5.4. Натурні обміри об’єкта

Обміри виконуються ланкою: двоє за допомогою рулетки виконують обміри, третій робить записи на кроках.

5.4.1. Обміри фасадів

Обміри фасадів починаються з нанесення на них за допомогою гідростатичного нівеліра умовної горизонтальної нульової лінії. Вона проводиться на рівні, доступному для досягнення із землі без пристосувань. Найкращим рівнем нанесення нульової лінії є рівень, дещо вищий від рівня підвіконь першого поверху об’єкта. Головні точки нульової лінії (на кутах об’єкта, кутах отворів тощо) позначаються олійною фарбою у вигляді риски завширшки 10 мм і довжиною 30 – 50 мм із написом над нею: 0.00. Колір фарби повинен контрастувати з кольором стін об’єкта.

Нульова лінія зображується на кроках фасаду й відповідно позначається.

У сі вертикальні виміри по фасаду виконуються вгору чи вниз від нульової лінії. Точки чи лінії, до яких визначаються відстані від нульової лінії, позначаються трикутниками ∆ та . При обмірах точок, розташованих нижче «нуля», розмірні величини проставляють у позитивних числах (наприклад, ∆₂₅₅; при обмірах точок, розташованих вище «нуля», розмірні величини проставляють у негативних числах (наприклад,  –172). Усі виміри виконуються за вертикальними напрямами, які постійно перевіряються за допомогою виска.

Горизонтальні обміри фасадів виконуються від умовної нульової точки. Першою нульовою точкою є точка лівого кута об’єкта, розташована на горизонтальній нульовій лінії. Розміри виміряються й позначаються на кроках наростаючим порядком (від одного нуля). При довжині об’єкта, більшої 10 м, останній розмір, величина якого наближається до 10 м (відповідно до довжини рулетки), стає наступним умовним нулем, від якого продовжують виміряти відстані до наступних точок (рис. 5.4.1.1).

При деформації вертикальних ліній фасадів ці деформації фіксуються на кроках. Похилі прямі лінії виміряються від вертикального нуля в двох точках: вгорі та внизу (рис. 5.4.1.2а).

На кривих лініях позначаються умовні точки, відтинки між якими сприймаються як прямі. Ці точки позначаються на кроках арабськими цифрами й прив’язуються до вертикального та горизонтального нулів (рис. 5.4.1.2б).

Складні фрагменти та деталі з великою кількістю дрібних членувань прив’язуються на фасадних кроках за габаритами, викреслюються на окремих аркушах й обміряються окремо (рис. 5.4.1.2в). На фасадних кроках, які містять такі фрагменти, у місцях їх знаходження проставляється позначка-адреса.

Рис. 5.4.1.1 – обмірне креслення фасаду

Рис. 5.4.1.2: а) – вимірювання деформацій вертикальних ліній; б) – прив’язка до вертикального та горизонтального нулів; в) – обмірне креслення складного фрагменту

5.4.2. Обміри планів

Перед обмірами планів навколо об’єкта виконується обноска базису. З цією метою на відстані 1,0 – 1,5 м від кутів об’єкта (відстань досить умовна) забиваються міцні вішки. Між вішками туго натягується й закріпляється шнур на рівні горизонтальної нульової лінії фасадів.

Вішки позначаються літерами А, Б, В, Г ... На шнурі міцно закріпляються (вузлом) бірки-маяки з номерами, проставленими арабськими цифрами. Кількість бірок та інтервали між ними залежать від кількості членувань на фасадах. Базис, точки вішок і вузлів бірок наносять на кроки плану й відповідно позначають літерами та цифрами (рис. 5.4.2.1). Відстані між всіма точками на базису ретельно виміряють й проставляють на кроках. Відстань до кожної характерної точки плану виміряється щонайменше від трьох точок базису (рис. 5.4.2.2). Таким чином, навколо зображення плану об’єкта з’являється система трикутників з визначеними розмірами сторін, які потім легко можна побудувати за допомогою циркуля методом засічок й тим самим відтворити план об’єкта з усіма деформаціями, викривленнями, відхиленнями від прямих кутів тощо.

Для обмірів планів внутрішніх приміщень об’єкта в них при можливості через дверні та віконні отвори заводяться базисні шнури, які, аналогічно зовнішнім, поділяються на відтинки бірками. Виміри до характерних точок плану внутрішніх приміщень виконують тим самим методом трикутників (методом тріангуляції). Виміри планів внутрішніх приміщень виконують на рівні горизонтальної нульової лінії, яку переносять із зовнішніх стін за допомогою гідростатичного нівеліра. При неможливості заведення базисного шнура всередину приміщень, вони обміряються окремо методом триангуляції. При цьому дві точки інтер’єра, які лежать на одній прямій, повинні бути прив’язані до зовнішнього базису (рис. 5.4.2.3).

Рис. 5.4.2.1 – крок плану

Рис. 5.4.2.2 – триангуляційний метод прив’язки плану будівлі

Рис. 5.4.2.3 – триангуляційний метод прив’язки інтер’єру

5.4.3. Обміри розрізів

Методика обмірів розрізів поєднує в собі методи обмірів фасадів і планів. Вертикальні розміри у розрізах визначаються вгору та вниз від нульової лінії. Криві, опуклі та увігнуті лінії – триангуляційним методом.

У разі, якщо криві лінії, які обміряються, розташовані далеко від нульової лінії, спочатку до неї прив’язують точки початку кривої. Потім методом тріангуляційних вимірів до цих точок прив’язують точки, які визначають криву (рис. 5.4.3.1).

Опуклі поверхні (зовнішні обриси куполів) обміряють від допоміжної нульової лінії, кінці якої прив’язані до попередньо зафіксованих точок фасаду чи розрізу. Від влаштованої нульової лінії – причалки зовнішній обрис купола виміряють триангуляційним методом (рис. 5.4.3.2 а).

Якщо криві, які обміряються, потребують поділу на велику кількість відтинків, то розміщення розмірних чисел безпосередньо на кресленні може бути досить щільним. У такому разі точки на кривій позначаються цифрами, а точки початку кривої - літерами А та Б; розмірні числа заносяться до таблиці, яку креслять поруч з кресленням кривої, яка обміряється (рис. 5.4.3.2 б).

Рис. 5.4.3.1 – обмірне креслення розрізу	Рис. 5.4.3.2: а) – триангуляційний метод обміру купола; б) – таблиця обмірів кривої

5.4.4. Обміри деталей

Великі та прості за обрисами й формою деталі зображуються на кроках фасадів, планів і розрізів. На цих же кроках проставляються їх розміри. Більш дрібні деталі прив'язуються за габаритами до попередніх кроків, викреслюються на окремих аркушах й обміряються окремо. До складу кроків деталей входять фасадні проекції деталей, перерізи (розрізи) за характерними профілями деталей, вузли тощо. Складні деталі з великою кількістю членувань можна обміряти за допомогою знятих із профілів естампажів – шаблонів, рисунок яких переносять на аркуш кроків. Крім того, з отриманих відбитків виконують відливки з гіпсу, які додаються до кроків під час здавання заліку. Дрібні деталі у вигляді площинних прорізних або контррельєфних орнаментів фіксують за допомогою копіювального паперу, притираючи через нього аркуш кроків до орнаменту дерев’яною паличкою з гладким кінцем.

5.4.5. Обміри генеральних планів

Зйомку генеральних планів архітектурних ансамблів і комплексів виконують за допомогою геодезичних інструментів (теодолітів і нівелірів). При невеликих розмірах комплексу його генеральний план можна обміряти й рулетками.

Існують два найпоширеніші методи обмірів генпланів.

За першим після обмірів окремих споруд їх кути пов’язуються системою вимірів між собою таким чином, щоб кожен кут був пов’язаний щонайменше з трьома іншими на сусідніх спорудах. Таким чином, кроки генплану будуть вкриті системою трикутників із визначеними розмірами їх сторін (триангуляційний метод), за якими їх можна відтворити на чистовому кресленні (рис. 5.4.5.1).

Другий метод полягає у виконанні прив’язки всіх характерних точок генплану (насамперед, кутів об’єктів) до фіксованих точок, прокладених по ділянці комплексу прямої лінії – базису. Прив’язка здійснюється триангуляційним методом або методом координат (рис. 5.4.5.2).

Генеральний план необхідно зорієнтувати відносно сторін світу за допомогою компаса чи буссолі й нанести напрямок «Північ – південь» на кроки генплану.

Рис. 5.4.5.1 – триангуляційний метод прив’язки генплану	Рис. 5.4.5.2 – прив’язка всіх характерних точок генплану до фіксованих точок, прокладених по ділянці