1.5. Вибір особистістю свого життєвого шляху та його корекція

Усвідомлення людиною свого суб’єктивно-оптимального життєвого шляху|колії,дороги| є|з'являється,являється| важливим|поважним| елементом її особистої зрілості. Це чітко зафіксовано в означеннях, які вказують|показуючих| на відсутність такого усвідомлення, – «недолуга|непутній|» або навіть «безпутна» людина. Соціальний досвід|дослід| багатьох поколінь, який відобразився|відбився| в цих виразах, засвідчує, що в|в,біля| кожної людини, попри різноманіття можливих напрямів|направлень| руху в житті, є один напрям|направлення|, призначений саме для неї, тобто «свій» шлях|колія,дорога|.

Людина народжується з|із| індивідуальним набором інтелек-туальних та емоційних|емоціональних| задатків, що перетворюються згодом на здібності, інтереси, мотиви поведінки й діяльності. Якщо вона вибирає ті сфери життєдіяльності, для яких володіє необхідними задатками, то швидше розвивається й демонструє успішність, яка значно перевищує середній рівень. Цей гіпотетичний набір задатків позначимо як потенціал розвитку.

На прагматичному рівні суб’єктивно-оптимальним можна вважати такий життєвий шлях|колію,дорогу|, який за своїми умовами й вимогами до людини цілковито відповідає її потенціалу розвитку. На мета-форичному рівні це не що інше, як глибинно-психологічна визначеність| до|деякої| індивідуальної місії, для реалізації якої людина прийшла в цей світ.

Визначеність життєвого шляху|колії,дороги|, на жаль, не означає його очевидної призначеності|. Людина вибирає шлях|колія,дорога|, керуючись якимись підставами або волею обставин, тобто вибір залежить від причин, які не мають практично жодного стосунку|ставлення| до її реальних задатків. Тому досить|вкрай| імовірними є|опиняються| помилки вибору. У юності вони неминучі, оскільки досвід|дослід| перевірки себе в різних видах діяльності| ще незначний, а точність саморозуміння – мінімальна. Гнучкість психіки, що розвивається, в принципі|в принципі| дає змогу молодим людям адаптуватися до будь-якого, навіть найбільш невідповідного|придатному| для себе виду занять.

Помилковість вибраного|направлення| життєвого шляху стає очевидною|виказаною,висловленою| в дорослому віці. Тривале проходження|дотримання| «не своїм» шляхом|колією,дорогою| призводить|призводить,наводить| до розриву між свідомою поведінкою й потребами, закладеними в потенціал розвитку. Цей розрив суб’єктивно виявляється|виказується,висловлюється| в появі дисфоричних| переживань|вболівань| і підвищеної нервово-психічної напру-женості.

Найяскравішими виявами|виявами| дорослої «недолугості|непутній|» є так звані «синдром вигорання» в професіях, пов’язаних з публічною|прилюдною| діяльністю, а також «криза середини життя», яка припадає, на думку різних авторів, на вік від 35 до 45 років. Особливість цієї кризи в тому, що вона формується поступово в|в,біля| соціально й психологічно успішних людей. Психологічний дискомфорт, що наростає в міру становлення кризи впродовж тривалого часу, не має для них логічної підстави|основи,заснування|: суб’єктивно окремо все в житті добре, а загалом|загалом| – погано. Замаскованість внутрішньої причини дискомфорту робить|чинить| неможливою цілеспрямовану боротьбу з|із| нею і врешті-решт|кінець кінцем,зрештою,урешті-решт| призводить|призводить,наводить| до неординарних вчинків і поведінки.

В еволюції тваринного світу сформувалися відмінності в психічному складі чоловічої й жіночої особин|особи|, важливі для цієї проблеми. Зокрема, йдеться про меншу в середньому схильність до навчання|вченню|, ригідність способів розумової діяльності й поведінки, вузьку спрямованість задатків потенціалу розвитку в|в,біля| чоловічої особини|особи|. Тому чоловіки |із|набагато частіше не виявляють «свого» шляху|колію,дорогу| й не спроможні|здібні| повноцінно адаптуватися до того шляху|колії,дороги|, на який уже стали.

Першим кроком з|із| кризи у бік «свого» шляху|колії,дороги| є усвідомлення того, що дисфоричні| стани – наслідок|наслідком| системної кризи життя, а не набір особистих ускладнень|скрути|, що ситуативно склалися. Попри відносність суб’єктивної самооцінки, можна рекомендувати для самодіагностики декілька сформованих підсвідомістю індикаторів, які виявляють факт проходження|дотримання| життям «не своїм» шляхом|колією,дорогою|:

1. Відчуття, що постійно не щастить|почуття|, «усе складається всупереч|супроти|...». Переживання|вболівання| такого відчуття зумовлене тим, що «не своя» мета|ціль|, мета|ціль|, яка лежить поза|зовні| «своїм» шляхом|колією,дорогою|, не запускає роботу підсвідомого мислення. Тому результати роботи свідомого мислення не доповнюються узагальненими відомостями (за всім обсягом інформації, наявної в досвіді|досліді| людини щодо завдання, яке вона розв’язує) у формі інтуїції. Обмеження інформаційної основи рішення, яке людина ухвалює, тільки|лише| його свідомою частиною|часткою| різко знижує адекватність планування|планерування| й зумовлює|зумовлює| невисоку успішність дії|із|.

2. Утома від досягнень, неприємна втома як постійне переживання|вболівання|. Втома «не своєї» дії пов’язана з тим, що підсвідомість відмовляє їй у безпосередньому інтересі як найбільш ефективному стимуляторі працездатності, а діяльність, яку виконують здебільшого завдяки вольовій напрузі|напруженню|, є|з'являється,являється| надзвичайно|вкрай| енерговитратною й тому виснажливою|стомливої|.

3. Відсутність повноцінного задоволення (радості, гордості, тріумфування) від досягнутого успіху, відсутність радості від довгоочікуваних подій або перемог. Суб’єктивну відсутність радості від успіхів можна вважати|лічити| найбільш точною вказівкою на помилковість вчинених дій. Її можна трактувати як повідомлення|сполучення| підсвідомості про те, що досягнута мета|ціль| не була по‑справжньому «твоєю». Отже, в сенсі|змісті,рації| просування індивідуальним життєвим шляхом|колії,дорозі| жодного|жодного| досягнення немає, і тому нема емоційного|емоціональне| підкріплення|підмога| виконаної роботи.

Глибинний сенс|зміст,рація| перерахованих індикаторів полягає в тому, що вони ненав’язливо створюють такі суб’єктивні умови, які підштовхують людину до відмови від діяльності.

Механізмом кризи є|з'являється,являється| втрата динамізму в розвитку особистості|особистості|. Невизначеність власного «Я» і свого майбутнього – провідна проблема юності. Її людина розв’язує через|вирішується| випробування себе в різних справах|речах| і ситуаціях (звідси підліткове «Хочу все знати», «Треба все в житті спробувати»). Унаслідок таких зусиль хлопець|юнак| поступово визначається з|із| тим, ким він є. І в такий спосіб потрапляє|попадає| в психологічну пастку з далекосяжними наслідками. Його суб'єктивне «Я» стає вельми|дуже| локальною територією, яка відрізняється від «Не-Я|» (від невизначеності) заборонами й самозаборонами. Саме надвизначеність сьогодення стає з часом|згодом| провідною проблемою дорослості. Припинення змін у собі і в світі – це і є завершення життя.

Частиною|часткою| загальної|спільної| втрати психологічного динамізму стає окостеніння картини навколишнього світу. Насправді, скільки людей, стільки існує в чомусь різних картин світу|світу|, зокрема прямо протилежних за своїми основоположними позиціями, і уявлень|особистість| один про одного. Однак|однак| для будь-якої|усякої| дорослої людини є самоочевидним і не потребує жодних обґрунтувань, що її уявлення про себе і навколишній світ достатньо|досить| точні й головне – об’єктивні, а якісь відхилення від них у|в,біля| партнера по життєдіяльності – свідчення|свідчення,посвідка| поганого знання ним «реального» життя, слабкості розуму|глузду| або нечесності.

У цих обставинах становище|становище| людини, яка переживає кризу середини життя, по-справжньому драматичне. Усі її спроби з допомогою логіки «підправити» своє життя без радості принципово приречені на невдачу. Дифузне переживання|вболівання| того, що «все не так, як треба», відчуття «втрати сенсу|змісту,рації| життя» тому й виникають, що за цих уявлень про свої можливості|спроможності| в цьому суб’єктивному світі прагнення до «правильного» життя (енергійного, ефективного й радісного) у принципі|в принципі| не можливо задовольнити.

Конкретні форми усвідомлення дорослою людиною «свого» життєвого шляху|колії,дороги| можуть бути безконечно різноманітні|всілякі|. Тому накреслимо основні етапи такого усвідомлення. Вважають, що в розгорненому вигляді|виді| відшукування|відшукування| шляху|колії,дороги| складається з|із| трьох послідовних етапів: усвідомлення кризи, самоідентифікація, реорієнтація|.

Усвідомлення того, що життя зайшло в безвихідь і подальше|дальше| існування в колишній формі неможливе, вимагає від людини значної мужності. На піку переживання|вболівання| безглуздості свого існування в|в,біля| кожної дорослої людини є можливість|спроможність| вибору одного з|із| трьох рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|:

1. Злякатися|лякатися| неминучих потрясінь колишнього устрою життя, опанувати себе й зробити вигляд|вид|, що все гаразд. Відчайдушно зайнятися чим-небудь: роботою, риболовлею, наведенням ладу|ладом| в будинку|домі,хаті|, читанням і т. д. Фактично, це шлях|колія,дорога| поступової деградації душі, її омертвіння, за яким – руйнування тіла (підвищений кров’яний тиск|тиснення|, інфаркт, інсульт, виразка|язва|, гормональні розлади)|заставить|.

2. «Вибити клин клином», заглушити відчуття безглуздості життя більш інтенсивними переживаннями|вболіваннями|. Убогість мети|цілі| породжує убогість використовуваних при цьому засобів|коштів|: алкоголь, прагнення до ризику як такого, розгульний спосіб життя, рідше — вживання|вжиток,використання| наркотиків. Самогубство — найрадикальніший із|із| засобів|коштів| цього роду.

3. Почати|розпочати,зачати| послідовно руйнувати свій колишній світ. У шкаралупі звичних уявлень|вистав,подань,представлень|, звісно, погано – і задушливо, і затхло, і тісно. Але|та|, з іншого боку, вона оберігає|запобігає| від невідомості й пов’язаних з нею небезпек і знегод. Тому будь-хто|усякий|, хто вирішить|розв'яже| від неї звільнитися|визволитися|, має бути готовим до того, що спочатку «на волі» він натраплятиме здебільшого тільки|лише| на нові труднощі й проблеми. Правда, вони будуть якісно іншими, ніж у його колишньому світі.

Самоідентифікація полягає в повному|цілковитому|, діяльному й, відповідно, не спотвореному вираженні|вираженні| ззовні й усвідомленні свого «Я». Кожному, напевно, знайомі сумно-солодкі думки|гадки| на кшталт: «Ах, якби я тільки|лише| міг... (якась|деяке| суб’єктивно приваблива|принадлива| дія), але ж... (мотивування, чому цього не слід робити|чинити|)». Поки|доки| все привабливе|принадливе| реально не доступне, ілюзії неможливо відокремити|відділити| від істини. Лише|лише| за умов повного|цілковитому| вираження|вираженні| себе ззовні можна повною мірою побачити, ким ти є.

Пришвидшенню процесу самоідентифікації може істотно|суттєво| допомогти спілкування з|із| професійним психологом (консультантом, психотерапевтом). «Неозвучені» думки про себе і світ|світі| можуть залишатися скільки завгодно довго непослідовними й суперечливими|суперечними| – сама людина цього не помічає|помітити|. Як і для вирішення багатьох інших завдань|задач|, для точного саморозуміння необхідна зовнішня дія (розповідь|оповідання|), спрямована|спрямована| в зовнішній світ (на консультанта).

Завдання|задача| консультанта при цьому полягає в тому, щоб стати розумним дзеркалом, у якому клієнт зможе побачити всього себе без звичних йому спотворень, ретуші й «білих плям».

Під реорієнтацією розуміють відшукування|відшукування| (відкриття|відчинення| для себе) нової орієнтовної основи в сприйнятті й оцінці обставин і ситуацій світу|світу|. Поки|доки| людина дивиться навколо|навкруг,довкола| себе «колишніми» очима, вона зможе побачити лише|лише| те, що бачила й раніше: колишній світ, колишні проблеми, колишню нездатність їх якось розв’язати. Людина, яка намагається|пробує| вибратися з|із| життєвої кризи, обов’язково запитає|запитує| консультанта: «То що ж мені робити|чинити|?». Але|та| складність відповіді полягає саме в тому, що весь набір дій, доступних людині в цей момент, є|з'являється,являється| органічним елементом її минулого життя, і їхнє використання може призвести лише|лише| до її тимчасової реанімації. Єдиною адекватною дією під час кризи є|з'являється,являється| відмова від стереотипних для себе, «очевидних» і «об’єктивно зумовлених» очікувань|чекань|, установок і реакцій.

Помилки у виборі й подальшій|наступній| корекції суб’єктивно-оптимального життєвого шляху|колії,дороги| є|з'являються,являються| неминучими і в цьому сенсі|змісті,рації| нормальними. Подолання|здолання| життєвої кризи (за допомогою її усвідомлення, самоідентифікації, реорієнтації|) веде до повнішого|цілковитого| й точнішого розуміння «свого» шляху|колії,дороги|, переживання|вболіванню| усвідомлення свого життя і задоволеності ним.

Контрольні питання:

• Охарактеризуйте головні життєві процеси особистості.

• Які життєві процеси підвищують саногенний потенціал особистості?

• Які життєві процеси знижують саногенний потенціал особистості?

• Розкрийте взаємозв’язок основних процесів людського буття.

• Які основні аспекти буття особистості? Охарактеризуйте їх.

• Яка сутність внутрішніх і зовнішніх просторів особистості?

• У чому виявляється багатогранність людського життя?

• Яка роль особистого життя людини в її земному житті?

• У чому виявляються гармонія та інтегрованість особистості?

• Що становить собою гармонія у суб’єктивному аспекті?

• Яким чином гармонія впливає на психічну стійкість особистості?

• У чому виявляється дисгармонія особистості?

• Яким чином особистість робить вибір свого життєвого шляху?

• До чого призводить помилковість вибраного життєвого шляху?

• Які етапи усвідомлення дорослою людиною «свого» життєвого шляху?

• Яким чином відбувається корекція особистістю свого життєвого шляху?

Література:

Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1990.

Барсова А. Формула личности, или Как свои недостатки превратить в достоинства. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2004.

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007.

Гройсман А. Психология. Личность. Творчество. – М., 1993.

Князев Я. Ключ к самосозиданию. – М., 1990.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2т.]; Т.1: Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. – К.: Форум, 2002.

Мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации деятельности // Деятельность: философский и психологический аспекты. – Симферополь, 1988. – С. 28–30.

Маслоу А. Самоактуализация личности и образования: пер. с анл. – Киев, Донецк: Ин-т психологии АПН Украины, 1994.

Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности. – М.: Московский психолого-социальный институт. – Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2002.

Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. – Ростов-н/Д.: Феникс, 1996.

Потемкина О.Ф., Потемкина Е.В. Формула счастья, или как не превратить любовь в мучение. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2004.

Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Изд-во МГУ, 1983.

Фрейдмен Д., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. – М., 1992.

Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВ-РОЗНАК, 2004.

Шевандрин Н.Н. Психодиагностика, корекция и развитие личности: Учеб. для студ. высш. учеб. завед. - 2-е изд. – М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2002.