Етіологія.

Лептоспіроз викликається рядом морфологічно подібних збудників з роду Leptospirosa. Цей рід поєднує два види: патогенний і сапрофітний.

Лептоспіри:

• Миттєво гинуть при кип’ятінні, у кислому середовищі

• Чутливий до прямих сонячних променів

• Швидко гинуть під дією деззасобів

• Швидко гинуть у морській воді та торф’яних болотах

• У відкритих водоймах зберігаються до місяця і більше, у вологому грунті до 3 – х місяців

• Добре переносять заморожування.

Джерело інфекції.

Основний природний резервуар лептоспірозної інфекції для людей – найчастіше гризуни, хворі та перехворілі сільськогосподарські та домашні тварин (свині, велика рогата худоба, вівці, кози, коні, собаки), а також промислові звірі, яких утримують в клітках (лисиці, песці, нутрії).

На фоні основної, природної епізоотії диких тварин (практично гризунів) формуються самостійні, тривало існуючі за рахунок сільськогосподарських тварин антропургічні осередки, які представляють найбільшу небезпеку для людей.

Хвора людина не становить небезпеки зараження інших людей.

Механізм передачі.

Головний механізм передачі збудника інфекції - фекально – оральний.

Вхідні ворота інфекції.

• Шкіра (особливо волога)

• Слизові оболонки порожнини рота, очей, носа, травного каналу.

Сприйнятливість – висока. Частіше хворіють чоловіки – підлітки і дорослі..

Після хвороби формується стійкий імунітет.

Епідемічний процес.

Лептоспіроз належить до природноосередкових інфекцій. Територія Західного Поділля є ендемічною на лептоспіроз (Тернопільська, Вінницька, Івано-Франківська, Львівська, Рівненьська, Хмельницька, Чернівецька області). На сьогодні 95% усіх випадків захворюваності людей пов’язано із зараженням від сільськогосподарських тварин в антипургічних осередках. Ці осередки не приурочені до певних ландшафтів (м.б. в сільській місцевості і на підприємствах). Вантропургічних осередках захворюваність реєструється влітку і восени (підвищення чисельності гризунів і «купальний сезон»).

Профілактичні та протиепідемічні заходи:

• Хворі госпіталізуються

• Епідобстеження проводиться з представниками ветеринарної служби

• За перехворілими протягом 6 місяців диспансерне спостереження за участю інфекціоніста, терапевта, нефролога, окуліста, невропатолога.

• Проводять медико-санітарне і ветеринарні заходи, направлені на попередження чи зменшення контакту населення з джерелом інфекції.

• Механізація виробничих процесів.

• Своєчасне виявлення епізоотій серед худоби.

• При вимушеному проведені занять або робіт у природних осередках передбачити заходи індивідуального захисту.

• Планова імунізація співробітникам лабораторій і працюючим в активних осередках лептоспірозу.

• Ветеринарно-санітарні заходи.

Тестовий контроль:

Скільки існує типів ентеровірусів, які є збудниками поліомієліту?

1. 1

2. 2

3. *3

4. 4

5. 5

Частка вірусоносіїв складає:

1. 10-15%

2. 20-35%

3. 40-55%

4. 70-85%

5. *90-95%

Методична розробка самостійної позааудиторної роботи. Тема: Менінгококова інфекція

І. Актуальність теми:

У країнах Західної Європи протягом 1999 – 2006 рр. захворюваність на МІ коливалась у межах 1,1 – 1,9 на 100 тисяч населення і має помірну тенденцію до зниження.

За аналогічний період захворюваність на Мів Україні коливалось біля показника 2,0 на 100 тисяч населення (стабілізація рівня захворюваності). Збільшилась питома вага дорослих серед хворих на МІ, в літературі це трактується як погіршення епідемічної ситуації, хоча сам рівень захворюваності спорадичний.

ІІ. Навчальна мета:

Уміти організувати протиепідемічні заходи в осередку.

Студент повинен знати:

1. Джерело збудника менінгококової інфекції та його епідеміологічну оцінку.

2. Механізм передачі збудника.

3. Прояви епідемічного процесу.

4. Систему профілактичних та протиепідемічних заходів.

ІІІ. Базові знання, необхідні для засвоєння теми.

Дисципліна	Знати	Уміти
Мікробіологія	Особливості збудника менінгококової інфекції та методи лабораторної діагностики	Визначати необхідні лабораторні дослідження і здійснювати взяття матеріала з цією метою.
Інфекційні хвороби	Клінічні особливості менінгококової інфекції	Поставити діагноз на основі клінічних, лабораторних та епідеміологічних даних.

Матеріали для самостійної підготовки студента. Орієнтовна карта роботи з літературою

Орієнтовна карта роботи з літературою. Учбові завдання	Вказівки до знань
Вивчить: Особливості збудника менінгококової інфекції.	Напишіть відповіді: Серологічні групи і типи збудника ті їх поширеність. 2. Стійкість збудника у навколишньому середовищі, чутливість до фізичних та хімічних чинників.
Особливості джерела та механізм передачі.	Сприйнятливість до менінгококової інфекції.. Джерело менінгококової інфекції, тривалість заразного періоду. Механізм передачі збудника інфекції.
Особливості епідемічного процесу.	Рівень захворюваності, прояви епідемічного процесу у часі, по території, серед різних груп населення та колективів.
Протиепідемічні заходи в осередку менінгококової інфекції.	Вирішить задачу: В учня 2-го класу середньої школи був поставлений діагноз «менінгококовий сепсис». В класі 30 учнів. Вдома у хворого є сестра – 9-ти місяців, мати та батько, який є викладачем інституту. Які протиепідемічні заходи треба провести відносно хворого, в осередках у школі та вдома по відношенню до осіб, що спілкувалися з хворим, та щодо навколишнього середовища?

Питання для самоконтролю:

1. Визначте роль різних джерел менінгококової інфекції у розповсюдженні хвороби.

2. У якого відсотку осіб розвивається менінгококовий назофарингіт та генералізована форма цієї інфекції?

3. Основні епідеміологічні особливості менінгококової інфекції.

4. Визначте групи ризику захворювання на менінгококову інфекцію.

5. Визначте основні напрямки протиепідемічних заходів в осередку менінгококової інфекції.

6. Які заходи проводяться щодо носіїв менінгококу?

7. Які контингенти підлягають бактеріологічному обстеженню у випадку виявлення хворого на менінгококову інфекцію?

8. Термінова специфічна імунопрофілактика в осередку менінгококової інфекції.

Література:

1. Епідеміологія. За ред. К.М. Синяка, К., 1998. С.302-309, К., 1993, с. 300-306

2. В.Д. Беляков, Р.Х.Яфаэв. Эпидемиология. М., 1989, с.235-241