7. Тривожний розлад особистості

Головною рисою є постійна тривога. Такі суб'єкти незручно почуваються в компанії, побоюючись можливого несхвалення чи критичного ставлення, а також турбуючись про те, щоб не зніяковіти. Вони насторожено сприймають нове, дуже обачливі у контактах з людьми, яких не знають, ніяковіють в очікуванні будь-яких несподіванок. Унаслідок цього особи з таким розладом особистості уникають соціальних контактів, максимально обмежують коло спілкування. При цьому, на відміну від шизоїдних психопатів, представники цієї групи не є емоційно холодними. Вони прагнуть соціальних контактів, але не в стані їх підтримувати.

8. Залежний розлад особистості

Найбільше значення у ній групі має слабкість вищих вольових функцій, а відповідно – підвищена податливість до зовнішнього впливу, мінливість інтересів, нездатність до тривалого зусилля, напруження (ці люди – як очерет під вітром). Емоції їх відрізняються рухливістю, нестійкістю і поверхневістю, а мислення – домінуючим афектом. Відзначається схильність до коливань настрою з будь-якого незначного приводу.

Безладність, схильність до раптових маломотивованих рішень легкість виникнення патологічних потягів, складність вироблення механізмів адаптації, тенденція до пошуків шляхів найменшого опору, нестійкість цільових установок нерідко зумовлює асоціальні форми поведінки (бродяжництво, пияцтво, азартні ігри, сексуальна розбещеність і збочення). Люди з розладом особистості залежного типу здаються слабкодухими і занадто піддатливими, пасивно поступаючись бажанням інших. Їм бракує енергійності, вони мало здатні до насолоди. Такі особи уникають відповідальності, їм бракує впевненості у собі. Деякі з них досягають своїх цілей, переконуй інших допомагати їм, але не визнаючи власної безпорадності.

За Міжнародною класифікацією хвороб (10-й перегляд) розлади зрілої особистості і поведінки у дорослих (F 60) поділяються:

F 60. Специфічні розлади особистості

F 60.0. Параноїдний розлад особистості

F 60.1. Шизоїдний розлад особистості

F 60.2. Дисоціальний розлад особистості

F 60.3. Емоційно-нестійкий розлад особистості

F 60.4. Істеричний розлад особистості

F 60.5. Тривожний розлад особистості

ОТЖЕ:

Характер особистості є індивідуальним для кожної людини. Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Пізнання характеру людини дозволяє прогнозувати досить точно її поведінку, можливі вчинки та дії. При цьому дуже важливо виявити і такі негативні риси характеру, як брехливість, лицемірство, лінощі, грубість, жадібність, зарозумілість, неохайність, бездушність, заздрість, егоїзм. Остання риса може бути показником особистості в цілому, яка полягає у надмірній зосередженості та замкнутості людини на своєму «Я».

9. Значення самовиховання

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегуляція. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коди у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Отже, САМОВИХОВАННЯ – це усвідомлена діяльність людини, яка спрямована на удосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей особистої, рис характеру, звичок.

Воно потребує від індивіда вольових зусиль та здатності аналізувати свої особливості, вчинки, дії. Крім цього, для формування особистості медичного працівника, наприклад, слід чітко уявляти професійно значущі для діяльності медика якості, тобто знання псих грами і професіограми.

Риси характеру та їх прояв мають велике значення для успішної професійної діяльності. Авторитет у хворих мають ті медичні працівники, в яких висока професійна підготовка поєднується з розвиненим почуттям обов’язку, моральними і позитивними характерологічними якостями.