Зуби. Загальна характеристика твердих та м'яких тканин зуба.

Зуби - цс тверді утворення ротової порожнини, що знаходяться в альвеолярних відростках верхньої та нижньої щелеп. їх основна функція полягає в механічній обробці їжі. Анатомічно в зубі розрізняють коронку, шийку і корінь. Коронка виступає над поверхнею ясен, корінь втоплений в альвеолярний відросток. Ряд зубів на верхній і нижній щелепі утворює зубну дугу.

Зуб побудований з твердих та м'яких тканин (рис.25). До твердих тканин належать емаль, дентин та цемент, м'якою тканиною є пульпа зуба. Тверда основа зуба являє собою особливого типу звапнену сполучну тканину, яка називається дентином. Він розміщений у ділянці коронки, шийки та кореня. Дентин у ділянці коронки зовні покритий емаллю. Частина зуба, яка покрита емаллю, називається анатомічною коронкою, решта зуба складає анатомічний корінь і покрита цемен­том. Ділянка з'єднання коронки і кореня зуба називається шийкою, а лінія в місці контакту емалі і цементу - шийковою лінією.

Усередині кожного зуба міститься порожнина, яку називають порожниною зуба. Розширена частина порожнини зуба в ділянці коронки зуба називається пульпарною камерою, а звужена частина, яка орієнтована вздовж кореня, називається пульпарним (кореневим) каналом. Останній закінчується апікальним отвором, через який у пульпу проникають нерви і судини. Пульпа утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною з великою кількістю нервових волокон і дрібних кровоносних судин. Під дентином у пульпі розташовується шар особливих клітин, які називаються дентинобластами. їх функція полягає у продукції дентину.

Корені зубів розміщуються в альвеолах щелеп. Зуби міцно закріплені в альвеолах пучками сполучнотканинних волокон, які в сукупності називаються періодонтом або періодонтальною зв'язкою.

Слизова оболонка порожнини рота покриває зовні альвеолярні відростки верхньої і нижньої щелеп. Ця її ділянка називається яснами. Частина ясен розташовується за межами гребеня альвеолярного відростка і контактує з зубом.

Ділянка зуба, яка виступає в ротову порожнину і не покрита яснами, називається клінічною коронкою.

Емаль. Форма і будова емалевих призм. Лінії емалі (Ретціуса). Світлі і темні смуги емалі (Шрегера).

Емаль — найтвердіша тканина людського тіла, яка покриває коронку зуба. За хімічним складом 96%-97% емалі становлять неорганічні сполуки, 3%-4 % -органічні. Серед неорганічних речовин переважають фосфорнокислі солі кальцію, які в вигляді кристалів гідроксиапатиту [Са₁₍₎(Р0₄)_ґі(ОН)₂] утворюють тверду основу емалі. Значно менший вміст в емалі карбонату та фториду кальцію. До органічних речовин належать білки - глікопротеїни, з яких побудований матрикс емаш. Діаметр глікопротеїнових фібрил становить близько 25 нм.

Структурною і функціональною одиницею емалі є емалева призма товщиною 3-5 мкм. Кожна призма має 8-подібну форму і складається з вищеописаних тонких фібрил, між якими знаходяться кристали гідроксиапатитів. Призми розташовують­ся пучками і залягають майже перпендикулярно до поверхні емалі. У зв'язку з цим у ділянці жувальних горбиків або ріжучого краю зубів вони лежать паралельно до довгої осі зуба, а на бокових поверхнях коронки - поступово переміщуються в площину, перпендикулярну до довгої осі зуба. Знання цих деталей будови важливе при препаруванні зуба. Кожна призма в процесі розвитку утворена в результаті діяльності клітин - енамелобластів (амелобластів, адамантобластів). На поперечних зрізах емалева призма має полігональну або гексагональну форму.

Емалеві призми склеюються між собою за допомогою міжпризматичної речовини, яка менш звапнена, ніж сама призма.

Завдяки 8-подібній формі на поздовжньому зрізі (шліфі) емалі одні призми виявляються зрізаними поздовжньо, інші - поперечно. Цим самим створюється

чергування світлих і темних ліній (так звані лінії Гунтера-Шрегера). Вони перетинають товщу емалі в радіальному напрямку. Починаючись біля дентинно-емалевої границі, ці смуги у вигляді світлих і темних дуг прямують назовні і закінчуються на деякій відстані від зовнішньої поверхні емалі. Крім вищеописаних утворень, на поздовжніх шліфах емалі можна розрізнити також тонкі паралельні лінії Ретциуса. їх виникнення пов'язане з періодичністю росту і звапнування призм. Вони опоясують зуб паралельними рядами і закінчуються на поверхні емалі невеличкими валиками, розділеними борозенками, перетинаючи лінії Шрегера під прямим кутом. Валики називаються перикіматієм.

В емалі молочних зубів розрізняється неонатальна лінія - темна смужка, яка відокремлює пренатальну емаль (утворену до народження) від постнатальної (утвореної після народження). Вона є різновидом ліній росту емалі, її виникнення зумовлене порушенням звапнування емалі в період пристосування новонарод­женої дитини до екзогенного харчування.

Емаль являє собою досить інертну структуру, вона не містить клітин, оскільки після її утворення і прорізування зуба амелобласти дегенерують. Тому емаль не має здатності регенерувати при пошкодженні (наприклад, при карієсі). Однак має місце обмін неорганічними іонами між емаллю і слиною. Завдяки цьому на поверхні емалі може спостерігатись мінімальне додаткове звапнувапня.

Емалеві пучки та емалеві пластинки. Емалеві веретена. Кутикула емалі. Пелікула емалі

У нормальній емалі зустрічаються ділянки з низьким вмістом неорганічного компоненту (незвапновані ділянки), які мають назву емалевих пластин і пучків. Вони являють собою ділянки недостатньо звапнованої міжпризменної речовини і відрізняються за своєю формою і розташуванням у товщі емалі (рис.26).

Емалеві пластинки - це тонкі листоподібні структури, які пронизують товщу емалі. Вони виглядають як тонкі перегородки, що направлені вздовж коронки і поділяють емаль на ряд сегментів, їх більше в ділянці шийки зуба. Ці утворення вдається виявити лише на поперечних шліфах зуба. Емалеві пластинки можна помилково прийняти за тріщини шліфа при його виготовленні. Для того, щоб їх віддиференціювати, можна під мікроскопом акуратно де кальцинувати шліф. Після розчинення неорганічних речовин емалевих призм ми перестаємо бачити тріщини, а органічна речовина пластинок залишається.

Емалеві пучки нагадують пучки трави і розташовуються біля дентинно-емалевої границі у внутрішніх шарах емалі. Пластинки і пучки найчастіше стають місцем проникнення в зуб інфекції і початковими шляхами для розвитку карієсу.

Емалеві веретена — це колбоподібні потовщення на кінцях відростків дентино-бластів (Томса), які проникають в емаль і, поступово стоншуючись, закінчуються між емалевими призмами. Найчастіше вони зустрічаються в ділянках жувальних горбиків молярів і премолярів. Волокна Томса вростають у шар емалеутворюючих клітин ще до початку утворення емалі і поступово замуровуються в ній.

Поверхня емалі вкрита кутикулою - тонкою щільною оболонкою, утвореною залишками енамелобластів. Кутикула, або насмітова оболонка, є надзвичайно стійкою до дії кислот. У сформованому зубі вона зберігається лише на бічних поверхнях, на жувальній - швидко стирається (рис. 27).

Над кутикулою розташований тонкий шар глікопротеїнів - пелікула емалі. Це не вроджена, а набута структура порожнини рота. Вона тісно зв'язана з поверхне­вим шаром емалі, може впливати на процес дифузії і проникливості в зовнішніх шарах емалі, захищає її від підвищеної розчинності в кислому середовищі, відіграє певну роль у виникненні патологічних процесів.

У літературі зустрічаються різні визначення структур, які розміщуються на поверхні емалі. При звичайному стоматологічному обстеженні порожнини рота людини візуально спостерігається зубний наліт. Він являє собою білу м'яку речови­ну, яка локалізується в ділянці шийки зуба або на усій поверхні коронки. Зубний наліт складається з колоній мікроорганізмів, які заселяють порожнину рота, з до­мішкою незначної кількості речовин органічної і неорганічної природи (вуглеводи, солі кальцію, натрію, калію, фосфору, злущені епітеліальні клітини тощо). Зубний наліт сприяє розвитку карієсу і захворювань пародонту. Унаслідок мінералізації зубного нальоту і відкладання в ньому неорганічних речовин утворюється зубний камінь.

Слизову оболонку порожнини рота і зуби з усіма їх поверхневими утворен­нями покриває тонка муцинова плівка, яка виділяється з слини.