Розділ 1. Інноваційні тенденції розвитку сучасної освіти.

Тема 1. Інноваційність як ознака сучасності.

Мета лекції: ознайомити студентів з поняттям інноваційності. Формувати поняття “інноваційне навчання”, “гуманізація освіти”, “співробітництво”, “співтворчість”. Викликати бажання студентів до інноваційної діяльності. Виховувати педагогів інноваційного спрямування.

План лекції

1. Інноваційність як ознака сучасності.

2. Вимоги до освітнього рівня фахівців сучасного високотехнологічного виробництва.

3. Специфіка інноваційного навчання у початковій школі та його роль у розвитку самоцінної особистості.

4. Співробітництво та співтворчість як характеристики інноваційності у процесах навчання і виховання у початковій школі.

Зміст лекції

Освітні системи в будь-якій країні світу повинні сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Незадоволення багатьох країн результатами системи шкільної освіти сьогодні призвело до необхідності її реформування.

Процес реформування шкільної освіти в Україні висуває завдання підготовки учнів, котрі здатні покращити інтелектуальну основу нашого суспільства. Проблемою освіти є удосконалення концептуальних підходів до забезпечення якості підготовки школярів. Ключовою є проблема підготовки творчого учня з високим рівнем знань, спроможного вирішувати масштабні нестандартні завдання, застосування яких в майбутньому забезпечить прогрес держави.

Інновації в педагогіці пов‘язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією (відновлення, об‘єднання в ціле коло окремих елементів) знань і форм соціального буття. Нині створюється нова педагогіка, характерною ознакою якої є інноваційність – здатність до оновлення, відкритість новому.

За своїм змістом, формами і методами освіти не є незмінним, закостенілим феноменом, адже вона весь час реагує на нові цивілізаційні виклики, суспільні реалії, враховує тенденції, перспективи розвитку людства, національного буття народу.

На сучасному етапі розвитку освіти все очевидніше стає те, що традиційна школа, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. А значна частина знань, які освоюють діти, була здобута людством 200-400 років тому. Сучасна школа недостатньо розвиває здібності, необхідні її учням для того, щоб самостійно здобувати знання, приймати обґрунтовані рішення, бути активними і мобільними суб‘єктами у суспільстві. Головними недоліками традиційної системи освіти є породжені нею невміння і небажання дітей вчитися, не сформованість ціннісного ставлення до власного розвитку та освіти.

Подолання кризи сучасної освіти можливе завдяки інтенсивному реформуванню її відповідно до вимог часу, у процесі формування принципово нової системи загальної освіти, яка поступово замінюватиме традиційну.

Найзначущішою особливістю сучасної системи освіти є співіснування двох стратегій організації навчання – традиційної та інноваційної. Терміни “традиційне навчання” та “інноваційне навчання” запропоновані групою вчених у 1978 році, які звернули увагу світової наукової громадськості на неадекватність принципів традиційного навчання вимогам сучасного суспільства до особистості, її пізнавальних можливостей. Інноваційне навчання трактувалось у ній як процес і результат навчальної та освітньої діяльності, що стимулює новаторські зміни в культурі, соціальному середовищі. Воно орієнтоване на формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми.

Інноваційне навчання – зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка ґрунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптивних можливостей особистості.

Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях.

Професіоналізація педагога і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливе забезпечення нової якості освіти.

Відомо, що педагогічний процес представляє собою складну систему різних видів діяльності викладача і учнів, передбачає визначення мети і змісту навчання і виховання, організацію та матеріально-технічне забезпечення, створення необхідного соціально-психологічного клімату тощо. Специфіка педагогічного процесу у початковій школі, його структура і зміст вимагають діяльності педагога-майстра, який реалізує на практиці функції розвитку, навчання й виховання дітей. Сучасна діяльність викладачів має бути різноманітною, варіативною, такою, що враховує потреби і можливості учня; гнучкою, адаптивною, здатною реагувати на зміни в освітньому просторі; неповторною, особливою, творчою – за характером, спрямованою на самореалізацію та саморозвиток особистості.

Сучасний викладач має бути справжнім майстром своєї справи – досконало володіти прийомами педагогічної майстерності.

Нині особливого значення набуває професійна майстерність викладача, уміння тонко інструментувати вплив на особистість і будувати його як психолого обґрунтований акт. Вирішальною умовою ефективності процесу навчання дітей молодшого шкільного віку є застосування необхідних педагогічних методів і прийомів.

Головне завдання учителя-майстра:

• бути відкритим до діалогічної взаємодії з учнями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

• навчити учнів учитися, тобто з пасивних виконавців указівок учителя перетворити учнів в активних суб‘єктів власного навчання;

• сприяти створенню ситуації успіху, умов для самовираження і самореалізації;

• сприяти успішній роботі учнів у процесі навчання як на заняттях, так і в позаурочний час;

• надати дітям ініціативи у пізнавальній діяльності, створення емоційно стимулюючого навчального середовища, здатності до рефлексії.

Виділяють критерії готовності викладача до інноваційної діяльності: усвідомлення необхідності інноваційної діяльності; готовність до творчої діяльності щодо нововведень у початковій школі; впевненість у тому, що зусилля, спрямовані на нововведення в школі, принесуть результат; рівень технологічної готовності до інноваційної діяльності; готовність до подолання творчих невдач і т.д.

Як для учнів, так і для учителя, урок цікавий в тому разі, якщо він сучасний. Сучасний, - це абсолютно новий, але пов‘язаний з минулим, актуальний для теперішнього часу.

Учитель початкової школи має знаходитись в постійному пошуку таких форм і методів навчання, які б забезпечували не тільки інтенсивне оволодіння базових знань, умінь і навичок, що вимагає чинна програма, але й викликає в учнів інтерес до знань, прагнення до навчання. Саме учитель розробляє та втілює власний варіант поурочного календарно-тематичного планування змісту навчання відповідно до обраної програми, проектує стратегію розгортання педагогічної взаємодії. Розробка найкращих освітніх програм і технологій триває на всіх рівнях державної системи. Важливою складовою сучасного освітнього процесу виховання особистості орієнтованого учня, який повинен стати палким патріотом своєї країни. Саме на це спрямований новий навчальний курс “ Я і Україна. Навколишній світ”. Знайомлячись з курсом “ Я і Україна. Навколишній світ” учні мають набути таких навичок: міркувати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї й концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах. Цьому саме і сприяють інтерактивні технології навчання. Займаючись інноваційною діяльністю з дітьми молодшого шкільного віку, учителю слід пам‘ятати, що у них розвиток уяви відбувається у напрямі від репродуктивних її форм до творчого осмислення уявлень, від довільного їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови їх образів. Зростає вимогливість дітей до витворів їх уяви, швидкість створення образів фантазії. Мислення стає конкретно-образним, але все більшого значення набувають абстрактні компоненти. Під впливом навчання змінюються співвідношення між його образними і понятійними, конкретними та абстрактними компонентами. Молодші школярі швидше оволодівають індуктивними умовиводами, ніж дедуктивними.

• Умовивід – специфічна форма зіставлення кількох суджень.

• Індукція – процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження.

• Дедукція – процес переходу від судження, що виражає загальне положення, до судження, що виражає вужчі положення або частковий випадок.

Ці умовиводи переплітаються в мисленні, спрямованому на вирішення пізнавальних завдань, зокрема тих, що вимагають розкриття причин різних явищ, мотивів поведінки людини.

Інноваційне навчання у початковій школі є прогресивним тому, що саме діти молодшого шкільного віку активно реагують на нове, яскраве і незвичайне. Мимовільна увага має позитивне значення. Поступово розвиток пам’яті полягає в зміні співвідношення між мимовільним і довільним запам‘ятовуванням (зростає довільне), образної та словесно-логічної пам‘яті. Для розвитку логічної пам‘яті важливою є настанова вчителя – зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати тощо) матеріал, завчити його. Довільне запам‘ятовування продуктивне тоді, коли запам‘ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності учнів.

Запитання для самоперевірки: