Цивільно-правова (майнова) відповідальність

Цей вид відповідальності не передбачає мір покарання та за своєю формою є матеріальною компенсацією, що виплачується порушником особі, якій була заподіяна шкода у зв'язку з незаконним поширенням відомостей про її приватне життя, що становлять особисту чи сімейну таємницю.

Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV (далі — ЦКУ) особистими немайновими благами, які охороня­ються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ді­лова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, ху­дожньої, наукової та технічної творчості тощо. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і без­пека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Частина 2 статті 200 ЦКУ передбачає такий випадок –суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування моральної шкоди, завданої такими право­порушеннями. Моральна шкода, згідно з нормами статі 23 ЦКУ, по­лягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошової компенсації моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час ви­значення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

У разі порушення особистої чи сімейної таємниці постраждалим може бути визнаний як сам неповнолітній учень, так і його батьки та інші члени родини. Відповідно, позовних вимог про відшкодування мо­ральної шкоди може бути кілька, приміром, позов батька від імені не­повнолітнього учня щодо відшкодування душевних страждань дитини та позов цього самого батька від свого імені про відшкодування його (батька) душевних страждань, оскільки право на недоторканність приватного життя в нього теж порушено.

Виходячи з положень Цивільного процесуального кодексу Укра­їни від 18 березня 2004 р. № 1618-ІV, обов'язок сплати грошового відшкодовування може бути покладений судом винятково за заявою (позовом) постраждалого, що подана до суду в порядку приватного звернення. Таке звернення – це право, а не обов'язок постраждалого, і він може у будь-який момент відкликати позовну заяву до оголошення судового рішення, приміром, у зв'язку з пробаченням чи примиренням з порушником, який іменується в такому разі «відповідачем». Сторо­ни (позивач та відповідач) можуть укладати так звану мирову угоду й у самому суді. Угода затверджується ухваленням суду та має силу судового рішення, тобто підлягає обов'язковому виконанню, зокрема примусовому. У разі затвердження мирової угоди судом за позивачем лишається право повторно звернутися до суду з таким самим позовом.

Важливою для працівника особливістю цивільно-правової відпо­відальності за порушення особистої та сімейної таємниці учнів є те, що до відшкодування моральної шкоди може бути притягнутим до суду лише сам заклад. Юридична особа компенсує шкоду, завдану її пра­цівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 ЦКУ). Проте якщо за обставинами справи можна вста­новити, що порушення не було пов'язане з виконанням трудових обов'язків, то до судової відповідальності за моральну шкоду може бути притягнутий і працівник.

Після сплати відшкодування постраждалому навчальний за­клад має право вимагати від винного працівника компенсування матеріальної шкоди. Матеріаль­на відповідальність є обмеженою – не більше середньомісячного заробітку винного працівника (ст. 132 КЗпП). Однак у разі, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, пе­реслідуваних у кримінальному порядку, закон встановлює повну матеріальну відповідальність працівника, тобто «у розмірі прямої дій­сної шкоди», завданої навчальному закладу (п. З ст. 134 КЗпП).