5.Феноменологічна інтерпретація інтерсуб`єктивності

Очевидно, що феноменологічне вчення Гуссерля було б неповне, якби воно обмежувалося тематизацією індивіду–ального «Я» і не охоплювало феномена “Іншого, світу в цілому у їх явленні в нашому досвіді. Мислитель розвивав феноменологію як ейдетичну науку про сутнісне пізнання, що поширюється на одиничні предмети, конкретні регіони, буття в цілому, а тому проблема інтерсуб`єктивності для неї органічна. Феноменологія, – зазначав Гуссерль, – це “наука про універсум дійсності або трансцендентальну інтерсуб`єктивність (що її синтетично охоплює)” [10, с.20].

Є ще й інші, не менш вагомі, причини звернення Гуссерля до цієї проблеми, яка, до речі, актуалізовувалася в міру відносної завершеності обгрунтування концепції феноменології на основі аналізу трансцендентального “Я”. Ідеться передусім про еголого-соліпсистський дух феноменології Гуссерля, що було зумовлено його суб`єктивно-ідеалістичними позиціями. На цей факт указували не лише критики вчення Гуссерля, але і його найближчі учні, зокрема М.Гайдеггер. Визнання “Я” у якості засадничого первня феноменологічних штудій було вузькою базою для обгрунтування аподиктичної достовірності наукового знання і філософії як “строгої науки”. Водночас експлікація всезагальних структур інтенціональної свідомості та сутнісних атрибутів трансцендентальної суб`єктивності фактично виводило гуссерлівські дослідження на рівень інтерсуб`єктивності, розширювало й зміцнювало основу для розв`язання головної проблеми феноменології. Цьому сприяло, хоч і неявно, застосування феноменологічної редукції; звільняючи свідомість від “проблемних” елементів, вони поверталися до неї в якості феноменів “життєвого світу” суб`єкта. Власне, шлях до трансцендентального суб`єкта пролягав через самоідентифікацію індивідуального “Я”, що мало сенс лише у його зіставленні з іншими “Я”, історичними та соціокультурними реаліями. Тому разом із процесом конституювання трансцендентального суб`єкта, інтенціональних предметностей, їх значень і смислів, проблема інтерсуб`єктивності зміщувалася в центр феноменологічних досліджень Гуссерля.

Інтерес Гуссерля до теми інтерсуб`єктивності проявляється вже в підготовчих рекописах до праці “Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії”, але поки що він обмежується відповідною інтерпретацією природничонаукового пізнання. В “Ідеях І” у §29 “Інші” суб`єкти Я та інтерсуб`єктивний природний оточуючий світ” мислитель стисло окреслює контури майбутнього проекту інтерсуб`єктивності; я знаю не лише про себе, але й про інших людей, оскільки вони наявні в моєму досвіді, вони так само мають досвід про мене, у кожного з нас – “свій” навколишній світ і все це має інтерсуб`єктивний характер. “При всьому цьому ми приходимо до взаєморозуміння з людьми, що перебувають поруч, і сумісно покладаємо з ними об`єктивну просторово-часову дійсність – у якості сутнього для всіх нас оточуючого світу, якому й належимо ми всі” [3, с.69]. У зв`язку з цим виникла потреба у поширенні феноменологічної редукції “на всю інтерсуб`єктивність у світі”. Але, як зізнається Гуссерль, у нього тривалий час не було можливості надати редукції інтерсуб`єктивну форму. Н.Мотрошилова слушно зауважує, що “проблемі інтерсуб`єктивності він надавав настільки суттєве значення, що не хотів аналізувати її наспіх… Шлях до “інтерсуб`єктивної форми” редукції ні в 10-х, ні на початку 20-х років ще не був прокладений. Адже потрібно було не просто згадати про тему інтерсуб`єктивності, але вивести її з ego як специфічну структуру свідомості” [17, с.266].

Виведення теми інтерсуб`єктивності з досвіду “Я” з урахуванням контексту історичних традицій і життєвого світу Гуссерль здійснив у пізній період своєї творчості у працях “Картезіанські роздуми”, “Формальна та трансцендентальна логіка”, “Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія” тощо. Розробка цієї теми є важливою складовою гуссерлівської програми феноменологічного обгрунтування аподиктичних засад наукового знання. Гуссерль, прокладаючи шлях до трансцендентальної суб`єктивності як передумову реалізації цієї програми, був змушений тематизувати інтерсуб`єктивність, щоб надати достатньої переконливості цим обгрунтуванням у безпосередньому досвіді “Я” і забезпечити їх фундамен–тальність на рівні трансцендентального суб`єкта. Наскільки відповідально мислитель ставився до розробки цієї проблеми, свідчать матеріали під загальною назвою “До проблеми інтерсуб`єктивності”, опубліковані у 13-15 томах “Гуссерліани”.

Власне, проблема інтерсуб`єктивності виникає тм і тоді, де і коли правильність долсвіду “Я” обгрунтовується також стосовно досвіду “Інших”. Вона, отже, проростає на полі трансцендентальної суб`єктивності. Трансцендентальна суб`єктивність – це усвідомлюваність сама собою. У досвіді індивідуального “Я” вона проявляється у “горизонтності” інтенціональної свідомості, її здатності досягти аподиктичної достовірності “даючих” актів і предметностей (ноезо-ноематичних структур), тобто смислів. На рівні трансцендентального суб`єкта вона постає узагальнено як сутнісний процес смислотворення в цілому і має універсальний та опосередкований характер, оскільки грунтується на історичному досвіді. Тут досвід “Я” перевіряється досвідом “Інших”, як і досвід “Інших” знаходить своє втілення та підтвердження в досвіді “Я”. Відтак трансцендентальна редукція набуває трансперсональних ознак, тобто досвіду трансцендентальної суб`єктивності. Проте й за цих умов “Ego” залишається вихідним і засадничим підгрунтям трансцендентальної феноменології інтерсуб`єктивності, яка його не “знімає”, а, навпаки, утверджує і збагачує досвідом історії та життєвого світу. Звичайно, наукові істини мають доконечний і всезагальний характер, але їх інтерсуб`єктивність конституюється смислотворчими механізмами інтенціональної свідомості “Я”. Так чи інакше виникає проблема про спосіб конституювання інтерсуб`єктивності інтенціональною свідомістю. Передусім слід феноменологічно засвідчити існування “Іншого” як суб`єкта колективної інтерсуб`єктивності. Відповідь на це питання проливає світло на спосіб включення відповідного суб`єктивного горизонту у всезагальний горизонт, що означає нередукованість світу до його “бачення” одним суб`єктом свідомості.

До розв`язання проблеми інтерсуб`єктивної значущості світу Гуссерль наближається поступово і поетапно. У зв`язку з цим рекомендуємо зосередитися на трьох аспектах даної проблеми. Це доведення інтерсуб`єктивних аспектів стосовно: а) “Інших” суб`єктів; б) речовинно-предметного світу; в) міжлюдських комунікацій і соціальних інститутів. У всіх цих підходах Гуссерль дотримується егологічної позиції інтерсуб`єктивності, тобто визначальної ролі конститутивних здатностей “Я”, а тому, спростовуючи в цілому настанови соліпсизму, він їх вважає методично необхідними, тимчасовими і релевантними, оскільки це випливає із сутності феноменологічного методу. Для глибшого розуміння логіки обгрунтування Гуссерлем проблеми інтерсуб`єктивності рекомендуємо опрацювати: з “Картезіанських роздумів” роздум 5 “Розкриття сфери трансцендентального буття як монадологічної інтерсуб`єктивності”; §§ 95-96 “Формальної і трансцендентальної логіки”; §§ 52-54 “Кризи європейських наук і трансцендентальної феноменології”.

Передусім належить усвідомити підвищену проблемність дослідження інтерсуб`єктивності, яка, власне, зумовлена специфікою гуссерлівської феноменології: очевидне за “природної настанови” існування інтерсуб`єктивного світу феноменологічно проблематизується, воно підлягає епохе і набуває своєї аподиктичної достовірності лише на рівні трансцендентального суб`єкта. Так само й стосовно проблеми смислу – інтерсуб`єктивний життєвий світ включає в себе безліч об`єктивних смислів, а проте, за Гуссерлем, їх аподиктичність конституюється інтенціональною свідомістю “Я”. Мислитель вказує і на такий парадокс: “Я” як суб`єкт конституює світ у його інтерсуб`єктивному вимірі і водночас “Я” є об`єкт цього світу. Окрім цього, момент інтерсуб`єктивності іманентний “Я”. Лише розв`язуючи ці проблемні вузли інтерсуб`єктивності, заявляє Гуссерль, можна уникнути ілюзій соліпсизму. Ідеться передусім про експлікацію сутностей процесів конституювання смислів у досвіді “Я”, що стосуються “Інших”, фізичних предметів, наукових побудов, цінностей культури, світу в цілому. “Немає і не може бути іншої мети, ніж справжнє розкриття через факти свідомості актуальності та потенціальності (інакше, характерності) життя, в якому зміст, світ постійно іманентно будувався і будується. Світ постійно знаходиться перед нами, але, перш за все, він є для мене. Завдяки тому, що він є для мене, існує смисл світу для нас як одного і того ж світу, що має певний смисл. Смисл, не в той чи інший спосіб “постульований” (і відповідно “інтерпретований” з метою примирення інтересів розуму і душі), а смисл, експлікований, перш за все, у своєму споконвічному джерелі з самого досвіду” [6, с.60].

За Гуссерлем, вихідним пунктом феноменологічного аналізу інтерсуб`єктивності є “природна настанова”, за якої наш досвід уподібнюється досвіду інших суб`єктів, як і навпаки. Усі ми так чи інакше сприймаємо, переживаємо, мислимо, уявляємо, оцінюємо один одного, речі, вчинки, події, життя в цілому. Кожний “Я-центр” має відповідне передрозуміння і передбачає загальний для кожного з нас світ. Водночас ця спільнісність уможливлює феноменологічний аналіз “Я” та “Іншого”, але не в якості природної речі, а як суб`єктів, що співконституюють спільний світ. Цей процес реалізується в різних формах і настановах: він є синтезом конституювання значень і смислів різними модусами інтенціональної свідомості, її практичного, пізнавального, ціннісного інтересів, а головне – оскільки в цьому процесі легітимізується досвід множини суб`єктів, інтерсуб`єк–тивність стає темою інтенціональногл аналізу, що уможливлює досягнення аподиктично достовірного знання про неї.

Реалізація феноменологічного підходу на сутнісне пізнання інтерсуб`єктивності передбачає найперше застосування настанови “епохе” щодо “Я”. Шлях до аподиктичної достовірності “Іншого” пролягає через її обгрунтування стосовно “Я”. Передусім підлягають “епохе” мої “природні” уявлення про “Інших”, інтерсуб`єктивний світ у цілому. Очищуючи далі свідомість, “Я” завдяки “епохе” відкриває у собі аподиктичність трансцендентального суб`єкта, інтенція якого на “Іншого” має ту особливість, що вона відрізняється від інтенції на речі, і повинна враховувати його специфіку як співконституюючого інтерсуб`єктивність суб`єкта. Досягається це у два етапи. На першому з них “Я”, немовби полишаючи сферу трансцендентального ego, набуває досвіду кінестезичної свідомості, множина яких сприяє усвідомленню тілесності мого “Я”. На другому етапі за допомогою процедур апрезентації, тобто горизонтних інтенцій за межі власної тілесності, “Я” досягає досвіду тілесності “Іншого”. На підставі фізичної подібності (в рухах, мові, поведінці) того і того, “Я” приписує “Іншому” самостійність інтенціональної свідомості, трансцендентальне ego в цілому. Звичайно, у цій своїй якості “Інший” конституює світ у “своїй” перспективі, але важливо те, що завдяки активності “Іншого” кожне “Я” усвідомлює себе як “монаду” інтерсуб`єктивного світу, а останній конституюється як універсум “інтермонадних” перспектив у їх смисловій єдності.

У побудові Гуссерлем інтерсуб`єктивного світу вирішальною є “апрезентація” або “аналогізуюча аперцепція”, яка здійснює “подвоєння” “Я” та “Інших” на рівні їх психофізичних структур і трансцендентальних суб`єктів. Мислитель зазначає, що інтерсуб`єктивний світ має централізовану організацію: моє “Я” є центральним, моє трансцендентальне ego дано мені безпосередньо, а інші трансцендентальні ego – опосередковано, вони периферійні. Монади між собою спілкуються за допомогою різних засобів, вступають у комунікативні стосунки, обговорюють ті чи інші проблеми. Так конституюється інтерсуб`єктивний світ, що охоплює природу, соціум, історію, культуру. Найближчий для “Я-центру” цього світу – це мій життєвий світ, а отже світ культури, науки, релігії. Саме важливе тут те, що з феноменологічного погляду об`єктивність останніх проблематична, вони набувають аподиктичної значущості лише як феномени інтерсуб`єктивності. На інтерсуб`єктивному рівні всі знання про світ, передусім дані наук базовані на аподиктичній основі, яку утворюють достовірність мого трансцендентального ego, смислогенних актів і предметностей інтенціональної свідомості та процедури апрезентації. Гарантом цієї аподиктичності є інтерсуб`єктивний досвід.

За допомогою інтенціонального аналізу “Іншого” Гуссерль намагається подолати соліпсистський дух свого вчення і фактично переходить від радикалізму “Я” до радикальності інтерсуб`єктивності. Позиція абсолютного “Я” перестає бути привілейованою, а це означає, що істини феноменології не обмежуються “чистою свідомістю”, вони конституюються у площині історичного буття людини. Щоправда, до такого висновку вела логіка розвитку гуссерлівської феноменології, про що особливо свідчить остання праця Гуссерля “Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія” але сам мислитель у цьому висновку не був надто категоричний і дотримувався у своїх дослідженнях радикалізму трансцендентального ego, заявляючи, що “інші і світ для інших мають свій смисл в мені, є наявним фактом і, відповідно проблема полягає в тому, щоб прояснити суть справи, прояснюючи її як те, що міститься в мені самому” [6, с.60].

Оскільки, як зазначалося вище, настанови феноменологічного аналізу Гуссерль обгрунтував в “Ідеях до чистої феноменології і феноменологічної філософії”, то доцільно проаналізувати застосування цих настанов у розв`язанні проблеми інтерсуб`єктивності у пізніх працях мислителя. Треба продумати передусім відповіді на такі запитання.

1.Якими контраргументами Гуссерль спростовує звинувачення його вчення у соліпсизмі?

2.Що таке “трансцендентальне Я” і як воно співвідноситься з “емпіричним Я”?

3.У чому полягають основні труднощі феноменологічного конституювання “Іншого”?

4.Чи достатня процедура “аналогізуючої аперцепції” для доведення аподиктичної достовірності “Іншого”?

5.Які основні ознаки інтерсуб`єктивного світу?

6.Як Гуссерль обгрунтовує інтерсуб`єктивність науково-теоретичних побудов, соціальних норм, цінностей культури?

7.Чи змінюється проблема смислу залежно від контексту інтерсуб`єктивності?

8.Як можна окреслити значення проблеми інтерсуб`єктивності у розвитку гуссерлівської феноменології?

Крім указаних вище праць Гуссерля, додатково рекомендуємо: Борисов Е.В. Проблема интерсубъективности в феноменологии Э.Гуссерля //Логос. 1999, №1, с.65-83; Табачковський В. Проблема “Я-Інший” як осерддя антропологічної рефлексії //Філософія: світ людини. Курс лекцій. – К., 2003, с.157-178; Интерсубъективность //Современная западная философия. Словарь. – М., 1991, с.115.

Гуссерлів аналіз інтерсуб`єктивності отримує логічне продовження у дослідженнях проблеми життєвого світу як основи всіх опосередкованих зв`язків між людьми.