15.2. Структура, функції та класифікація психічних станів

Керуючись ідеєю рівня психічної активності, стани поділяють на відносно рівноважні (стійкі), такі, які мають середній (оптимальний) рівень психічної активності, і стани нерівноважні (нестійкі), такі, для яких характерний, відповідно, вищий або нижчий рівень активності щодо|відносно| середнього рівня. Перші виявляються в передбаченій поведінці, високій продуктивності діяльності, комфортності переживань|вболівань|. Другі виникають в особливих умовах життєдіяльності (у критичних, складних і важких|скрутних| періодах і ситуаціях), часом зумовлюють|зумовлюють| розвиток межових і патологічних станів.

За переважанням (вираженістю|виказаний,висловлений|) однієї з характеристик психічного стану пропонують стани ділити на класи: клас станів, які вирізняються за активаційними характеристиками, – азарт, натхнення, діяльний стан, стан млявості, апатії; клас станів, які виокремлюють за тонічними характеристиками, – неспання|пильнування|, втома, сон, термінальний стан; клас станів, які вирізняються за певними| характеристиками, – стан споглядання, монотонії, стрес|, фрустрації|, передстартова лихоманка|пропасниця|; клас станів, які виокремлюють за емоційними|емоціональних| характеристиками, – ейфорія, задоволення, тривога, страх, паніка; клас станів за рівнем активності – стани мобілізації: недостатня, адекватна, надмірна|надлишкова|; клас депресивних станів; клас астенічних станів.

Зазначимо|помітити|, що всі класифікації побудовані на тих чи інших виявах|виявах| психічного стану людини. Узагальнюючи положення|становища| різних класифікацій, виокремимо головне: рівень активації нервової системи; рівень активності свідомості; переважаючий|пануючий| вияв|вияв| реагування на ситуацію; стійкість-нестійкість станів; короткочасність-тривалість станів; позитивність-негативність| впливу на діяльність станів; нормальність-патологічність| станів.

Оскільки психічний стан розглядають як|розглядується| цілісне психічне явище, щобільше|більше того|, його виокремлюють як категорію психічних явищ, необхідно розв’язати питання його структурно-функціональної (системної) організації. Це питання теорії й методології проблеми психічних станів. Від розв’язання|розв'язання,вирішення,розв'язування| цих питань значною мірою залежать концептуальні підходи і до розуміння, і до діагностики психічного стану. Аналіз літературних джерел засвідчує достатньо|досить| різноманітне|всіляке| тлумачення структури й функцій психічного стану.

На думку деяких дослідників, до структури психічного стану входять мета|ціль| діяльності, особливості спрямованості особистості|особистості|, оцінка людиною цієї ситуації, передбачення результату діяльності, загальна|спільна| напруженість, загальний|спільний| функціональний рівень, співвідношення домінуючих і загальмованих психічних компонентів та їх організація в цій структурі. При цьому наголошують, що одна й та сама структура психічного стану залежно від ситуації може змінюватися. До структури психічних станів також входять афектні, когнітивні, вольові і мнемічні| компоненти, мотиваційні, емоційні|емоціональні|, активаційні процеси. Перелік таких прикладів|зразки| можна продовжити. Наведені вислови|висловлювання| дають підстави|основу,заснування| вважати, що структура цілісного системного явища може змінюватися в процесі функціонування, а також що структура – це набір компонентів або процесів системного явища.

З погляду положень|становищ| теорії систем і теорії регулювання під структурною підставою|основою,заснуванням| самокерованої системи розуміють енергетичну й інформаційні складові, які забезпечують життєдіяльність біологічної системи. У класичній теорії надійності, а також в інженерно-психологічних теоріях надійності людини-оператора під структурною підставою|основою,заснуванням| розуміють той елементний склад, без якого існування об’єкта або діяльність людини в цих умовах принципово неможлива, тобто це те, що необхідне для існування об’єкта, зокрема для можливості|спроможності| виконання діяльності людиною-оператором. П.К. Анохін неодноразово підкреслював, що мета|ціль| функціональної системи в конкретній момент може змінювати|зраджувати| якісну своєрідність зв’язку (тобто інформаційної взаємодії) між структурними елементами, і це може |призводити,наводити|зумовлювати зміну функцій структурних елементів у цій ситуації, але|та| структура системи залишається незмінною.

Такої позиції, фактично, дотримується багато дослідників, які розглядають проблему психічних станів. До складу психічного стану входять показники психічних процесів, фізіологічних реакцій, переживання|вболівання| й поведінка. Підкреслюють невід’ємність один від одного переживань|вболівань| і фізіологічних змін в організмі. Психологічний і фізіологічний аспекти психічного стану розглядають як|розглядуються| складові одного й того самого явища. Наведемо вислови|висловлювання| авторів, позиції яких дають змогу сформулювати основні положення|становища| структури психічного стану.

Є.П. Ільїн, визначаючи стан як системну реакцію, вводить у структуру три рівні регулювання, які утворюють функціональну систему: психічний – переживання|вболівання|; фізіологічний – соматика| й вегетатика| і третій – поведінка людини. Стан як цілісна реакція особистості|особистості| в конкретній ситуації пов’язаний з формуванням певної функціональної системи, яка містить переживання|вболівання|, гуморальну регуляцію з боку ендокринної й вегетативної нервової системи та рухові рівні.

Т.А. Немчин у структурі психічного стану виокремлює два блоки – інформаційний та енергетичний. Інформація про диспозицію особистості|особистості| й параметри очікуваного|сподіваного| (потрібного) результату стимулює структури мозку, які запускають активаційні процеси соматичної регуляції й забезпечують енергетичну основу адаптації, пристосування до ситуації.

У.О. Ганзен виокремлює три структурні елементи опису психічного стану: рівневість|, суб’єктивність-об’єктивність і ступінь|міра| узагальненості. Перший елемент структури охоплює рівні організації функціонування соматики| і психіки людини: фізіологічний (містить нейрофізіологічні, морфологічні і біохімічні зміни, порушення|зсуви| фізіологічних функцій); психофізіологічний (вегетативні реакції, зміни психомоторики| й сенсорики|); психологічний (особливості перебігу психічних функцій і настрою); соціально-психологічний (характеристики поведінки, діяльності, стосунків|ставлення| і свідомості). Другий елемент структури розкриває наявність суб’єктивного й об’єктивного аспектів психічного стану: суб’єктивний – переживання|вболівання|, об’єктивний – усе те, що реєструє дослідник. Третій елемент утворюють три групи характеристик – загальні|спільні|, особливі й індивідуальні| вияви|вияви| особистості|особистості| в конкретній ситуації.

Отже, як базову основу структури психічного стану потрібно виокремлювати енергетичну й інформаційну складові. Інформаційна складова – процеси суб’єктивного віддзеркалення|відображення,відбиття| дійсності. Енергетична складова є сукупністю біохімічних і фізіологічних процесів в організмі. У попередньому параграфі розглянутий|розгледіти| процес перебігу пристосовуваної реакції особистості|особистості| на зміну зовнішніх або внутрішніх умов, який полягає у функціональній взаємодії рівнів функціонування соматики| і психіки людини – біохімічного, фізіологічного, психічного, соціально-психологічного, функціональна взаємодія яких становить структуру психічного стану. Нагадаємо позицію В.М. М’ясищева, за яким рівень активації центральної нервової системи, наслідком|наслідком| якого є|з'являється,являється| «рівень активності-пасивності нервово-психічної діяльності», – це об’єктивна складова психічного стану. Друга складова – ставлення|ставлення| суб’єкта, яке виявляється|виказується,висловлюється| в переживаннях|вболіваннях| людини, пов’язаних з предметами або особливостями ситуації.

Питання структури й функцій тісно взаємопов’язані. Це основа організації функціонування будь-якого цілісного явища. У психологічній літературі подано надзвичайно широкий перелік функцій психічного стану, поставлено питання про «багато-функціональність психічного стану». Різні автори називають такі|слідуючі| функції: регулювання або регуляторна; інтеграції психічних процесів і психологічних властивостей; диференціації психічних станів; віддзеркалення|відображення,відбиття| й організації психічних процесів, формування якостей особистості|особистості|; заміщення недоліку|нестачі| інформації; організуюча й дезорганізуюча|; орієнтування в середовищі|середі|; оцінки ступеня|міри| збігу отриманого результату й мети|цілі| діяльності; узгодження потреб і прагнень|спрямувань| з|із| можливостями|спроможностями| й ресурсами індивіда; врівноваження людини із|із| зовнішнім середовищем|середою| і т. д. Справді, цей список можна продовжувати.

Стан фіксує певний статичний момент у характеристиці психічного як чогось цілісне.

Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:

• стани емоційні – настрої, афекти, тривога тощо;

• стани вольові – рішучість, розгубленість та ін.;

• стани пізнавальні – зосередженість, замисленість тощо.

Психічні стани розрізняють також за глибиною і тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибша, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, його може змінити інший. З практичною метою виокремлють стани миттєві (нестійкі), довготривалі і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кожний стан – наприклад, тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може бути і позитивом (стан тренованості в спорті, рішучості), і негативом (стан утоми, розгубленості).

Складність розрізнення типів психічних станів у тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою. Кожен зі станів має свій континуум виявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації тощо).

Настрої, афекти, пристрасті розглядають як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту як найменш усвідомлюваного. Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю, то ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції і волі.

Зв’язок емоційних станів і властивостей найвиразніше виявляється у стані тривоги. Терміном «тривога» позначають емоційну відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й діяльності, яка здійснюється. Стан тривоги виникає у зв’язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичйній атмосфепі й виражається специфічними переживаннями – хвилювання, побоювання, порушення спокою тощо.

Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад, під час прийняття рішення на дії в екстремальних ситуаціях. Вона знижує рівень розумової працездатності, спричинює невпевненість у своїх здібностях тощо. Поведінка такої людини характеризується емоційною неврівноваженістю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу.

Вплив стресу залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан зумовлюють, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості – схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. У схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, чітке прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійної нестачі часу. Дослідники стресу виявили також тенденцію відповідати на такі стресові ситуації однаковими характерними реакціями, що пояснюється напрацьованою в процесі індивідуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).

Отже, у психічних станах поєднуються, зливаються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання.

Класифікація психічних станів. Психічні стани групують за різними ознаками. За суто психологічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані.

Залежно від роду занять особистості психічні стани поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності.

За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистісними й груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, котра спричинила в особистості нехарактерні для її психічної діяльності реакції. Особистісні й колективні (групові) – стани, які є типовими для конкретної людини чи колективу (групи).

За глибиною переживань розрізняють стани глибокі й поверхові. Наприклад, пристрасть більш глибокий стан, ніж настрій.

За характером впливу на особистість, колектив (групу) і діяльність стани поділяють на позитивні й негативні.

Перші пов’язані з процесами мобілізації, другі – демобілізації функціональних можливостей|спроможностей| людини. Як уже було сказано, складовими психічного стану є|з'являються,являються| рівень активації нервової системи й переживання|вболівання|. Для рівня активації характерне, з одного боку, співвідношення процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, з|із| іншого – функціональна асиметрія, нерівність активації лівої (діяльнісна| або продуктивна активація) і правої (емоційна|емоціональна| активація) півкуль. Інтегральним виявом|виявом| переживань|вболівань| у ситуаціях діяльності є|з'являється,являється| відчуття|почуття| впевненості-невпевненості в досягненні поставленої мети. Водночас кожна людина має свій індивідуальний набір переживань|вболівань|, супутніх успіху або тих, які перешкоджають досягненню мети.

Для кожного з нас характерний свій «фоновий» рівень активації, реєстрація якого – теж|також| не проста річ|річ|. Людина має перебувати|перебувати| в комфортних умовах, відпочити й не бути обтяженою якимись турботами, тобто в ситуації відсутності необхідності пристосування до неї. Фахівці|спеціалісти| такий стан називають станом релаксації. У конкретній ситуації рівень активації відрізняється від фонового. Це зумовлено значущістю ситуації (мотиваційний чинник|фактор|) і оцінкою складності досягнення мети (когнітивно-емоційний|емоціональний| чинник|фактор|). Дослідження засвідчують, що у важливих ситуаціях діяльності завжди наявне переважання емоційної|емоціональної| активації – правобічна асиметрія, яка до певної межі сприяє підвищенню результативності діяльності, але|та| в разі перевищення цієї межі гальмує продуктивну активацію й веде до зниження результативності.

У спортивній практиці передстартові стани розподіляють на три категорії (у психології праці ці ж категорії розглядають|розглядуються| як передробочі стани): стан мобілізаційної готовності – психічний стан, адекватний ситуації за рівнем активації, переживання|вболівання| спортсмена сконцентровані на процесі виконання діяльності; стан передстартової лихоманки|пропасниці| – психічний стан відрізняється надмірним збудженням й істотним|суттєвим| перевищенням емоційної|емоціональної| активації, переживання|вболівання| характеризуються хаотичністю, спортсмен не може зосередитися на чомусь одному, приходять різні сторонні думки|гадки|; стан передстартової апатії — психічному стану притаманний рівень активації істотно|суттєво| нижчий, ніж стан мобілізаційної готовності (як правило, це пов’язано з процесом перезбудження і включенням|приєднанням| механізму позамежного|замежного| гальмування, але|та| можливі й випадки функціонального виснаження), переживання|вболівання| найчастіше пов’язані з втратою інтересу й бажання|воління| що-небудь робити|чинити|.

Треба додати|добавити|, що описані стани властиві не лише|не лише| передробочим ситуаціям, вони наявні й у процесі виконання діяльності. Розвиток того чи іншого стану залежить від особистих особливостей людини, але|та| більшою мірою зумовлений умінням керувати своїми емоціями. Ще основоположник сучасного олімпійського руху П’єр де| Кубертен писав: «У боротьбі рівних перемагає психіка». Під час відбору в екстремальні види діяльності велике значення має емоційна|емоціональна| стійкість, а в процесі професійної підготовки – формування навичок|навичок| психічної саморегуляції стану.

Психічні стани, що виникають у процесі діяльності, називають станами психічної напруженості. Будь-яке відхилення від стану релаксації вимагає додаткових енергетичних витрат|затрат|, напруження|напруження| психічної сфери людини. Виокремлюють дві категорії станів психічної напруженості: ті, що компенсуються і ті, що не компенсуються. І ті, й інші характеризуються втратою функціональних ресурсів у процесі виконання діяльності. Але|та| перші відрізняються від других тим, що після|потім| виконання діяльності наявне відновлення «психічної свіжості».

Водночас існує категорія видів виробничої діяльності, у яких накопичується психологічна втома, наприклад, диспетчери управління повітряним рухом, спортивні тренери та ін. Такі види діяльності пов’язані з розвитком психічного перенасичення і (або) психічним вигоранням, можуть приводити|призводити,наводити| до соматичних і психічних розладів. Цей процес може розвиватися, накопичуватися роками, а може бути пов’язаний з конкретною ситуацією.

Сьогодні в межах|у рамках| психологічного забезпечення й психологічного супроводу діяльності розв’язують|вирішуються| питання діагностики психічного стану, визначення оптимальних індивідуальних «робочих» станів, запобігання|попереджувати,запобігання| розвитку несприятливих психічних станів.

За тривалістю стани бувають тривалими й короткими. Туга молодих солдатів (матросів) за своєю батьківщиною може охоплювати період до декількох тижнів, поки вони не звикнуть до нових умов, не «вростуть» у колектив. Стан чекання якої-небудь значущої події в деяких людей виникає за кілька місяців до неї.

За ступенем усвідомленості стани можуть бути більш-менш усвідомленими й неусвідомленими.