Гепатит є. Гостре зооантропнозне інфекційне захворювання.

Етіологія. Збудник ГЄ – РНК-вмісний вірус роду Hepevirys. Чутливий до перепаду температур і в довкіллі зберігається недовго. У фекаліях перестає виявлятися вже через декілька діб. У воді може залишатись інфекційним досить довго.

Джерело. Резервуаром збудника є свині ї примати, у яких ГЄ перебігає безсимптомно. Джерелом вірусу для людей м.б.:

• Свійські і дикі свині

• Вівці

• Кози

• Олені

• Мишовидні гризуни

• Кури

Хворий на ГЄ не становить суттєвої небезпеки для оточуючих як джерело збудника інфекції.

Механізм і шляхи передачі:

Фекально-оральний, який реалізується водним і аліментарним шляхами. Чинниками передачі можуть бути контаміновані:

• Сирі овочі та фрукти;

• Недостатньо термічно оброблена печінка свині;

• Морські і річні молюски і ракоподібні.

Сприйнятливість:

Нижча, ніж до ГА. Імунітет після захворювання короткотривалий, можливі повторні захворювання.

Особливості епідемічного процесу.

Епіцентром ГЄ від середини минулого сторіччя є країни Азії та Африки. За даними ВООЗ, антитіла g ГЄ виявляються у кожного третього жителя планети.

У Європі ГЄ визначається спорадичною захворюваністю.

У більшості країн західної Європи ГЄ належить до «хвороб мандрівників» і виявляється у осіб, що повертаються з гіперендемічних територій або є професійним захворюванням. В осередках ГЄ спостерігається низький індекс контагіозності.

При групових захворюваннях, зумовлених водним чинником передачі, м.б. короткочасні підйоми захворюваності з поодинокими випадками у подальшому впродовж 2 – 3 місяців («епідемічний хвіст»).

Для ГЄ характерна осіньо-зимова-весняна сезонність, що співпадає із періодом мусонних дощів у регіонах з високим рівнем захворюваності.

Багаторічна циклічність епідпроцесу становить 5 – 8 років.

Групою ризику за віком при ГЄ є особи 15 – 40 років. Чоловіки уражуються частіше, ніж жінки.

Професійні групи ризику:

• Працівники свиноферм

• Робітники підприємств з переробки м’яса

• Ветеринари

• Військовослужбовці

Профілактичні заходи проводяться комплексно з ветеринарною службою:

• Своєчасне виявлення заражених тварин, попередження контамінації довкілля

• Захист джерела водопостачання від фекального забруднення

• Поліпшення побутових умов

• Підвищення санітарної культури населення

• В осередках проводиться епідобстеження, дезінфекція, дератизація

• Обов’язковій госпіталізації підлягають вагітні, інші за клінічними показниками

• За контактними нагляд 35 днів

• В дошкільних і шкільних закладах на 2 місяці обмеження на проведення планових профілактичних щеплень.

Шигельоз.

Етіологія. Недугу спричиняє група мікроорганізмів роду Shigella, що включає 4 види:

• S. Dysenteriae, до яких належать бактерії Григор’єва – Шіга, Штуцера – Шмітца і Ларджа – Сакса.

- S. flexneri

- S. boydi

- S. Sonnei

Найбільш поширені види Зонне (60-80%) і Флекснера. З початку 90 – х років ХХ сторіччя на території України і сусідніх держав відбувається зміна збудника шигельозу із Зонне на Флекснера.

Усі продукують екзотоксин та синтезують термолабільний ендотоксин. Стійкість шигел тим вища, чим слабша їх вірулентність. Найбільш стійкі S. Зонне:

• На посуді зберігаються протягом місяців

• У ґрунті до 3 місяців

• У воді до 2 місяців

При кип’ятінні гинуть миттєво, у дезрозчинах через кілька хвилин.

Джерело - хворий. Особливо небезпечні особи зі стертою і легкою формами хвороби.

Виділення шигел з фекаліями починається одночасно з першими проявами захворювання. Можливість «здорового» носійства нині підлягає сумніву. Випадки носійства шигел розглядаються як стерта і субклінічна форма хвороби.

Механізм передачі шигельозу. Фекально-оральний. Розповсюдження відбувається харчовим, водним, побутовим шляхами, а також через мух.

Сприйнятливість. За сприйнятливістю до шигел люди дуже неоднорідні. Найвища в осіб з А(ІІ) групою крові, Rh (-). Найчастіше хворіють діти віком від 6 місяців до 7 років. Захворюваність серед дітей у 4,3 рази вища, ніж серед дорослих.

Підвищують сприйнятливість голодування, гіповітаміноз, імунодефіцитні стани.