежні сповіщувачі необхідно застосовувати в приміщеннях малої та середньої висоти та відносно невеликого об'єму. При висоті приміщення 7-9 м використання теплових сповіщувачів є недоцільним через неефективність реєстрації осередку пожежі.

Порогова температура спрацювання максимальних і максимально диферентних теплових сповіщувачів повинна бути не менше, ніж на 20 °С і не більше, ніж на 70 °С вищою від максимально допустимої температури в приміщенні.

Диференційні теплові сповіщувачі ефективні в таких приміщеннях, у яких за нормальних виробничих умов не відбувається різкого підвищення температури навколишнього середовища. Такі сповіщувачі неможна встановлювати поблизу джерел тепла, що здатні спричинити їх помилкове спрацювання.

Димові сповіщувачі облаштовуються в приміщеннях, де можливе займання супроводжується значним виділенням диму. При їхньому розташуванні необхідно враховувати шляхи та швидкості потоків повітря від вентиляційних систем.

Сповіщувачі полум'я встановлюються в приміщеннях, де є імовірність займання з відкритим полум'ям. Необхідно уникати різноманітних виробничих впливів (працюючі зварювальні апарати чи інші джерела ультрафіолетового чи інфрачервоного випромінювання). Сповіщувачі полум'я повинні бути захищені від прямих сонячних променів та безпосереднього впливу джерел штучного освітлення. При розташуванні сповіщувачів полум'я необхідно враховувати їхні технічні характеристики: кут огляду, захищувану сповіщувачем площу, максимальну віддаленість виявлення пожежі (віддаль від сповіщувача до найвіддаленішої "видимої" ним точки).

Необхідно зазначити, що при виборі та розміщенні автоматичних пожежних сповіщувачів необхідно керуватись вимогами та рекомендаціями ДБН В.2.5-13-98.

Засоби гасіння пожеж . Для припинення процесу горіння можна знижувати вміст пального компонента, окислювача (кисню повітря), знижувати температуру процесу або збільшувати енергію активації реакції горіння.

Вогнегасні речовини. Найбільш простим, дешевим і доступним є вода, яка подається в зону горіння у вигляді компактних суцільних струменів або в розпиленому вигляді. Вода, володіючи високою теплоємністю і теплотою випаровування, надає на осередок горіння сильне охолоджуючу дію. Крім того, в процесі випаровування води утворюється велика кількість пари, який буде надавати ізолююча дія на вогнище пожежі.

До недоліків води слід віднести погану змочуваність і проникаючу здатність по відношенню до ряду матеріалів. Для поліпшення гасійною властивостей води до неї можна додавати поверхнево активні речовини. Воду не можна застосовувати для гасіння раді металів, їх гідридів, карбідів, а також електричних установок.

Піни є широко поширеним, ефективним і зручним засобом гасіння пожеж.

Останнім часом для гасіння пожеж все більш широко застосовують вогнегасні порошки. Вони можуть застосовуватися для гасіння пожеж твердих речовин, різних горючих рідин, газів, металів, а також установок, що знаходяться під напругою. Порошок рекомендують застосовувати в початковій стадії пожежі.

Інертні розріджувачі застосовуються для об'ємного гасіння. Вони надають разбавляющей дію. До найбільш широко використовуваним інертні розріджувачі відносять азот, вуглекислий газ і різні галогеноугльоводород. Ці кошти використовуються, якщо більш доступні вогнегасні речовини, такі як вода, піна виявляються малоефективними.

Автоматичні стаціонарні установки пожежогасіння в залежності від використовуваних вогнегасних речовин поділяють на водяні, пінні, газові та порошкові. Найбільш широке поширення одержали установки водяного і пінного гасіння двох типів спринклерні і дренчерні.

Спринклерна установка - найбільш ефективний засіб гасіння звичайних горючих матеріалів у початковій стадії розвитку пожежі. Спринклерні установки включаються в роботу автоматично у разі підвищення температури в об'ємі, що захищається вище заданої межі. Вся система складається з трубопроводів, що прокладаються під стелею приміщення і спринклерних зрошувачів, що розміщуються на трубопроводах з заданим відстанню один від одного.

Дренчерні установки відрізняються від спринклерних відсутністю клапана в зрошувачі. Дренчерний зрошувач завжди відкритий. Включення дренчерної системи в дію здійснюється вручну або автоматично за сигналом автоматичного сповіщувача за допомогою контрольно - пускового вузла, що розміщується на магістральному пожежному трубопроводі. Спринклерна установка спрацьовує над осередком пожежі, а Дренчерная зрошує водою весь об'єкт, що захищається.

Первинні засоби пожежогасіння. До них відносять вогнегасники, відра, ємності з водою, ящики з піском, ломи, сокири, лопати і т.д.

Вогнегасники є одним з найбільш ефективних первинних засобів пожежогасіння. У залежності від акумуляторної вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на п'ять видів: водні, пінні, вуглекислотні, порошкові, хладонові.

Засоби індивідуального захисту. Вимоги до засобів індивідуального захисту.

Засіб індивідуального захисту (313) - це засіб захисту, що одягається на тіло працівника (або його частину) або використовується під час праці. 313 застосовують тоді, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією та розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та іншими засобами колективного захисту.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненнями або несприятливими метеорологічними умовами робітникам та службовцям безоплатно видаються спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту. Порядок видачі, зберігання та використання 313 визначається "Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту". Відповідальність за своєчасне забезпечення працівників 313 і дотримання вимог Положення покладається на роботодавця. Він зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання ЗІЗ відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

При визначенні на підприємстві тих професій і посад, що мають право на одержання 313 керуються Типовими галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального одягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту. ЗІЗ видаються працівникам згідно з встановленими нормами і термінами носіння незалежно від форми власності підприємства та виду його діяльності. ЗІЗ, що видаються працівникам, вважаються власністю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають обов'язковому поверненню при: звільненні, переведенні на тому ж підприємстві на іншу роботу, для якої видані ЗІЗ не передбачені нормами, а також по закінченні строків їх носіння замість одержаних нових 313.

Відповідно до ГОСТу 12.4.011-89 засоби індивідуального захисту залежно від призначення або частини тіла, яку потрібно захистити, поділяють на 12 класів: ізолювальні костюми, засоби захисту органів дихання, спеціальний одяг, спеціальне взуття, засоби захисту голови, рук, обличчя, органів слуху, очей, захисні дерматологічні засоби, запобіжні засоби та пристосування, комплексні засоби захисту.

Засоби індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗ ОД) - це пристрої, що забезпечують захист органів дихання людини від небезпечних і шкідливих виробничих чинників, котрі діють інгаляційно. Такі пристрої повинні забезпечувати ефективний захист органів дихання не лише від різноманітних забруднень (парів, газів, аерозолі, суміші парів і аерозолі, пилу), котрі знаходяться в повітрі робочої зони, а також і при нестачі кисню.

За принципом дії ЗІЗ ОД поділяють на фільтрувальні (Ф) та ізолювальні (І). Перші подають у зону дихання очищене повітря з робочої зони, а другі - повітря зі спеціальних резервуарів або чистого середовища, що знаходиться поза робочою зоною.

Фільтрувальні ЗІЗ ОД за призначенням поділяються на такі типи:

• протиаерозольні, або пилозахисні;

• протигазові, або газозахисні;

• універсальні, або пилогазозахисні.

У разі дуже великих концентрацій шкідливих речовин (понад 2000 ГДК), при недостатньому вмісті кисню в повітрі (до 18%), наявності в повітрі речовин невідомого складу та концентрацій, великій загазованості та запиленості, під час проведення зварювальних робіт у замкнутих об'ємах, при роботі в колодязях та резервуарах, а також у інших випадках, коли не забезпечується захист фільтрувальними респіраторами чи протигазами необхідно застосовувати тільки ізолювальні ЗІЗ ОД.

Ізолювальні ЗІЗ ОД забезпечують людину повітрям, що придатне для дихання, та ізолюють органи дихання від навколишнього середовища. За своїми конструкційними особливостями вони поділяються на шлангові та автономні. У перших - повітря для дихання подається по шлангу із зони чистого повітря, розташованої поза робочою зоною. Подавання повітря здійснюється безпосередньо самим працівником (під час вдихання) або повітроподавальною установкою (шлангові ЗІЗ ОД з примусовим подаванням повітря). Видихання повітря відбувається в навколишнє середовище.

Автономні ЗІЗ ОД мають у своєму складі власне джерело дихальної суміші, яке знаходиться в корпусі. Вони поділяються на резервуарні та генеративні. У перших - весь запас повітря (кисню), що вдихається, зберігається у стисненому чи зрідженому стані в балоні ЗІЗ ОД, а видихання здійснюється в атмосферу. В генеративних - повітря, що видихається, після очищення його від вуглекислого газу та вологи, додавання кисню із запасу, який зберігається в балоні ЗІЗ ОД, повторно використовується для дихання. Тому їх ще називають системами замкнутого типу.

До основних ЗІЗ ОД належать протигази (рис. 2.43) та респіратори Респіратор - полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолю, пилу. Він, як правило, складається з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від забрудненої атмосфери, та фільтрувальної частини. За призначенням респіратори поділяються на протигазові, протиаерозольні та універсальні.

Найчастіше в різних галузях промисловості застосовуються: протиаерозольні респіратори ШБ-1 "Лепесток" (вітчизняний аналог "Росток"), У-2к, Ф-62Ш; протигазовий - РПГ-67; універсальний - РУ-60МУ (вітчизняний аналог "Тополя").

До спецодягу належать: костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Основні вимоги, яким повинен відповідати спецодяг зводяться до наступного: забезпечувати необхідний захист від дії несприятливих чинників, бути зручним, не обмежувати рухових можливостей працівника. Відповідно до ГОСТ 12.4.103-83 спеціальний одяг залежно від захисних властивостей поділяється на групи (підгрупи), які мають наступні позначення: М - для захисту від механічних пошкоджень; 3 - від загальних виробничих забруднень; Т - від підвищеної чи пониженої температури; Р - від радіоактивних речовин; 3 - від електричного струму, електричних і електромагнітних полів; П - від пилу; Я - від токсичних речовин; В - від води; К - від розчинів кислот; Щ - від лугів; О - від органічних розчинників; Н - від нафти, нафтопродуктів, мастил та жирів; Б - від шкідливих біологічних чинників.

Виходячи із необхідних захисних властивостей, обираються матеріали для виготовлення спецодягу.

Спеціальне взуття поділяється на групи залежно від захисних властивостей аналогічно спецодягу. До спецвзуття належать: чоботи, півчо-боти, черевики, півчеревики, валянки, бахіли, калоші, боти. Працівників необхідно забезпечити спецвзуттям при виконанні будівельних, ливарних, сталеплавильних, ковальських робіт, коли існує небезпека падіння предметів, а також у приміщеннях, де підлога залита водою, мастилами. Деякі види спецвзуття мають посилену підошву для захисту ступні від гострих предметів (наприклад, цвяхів, що можуть стирчати на будівельному майданчику). Взуття із спеціальними підметками призначене для таких умов праці, при яких існує ризик падіння на слизькій підлозі. Знаходить застосування на виробництві й спеціальне віброзахисне взуття.

Засоби захисту рук - це різні види рукавиць та рукавичок (рис. 2.46), які використовуються для захисту від механічних впливів, підвищених та знижених температур, кислот і лугів, нафти і нафтопродуктів, вібрації, електричної напруги (діелектричні). їх виготовляють з бавовни, льону, шкіри, шкірозамінника, гуми, азбесту, полімерів та ін. 313 рук за захисними властивостями класифікуються відповідно до єдиної класифікації (ГОСТ 12.4.103-83) аналогічно спецодягу та спецвзуттю.

Засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, косинки, капелюхи) призначені для захисту від:

• механічних ушкоджень (будівельні, монтажні, тунельні роботи, видобування корисних копалин);

• дії теплового (інфрачервоного) випромінювання, бризок розплавленого металу та інших речовин (гарячі цехи металургійної, хімічної та інших галузей промисловості; під час пожеж та аварій і т. д.);

• води (роботи в мокрих шахтах, копальнях, рибному господарстві та ін.);

• бризок кислот, лугів та інших агресивних речовин (хімічні виробництва);

• загальних забруднень (машинобудівні виробництва);

• атмосферних опадів (роботи на відкритому повітрі);

• ураження електричним струмом (монтаж, обслуговування та ремонт електроустановок);

• іонізуючого випромінювання (об'єкти, де використовуються радіоактивні речовини).

Відповідно до встановлених норм для захисту голови працівники застосовують шапки-вушанки (зимою для виконання робіт на відкритому повітрі), косинки та берети (для виконання робіт з обертовими та рухомими механізмами, в закладах громадського харчування тощо) та інші 313 голови. Найпоширенішим засобом захисту голови на промислових підприємствах та будівельних майданчиках є захисна каска.

До засобів захисту обличчя належать ручні, неголовні та універсальні щитки, а також захисні маски. Найбільш часто на виробництві використовуються: щиток електрозварювальника універсальний ЩЗУ-1, щиток захисний ЩЗ (рис. 2.47), захисна маска С-40, захисна сітчаста маска С-39. Для захисту очей від твердих часточок, бризок кислот, лугів та інших хімічних речовин, а також випромінювань застосовують такі засоби індивідуального захисту, як окуляри. Тип окулярів добирається за ГОСТ 12.4.013-85 залежно від виду роботи Засоби захисту органів слуху призначені перекрити найбільш чутливий канал проникнення звуку в організм - вухо людини. Такі засоби називають протишумами, або антифонами. Вони повинні забезпечувати хороший захист від шуму та не спричинювати при цьому неприємних або больових відчуттів.

ЗІЗ органів слуху поділяються на протишумові вкладки, навушники та шоломи. Перші вкладаються в слуховий хід з метою його перекриття й послаблення звуків, котрі діють на слухову мембрану вуха. Навушники закривають вушну раковину, а шолом - частину голови та вушну раковину. Той чи інший ЗІЗ органів слуху добирають, як правило, на конкретному робочому місці відповідно до спектрального складу та рівня виробничого шуму.

Протишумові вкладки є найпростішими 313 органів слуху. їх вводять безпосередньо в зовнішню частину слухового ходу і залишають там без додаткових засобів підтримки. Тому вони повинні виготовлятись із м'яких еластичних матеріалів, які мають бактерицидні властивості. Для виготовлення вкладок-заглушок використовують синтетичні та натуральні волокна, гуму, поропласт, пластмаси. Протишумові вкладки можуть бути одноразового і багаторазового використання.

Останнім часом серед протишумових вкладок найчастіше використовуються вкладки "Беруши" із матеріалу ФПП (фільтр Петрянова з перхлорвінілового ультратонкого волокна). Вони дозволяють знизити шум на 5-15 дБА. Протишумові навушники складаються з чашечок і оголів'я (див. рис. 2.49, а). Корпус чашечки виготовляють, як правило, з пластмаси і заповнюють його звукопоглиначем. Для забезпечення щільного прилягання чашечки до привушної ділянки на її внутрішній стороні, зверненої до голови, встановлюють м'які ущільнювачі (протектори), заповнені еластичним пористим матеріалом (наприклад, поролоном), або рідинним наповнювачем (наприклад, гліцерином або вазеліном).

Оголів'я слугує для утримування чашечок і притискання їх до привушної поверхні. Зазвичай його виготовляють металевим або пластмасовим, підпружиненим і регульованим за розміром голови.

Дерматологічні засоби захисту застосовуються в тих випадках, коли при виконанні технологічних процесів має місце контакт з речовинами та матеріалами, які негативно впливають на шкіру. Для захисту шкіри зазвичай використовують пасти та мазі, які поділяються на гідрофільні та гідрофобні. Гідрофільні - легко розчиняються у воді. Вони захищають шкіру від жирів, мастил, нафтопродуктів. Гідрофобні пасти не розчиняються у воді. їх використовують для захисту шкіри від розчинів солей, кислот та лугів низької концентрації. На чисту та здорову шкіру рук, а за необхідності й обличчя, перед початком роботи наносять спеціальну пасту чи мазь, яку пізніше змивають. Вибір засобів захисту шкіри залежить від характеру роботи та шкідливої речовини, з якою працівник контактує.

До запобіжних 3І3 належать страхувальні канати, запобіжні пояси, кігті-лази монтерські, ручні захоплювачі. Такі засоби необхідно застосовувати під час проведення робіт на висоті, у колодязях та інших обмежених об'ємах, під час виконання верхолазних робіт на повітряних лініях електропередачі.

Оскільки під час виконання роботи на працівника може одночасно діяти низка шкідливих і небезпечних чинників, то виникає необхідність забезпе чення захисту відразу кількох органів і частин тіла. Одночасне застосування кількох різних 3І3 досить часто стає неможливим унаслідок їх конструкційних особливостей, що не передбачають такого поєднання. Тому останнім часом намітилась тенденція до створення комплексних 3І3, номенклатура яких постійно розширюється. Вони забезпечують комплексний захист працівника від небезпечних та шкідливих чинників, здійснюючи одночасно захист органів зору, слуху, дихання, а також окремих частин тіла людини Застосування 313 призводить до деяких незручностей: обмежує зону огляду; утруднює дихання; створює певні незручності при пересуванні. У тих випадках, коли робоче місце є постійним, уникнути таких незручностей вдається шляхом застосування захисних кабін, які оснащені системами кондиціонування повітря, вібро- та шумоізоляції, захисту від випромінювання та електричних полів. Такі кабіни застосовуються на транспортних засобах, у гарячих цехах, машинних залах ТЕС .

Вибір ЗІЗ, які необхідно використовувати під час праці, залежить від комплексу шкідливих і небезпечних чинників, що характерні для конкретного виду робіт.