23.2. Процес самоуправління і саморегулювання

Ідея самоуправління|самоуправління| в забезпеченні психічного здоров’я привертала до себе увагу психологів і психіатрів уже на межі XX ст. Наприклад, здорова людина, на відміну від хворої, здатна|здібна| керувати світом|світом| своїх психічних явищ і тримати їх під контролем. Позиція С.С. Корсакова з цього питання заслуговує особливої уваги. Для неї характерний|вдача| виражений|виказаний,висловлений| акцент на інтегрований, особистий підхід. На думку вченого, душевні хвороби — це не лише|не лише| дезінтеграція в перебігу психічних процесів, а й порушення індивідуальності людини, втрата цілісності, єдності особистості|особистості|. Свідомість забезпечує не лише|не лише| управління психічною діяльністю, цілепокладання| й формування програми діяльності, а й гармонізацію особистості|особистості|, згоду|злагоду| її прагнень|спрямувань| і установок, організацію психіки навколо|навкруг,довкола| вищих ідейних і моральних спонукань|спонукань|.

Уже в наш час|в наші часи| існує погляд на психіатрію як на додаток науки управління особистістю|особистості| людини з метою збереження|зберігання| її душевного здоров’я й благополуччя. Роблять|чиняться| спроби співвіднести специфіку психічних захворювань з|із| відповідними порушеннями в контурі психічного самоуправління|самоуправління|. Нарешті|урешті|, психічне самоуправління|самоуправління| загалом|загалом| розглядають|розглядується| як один з найважливіших критеріїв психічного здоров’я.

Психічне самоуправління|самоуправління| складається з таких|слідуючі| стадій:

• постановка мети|цілі| управління;

• прийом і переробка інформації;

• ухвалення|прийняття,приймання| рішення; |розв'язання,вирішення,розв'язування|

• реалізація рішення;

• |розв'язання,вирішення,розв'язування| контроль виконання рішення.

І на кожній стадії розгортаються|розвертаються| процеси, які можуть чинити вплив на забезпечення психічного здоров’я. Проілюструємо сказане.

Спрямованість як системоутворювальна| властивість особистості|особистості| включає постановку цілей, в ім’я яких діє особа|особистість|. Правильний вибір життєвих цілей є|з'являється,являється| однією з визначальних|ухвальних| умов забезпечення психічного здоров’я. Наприклад, вибір головної життєвої мети|цілі|, своєї майбутньої професії, визначення свого невипадкового місця в житті є одним з найважливіших|поважніших| рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|, яке доводиться приймати людині. В особі людини, яка не зайнята|позиченої,посісти| своєю справою|річчю|, не знайшла себе в праці, суспільство|товариство| зазнає непоправних духовних і матеріальних втрат. Крім цього, величезної психологічної втрати|шкоду| зазнає й особистість|особистість|. Необхідність тривалий час займатися не своєю, нелюбленою|нелюб| справою|річчю| може призвести до порушення внутрішньої психічної рівноваги, особистої деформації.

Функціональна цілісність систем самоуправління|самоуправління| головним чином залежить від того, наскільки ефективно в них відбуваються процеси прийому й переробки інформації, за допомогою яких система відображає|відображує| зовнішній світ і власні стани. Тому правильне віддзеркалення|відображення,відбиття| психікою зовнішнього й внутрішнього світу є|з'являється,являється| необхідною умовою пристосування людини до зовнішнього середовища|середи|. Будь-яка патологічна зміна психіки супроводжується|супроводиться| порушенням обміну пізнавальною інформацією між особистістю|особистістю| й середовищем|середою|. Досліди зі штучного вилучення інформаційних потоків, які надходять|надходять| до людини за різними модальностями| (сенсорна депривація|), засвідчили, що досліджувані не можуть довго перебувати|перебувати| в таких неприродних для себе умовах й переривають експеримент. Тривале перебування людини в умовах сенсорної ізоляції (соціально збідненому середовищі|середі|) через свої професійні обов’язки (наприклад, учасники різних експедицій) може спричинити негативні прояви|вияви| в психіці (ілюзії, галюцинації, порушення емоційної|емоціональної| стійкості та ін.). Інша крайність, зумовлена надмірністю інформації, яка надходить до людини, теж|також| містить загрозу|погрозу| порушення стабільного функціонування психіки. Таким чином, успішна організація життєдіяльності людини припускає|передбачає| забезпечення для неї оптимальних за обсягом і змістом|вмістом,утриманням| інформаційних потоків.

Характерною|вдача| особливістю сучасної освіти|утворення| залишається передача людині знань здебільшого про зовнішній світ. Проте|однак| управління власною поведінкою вимагає ґрунтовних теоретичних і практичних знань, брак|нестача| яких особливо яскраво виявляється в нинішній час|нині|.

Людина повинна вміти «розшифровувати» свій психічний стан і відповідно діяти, знати свої найбільш сильні й слабкі|слабі| характерологічні| особливості, вміти неупереджено, адекватно оцінити справжній рівень своїх фізичних і психічних можливостей|спроможностей|. Вона повинна вміти керувати своїм психічним здоров’ям, а це передбачає також тренування власної психіки, розкриття її резервів і розвиток, удосконалення психічних процесів (пам’яті, уваги, уяви тощо), виховання в собі дисципліни розуму|глузду| й відчуттів|почуттів|. Людина повинна виховувати в собі вміння вести активне, усвідомлене життя, з|із| ясним розумінням його цілей й характеру|вдачі| дії психічної саморегуляції, опановувати|оволодівати| її техніку як невід’ємний компонент культури поведінки. Орієнтація лише на допомогу ззовні й звернення|звертання,ставлення,обіг| з кожного приводу до лікарів|лікарок|-психотерапевтів, гіпнологів|, екстрасенсів і цілителів роблять|чинять| людину пасивною, залежною від зовнішнього середовища|середи| у вирішенні|розв'язанні,вирішенні,розв'язуванні| власних психологічних проблем. Людина має бути впевнена у власних силах, властивих їй здібностях і вміти ними розпоряджатися.

Людина із|із| здоровою психікою не ухвалює рішення, які суперечать|перечать| звичайним|звичним| правилам поведінки, що склалися в суспільстві|товаристві|. Інакше кажучи, якщо етичний статус людини не деформований, то можна чекати, що й прийняті нею рішення підуть на благо їй самій, навколишнім, справі|речі|. Стабільність психічного самоуправління|самоуправління| поведінкою, стійка орієнтація людини на прийняті в суспільстві|товаристві| етичні норми прямо залежать від ступеня|міри| її моральної надійності. Морально надійна й психічно здорова людина є водночас людиною порядною|чималий|, тобто не спроможна на низькі, аморальні вчинки.

Реалізація ухваленого рішення вимагає від особистості|особистості| готовності виявити|виявити| необхідні для цього етапу якості. З того, які з|із| них і наскільки очевидно будуть виражені|виказані,висловлені|, можна до певної міри судити і про стан її психічного здоров’я. Вважають|лічиться|, що людина пасивна, не здатна|здібна| забезпечити необхідну активність у практичних діях для вирішення поставлених завдань|задач|, є|з'являється,являється| духовно хворою|нездоровим|. Утім, і лінь, яка паралізує активну поведінку, окреслюють як хворобу душі. З іншого боку, відома також низка|лава,низка| особистісних властивостей, володіння якими дає людині змогу успішно вирішувати поставлені перед собою завдання. Серед них насамперед потрібно виокремити відповідальність, почуття обов’язку, дисциплінованість, волю, самовладання та ін. Ще й сьогодні можна зіткнутися з|із| помилковою думкою, що контроль — це лише завершальна ланка управлінського процесу. Насправді кожен етап управління, від постановки мети|цілі| й до реалізації ухваленого рішення, немислимий без участі в ньому контролю.

Щодо психічного самоуправління,|самоуправління| особливість самоконтролю полягає в тому, що в кільцевій схемі процесу самоуправління|самоуправління| він не має точкової (жорстко фіксованої) прив’язки, а входить у всі форми вияву|вияву| психічного, залучені в організацію цього процесу. Можна сказати, що наявне нібито включення|приєднання| кільця в кільце, тобто в замкнутий контур самоуправління|самоуправління| вписано, вбудовано кільце механізмів самоконтролю. Отже, кожен етап перетворення інформації в кільцевій схемі (прийом, переробка, ухвалення|прийняття,приймання| рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| і його подальша|наступна| реалізація) повинен супроводжуватися|супроводитися| підключенням самоконтролю, щоб забезпечити ефективний (зокрема й надійний, тобто безпомилковий) перебіг процесів самоуправління|самоуправління| й досягнення врешті поставленої мети.

Як найважливіший критерій психічного здоров’я самоконтроль частіше згадують, ніж належно досліджують. Водночас|в той же час| добре відомо, що чимало випадків порушень у керуванні психікою пов’язані з втратою самоконтролю. Наприклад, у психології давно відомі й описані особливості вияву|вияву| емоційної|емоціональної| сфери залежно від того, наскільки вона перебуває|перебуває| під контролем суб’єкта. Певні форми психічних порушень супроводжуються|супроводяться| ослабленням|ослабінням| емоційного|емоціонального| контролю, який виявляється|вираження| в появі елементів імпульсивності, неврівноваженості, запальності й агресії в поведінці хворого. Інший приклад|зразок| пов’язаний з вираженою|виказаною,висловленою| диспропорцією у співвідношенні самоконтролю й впевненості в собі за певних психічних захворювань. Якщо в|в,біля| нормальної людини самоконтроль допомагає усунути сумнів, то в патологічних випадках перевірка не досягає цієї мети|цілі|. Самоконтроль у|в,біля| хворих на невроз нав’язливих станів розростається до патологічних розмірів. Сумніви в правильно виконаній дії примушують|змушують,силують| хворого перевіряти ще раз його знову й знову. З іншого боку, у|в,біля| хворих, які одержимі нав’язливою ідеєю, наявна відсутність будь-якої|усякої| потреби в самоконтролі. Незважаючи на об’єктивну реальність, вони не обтяжують себе пошуком необхідних доказів. З клінічного погляду психопат є незрілою соціально|ставленні| особистістю|особистістю|, що виявляється передусім у її вкрай|надто| слабкій|слабій| здатності до самоконтролю за своєю поведінкою.