Прояви епідемічного процесу.

Епідемічному процесу при шигельозі в Україні в багаторічній динаміці властиві періодичні підйоми захворюваності через 18 – 20 (великі хвилі) та 2 – 3 (так звані оберхвилі) роки, які відзначаються скрізь і не залежать від клімато - географічних і соціальних умов.

В Україні максимальний зріст захворюваності відзначають у липні – серпні (шигельоз Флекснера, переважно водний шлях передачі) і серпні – жовтні (шигельоз Зонне, домінує харчовий шлях передачі). Починаючи з 1996 – 2001 рр. серед мешканців міст зменшилась значущість харчового шляху і, навпаки зросла роль побутового розповсюдження шигельозу Зонне і Флекснера. Відзначається зниження захворюваності у дітей.

Профілактичні та протиепідемічні заходи.

Профілактика:

• Забезпечення населення доброякісними харчовими продуктами, сировиною, питною водою.

• Запобігання забруднення шигелами відкритих водоймищ та ґрунту

• Утримання в належному санітарному стані територій населених пунктів, місць масового відпочинку населення

Протиепідемічні заходи в осередку:

• Виявлення та ізоляція хворих

• Проведення осередкової дезінфекції

• Спостереження за контактними в осередку 7 діб

• Одноразове бак обстеження (у квартирних осередках) декретованих працівників і організованих дітей

• Санітарно – просвітня робота серед населення

Тестовий контроль

1. Провідною групою заходів боротьби з кишковими інфекціями є:

1. Заходи щодо хворого

2. Заходи щодо носія

3. Планова імунопрофілактика

4. * Заходи, спрямовані на розрив механізму передачі

5. Термінова імунопрофілактика

2. Термін медичного спостереження за контактними в осередках шигельозу складає:

1. 3 дні

2. 5 днів

3. * 7 днів

4. 10 днів

5. 2 тижні

3. Основна причина того, що провідна група ризику захворювання на кишкові інфекції – діти:

1. Підвищена чутливість дітей до цих інфекцій внаслідок відносної слабкості імунної системи

2. *Відсутність навичок особистої гігієни

3. Порушення санітарно-гігієнічного режиму в дитячих установах

4. Відсутність планової вакцинопрофілактики в Україні

5. Неприятлитва екологічна ситуація в Україні.

Методична розробка самостійної позааудиторної роботи. Тема: Чума

І. Актуальність теми: Природні осередки чуми займають 6 – 7% суходолу земної кулі і зареєстровані на усіх континентах, включаючи Австралію і Антарктиду.

Найбільша кількість випадків чуми у людей в останнє десятиліття спостерігається на Африканському континенті.

Природні осередки чуми в Україні відсутні і останніми десятиріччями чума в Україні не реєструвалась. Але постійно існує загроза завезення чуми з ендемічних територій, що надає актуальності даній проблемі.

Студент повинен знати:

1. Джерела збудника чуми та їх епідеміологічне значення.

2. Механізм і чинники передачі збудника чуми.

3. Заходи щодо попередження розповсюдження чуми в природних осередках.

ІІ. Базові знання, необхідні для засвоєння теми.

Дисципліна	Знати
Біологія	Еколого - біологічні особливості гризунів – основних джерел збудників чумної інфекції та бліх – живих переносників збудників чуми.
Інфекційні хвороби	Клінічні особливості чуми

ІІІ. Матеріали для самостійної підготовки студента. Орієнтовна карта роботи з літературою .

Учбові завдання	Вказівки до завдань:
Вивчіть: Характеристику збудника чуми	Напишіть відповідь: 1.Рід і вид збудника. 2. Стійкість у навколишньому середовищі, чутливість до фізичних та хімічних чинників.
Епідеміологічні особливості чуми	Основні джерела збудника «дикої» чуми. Основні джерела збудника «міської» чуми. Людина як джерело збудника чуми. Механізм передачі збудника. Способи зараження людини збудником чуми від гризунів та інших тварин. Механізм передачі збудника чуми серед людей.
Профілактичні заходи	Контроль за епізоотичною ситуацією та запобіганню захворювань серед людей в природних осередках.

Питання для самоконтролю:

1. Характеристика збудника чуми.

2. Основні джерела чумної інфекції серед диких та синантропних гризунів.

3. Хвора людина як джерело збудників чуми.

4. Механізм передачі збудника чуми від тварин до людини та серед людей.

Література:

1. Епідеміологія. За ред. К.М. Синяка, 2001

2. Епідеміологія. За ред. І.П. Колеснікова, 2012, Вінниця

3. Епідеміологія. За ред. Анрейгіна,

Етіологія.

Збудник – анаеробна бактерія Yersinia pestis/ виділяють декілька підвидів збудника, які відрізняються за вірулентністю.

Збудник чуми:

• У трупах людей, гризунів зберігається до 2 – х місяців

• При кип’ятінні гине миттєво

• Чутливий до деззасобів

• Добре переносить низькі температури, заморожування

Джерело – різні види тварин (понад 350 видів серед яких домінуюче значення мають дикі гризуни (майже 300 видів), поширені повсюдно. Основними джерелами у природі є бабаки, ховрахи, піщанки, полівки, тощо.

Збереження інфекції чуми забезпечується головним чином завдяки передачі збудника від хворих тварин до здорових. Виняткове значення у цьому процесі відіграють блохи, які паразитують на гризунах.

Джерелом інфекції може бути хвора людина на легеневу чуму.

Механізм передачі:

• Трансмісивний

• Аерогенний

Переносники – блохи (людина заражається після втирання в шкіру її фекалій чи, чумного блоку, який зригується блохою при живленні).

• Контактний (через ушкоджену шкіру чи слизові оболонки)

• Фекально-оральний (при вживанні в їжу зараженого м’яса)

Сприйнятливість дуже висока, майже абсолютна.

Прояви епідеміологічного процесу.

Розрізняються два види природних осередків чуми: осередки «дикої» і осередки щурячої чуми. Найбільший ризик захворювання на чуму у природних осередках – навесні, коли відбувається інтенсивне спарювання і розмноження тварин, які є резервуаром і джерелом збудника, та влітку, коли інфіковані блохи часто нападають на людей, які опинились на території природного осередку і кусають їх.

Під час проведення орання полів нори руйнуються і протягом зими тварини гинуть від холоду. Тому освоєння території для рослинництва перешкоджає формуванню природних осередків чуми та сприяє ліквідації чи зниженню активності існуючих.

Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки (професійна діяльність). Найвищий рівень захворюваності у чабанів.

Профілактичні заходи.

Вирішальне значення мають заходи по запобіганню завезення чуми –за кордону. Ці заходи регламентуються Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 року та Правилами санітарної охорони території України.

Специфічна профілактика.

В осередку щеплення підлягає все населення, а також ті, кого направляють на роботу у природний осередок. Протипоказання бувають лише як виняток.

Протиепідемічні заходи.

Осередком чуми можуть бути оголошені окремі населені пункти чи їх частини, а також будинки і транспортні засоби, де виявлено хворого на чуму.

Рішення про накладання карантину приймається кабінетом Міністрів України за поданням МОЗ.

Організація протиепідемічних заходів в осередку чуми здійснюється надзвичайними протиепідемічними комісіями (НПК). Хворого негайно госпіталізують. Усіх контактних з лихоманкою розміщують у провізорному госпіталі. Усіх, хто мав контакт з трупами померлих, їх одягом але без симптоматики, розміщують в ізоляторі. За ізольованими спостереження 6 діб. В осередку чуми проводиться заключна дезінфекція та камерна обробка речей.