3. Поняття про темперамент та фізіологічне підґрунтя темпераменту

Поведінка людини залежить не тільки від соціально зумовленої спрямованості її особистості, а й від специфіки її природної організації, зокрема такої індивідуально-психологічної особливості, як темперамент.

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості – це конституція організму, його фізіологічні процеси – гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями – музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості – неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на ґрунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.

Індивідуальні особливості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері, здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах.

Діяльність і поведінка людини зумовлюється не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації.

Спостерігаючи за людьми, неважко помітити їх неповторну індивідуальну своєрідність у загальній рухливості, швидкості мовлення, виявленні почуттів. Одні з них запальні, рухливі й веселі, інші – дуже переживають, але приховують свої почуття, кволі й пасивні. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них – спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Ці індивідуальні відмінності зумовлені темпераментом.

ТЕМПЕРАМЕНТ (від лат. temperare, temperamentum – устрій, узгодженість; змішування в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) – це сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні, її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Існування індивідуальних відмінностей у психічній діяльності людини було помічено давно. Першу спробу з’ясувати їх причини зробив давньогрецький лікар Гіппократ (V-IV ст. до н.е., 460-377 рр. до н.е.). саме він започаткував вчення про темперамент. Ґрунтуючись на тодішній матеріалістичній філософії, що визнавала чотири основні начала (землю, воду, вогонь, повітря) і пов’язувала з ними чотири властивості (твердість, рідинний стан, тепло, холод), він за аналогією стверджував, що тіло людини теж складається з чотирьох елементів-гуморів, соків: крові (тепла), слизу (холоду), чорної жовчі (вологості), жовтої жовчі (сухості). Поєднання цих соків, красисом, пояснював усі особливості організму.

На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту:

• сангвінічний (від лат. sanguis – кров, перевага в організмі крові), відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення;

• флегматичний (від грецьк. phiegma – слизь, перевага в організмі слизу), властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність;

• холеричний (від грецьк. сhole – жовч, перевага в організмі жовчі), властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях;

• меланхолійний (від грецьк. мelas – чорний, похмурий та chole – жовч, перевага в організмі чорної жовчі), властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.

«Те, що змітає на своєму шляху холерик, обминає сангвінік, не бачить флегматик, стає великою бідою для меланхоліка»

Гіппократ

Він та його послідовник римський лікар Гален (ІІ ст.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor – рідина, соки організму – кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма).

Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту.

Аристотель, вважав, що темперамент залежить від якості крові людини (густини і теплоти). Ця точка зору була підтримана в пізніші часи у працях німецького психіатра і психолога Ернеста Кречмера (1888-1964).

Німецький психіатр Е.Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Німецький філософ-ідеаліст І.Кант (1724-1804), поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного.

В.Вундт трактував темперамент як індивідуальну схильність до афектів. Холериків і меланхоліків він зараховував до групи і сильними афектами, а в сангвініків і флегматиків відзначав слабкі афекти.

І.Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини – Гіппократ – у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.

Вітчизняний вчений, лікар і педагог П.Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П.Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвіністичний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин – меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.