Глава 15 психічні стани

15.1. Підходи до розуміння психічних станів та їх сутність

Ретроспективний аналіз публікацій, у яких розглянуто визначення поняття психічного стану, дає змогу простежити|прослідити| деякі тенденції. Позиції фахівців з проблеми психічних станів і відповідні визначення можна звести до одного з трьох напрямів|направлень|.

У межах|у рамках| першого напряму|направлення| психічний стан розглядають|розглядується| як сукупність показників психічної сфери людини, які характерні для особистості|особистість| в цей момент. Зокрема, М.Д. Левітов визначає психічний стан так: «Це цілісна характеристика психічної діяльності за певний період, яка засвідчує своєрідність перебігу психічних процесів залежно від предметів і явищ дійсності, які відображаються, попереднього стану й психічних властивостей особистості|особистості|». Обґрунтовуючи таке тлумачення психічного стану, він торкається визначення терміна «стан», виокремлює чотири його значення: 1) тимчасове становище|становище|, в якому хто‑небудь|абихто|, що‑небудь перебуває|перебуває|; 2) звання; 3) наявність чого‑небудь (наприклад, майновий ценз); 4) готовність до дії. І, як зазначає автор: «Поза сумнівом|безсумнівно|, лише|лише| перше значення адекватне психічному стану». Таким чином, психічний стан – це тимчасова (на якомусь відрізку часу) характеристика психічної діяльності (функціонування психіки).

У рамках|у рамках| цього напряму|направлення| існують й інші визначення психічного стану, але|та| головне в них одне: стан трактують як інтегральну характеристику психіки в конкретний (актуальний) момент. Потрібно зазначити, що таке тлумачення психічного стану є найпоширенішим у психологічній літературі. Як зазначив Є.П. Ільїн, такі описові визначення не прояснюють|проясняють| питання механізмів перебігу стану.

У межах|у рамках| другого напряму|направлення| психічний стан розглядають|розглядується| як тло, на якому розгортається|розвертається| психічна діяльність, рівень і спрямованість психічної активності особистості|особистості|. Явище психічного стану виводять з|із| поняття тонусу – «рівня активності-пасивності нервово-психічної діяльності». Як психічний еквівалент тонусу розглядають|розглядується| психічний стан як загальне|спільний| тло всієї психічної діяльності. Такий підхід пов’язаний з уявленнями про функціонування мозку, інтегральним виявом|виявом| якого є|з'являється,являється| рівень активації центральної нервової системи. Це об’єктивна складова психічного стану. Друга складова – ставлення|ставлення| суб’єкта (суб’єктивна оцінка значущості ситуації або предмета, на який спрямовано свідомість людини), що виражається|виказується,висловлюється| в переживаннях|вболіваннях| людини, пов’язаних з предметами або особливостями діяльності. У багатьох|багаточисельних| прикладних дослідженнях продемонстровано тісний функціональний зв’язок між суб’єктивною значущістю ситуації, рівнем активації, швидкістю, точністю та стабільністю перебігу психічних процесів і вираженістю|виказаний,висловлений| вияву|вияву| психічних властивостей. Встановлено|установлено|, що змістовний аспект ситуації вибірково впливає і на психічні процеси, і на психічні властивості. За такого підходу психічний стан забезпечує структурну і функціональну організацію тих компонентів психіки, які в цей момент розвитку ситуації виконують функцію активної взаємодії людини із|із| зовнішнім середовищем|середою|. Потрібно зазначити, що|слід відзначити , що,следует отметить | такого трактування психічного стану дотримувалися С.Л. Рубінштейн, В.Д. Небиліцин, Т.А. Немчин та ін.

У рамках|у рамках| третього напряму|направлення| психічний стан розглядають|розглядується| як системну реакцію психіки людини на зміни умов. Використовуючи положення|становища| теорії функціональних систем, найповніше й найпослідовніше цей підхід представив|уявлений| Є.П. Ільїн. В основі життєдіяльності живого|жвавого| організму лежать механізми пристосування, цілеспрямованості та самозбереження. Якщо психічний стан – невід’ємна складова життєдіяльності людини, то в його визначенні має бути відображено закономірності реалізації цих механізмів. У найширшому значенні|змісті,рації| стан людини розуміють як «реакцію функціональних систем на зовнішні і внутрішні дії, спрямовану|спрямована| на отримання|здобуття| корисного результату». Реакцію трактують як будь-яку відповідь збуджуючих систем на зовнішні і внутрішні стимули. Корисний результат виражений|виказується,висловлюється| у сукупності двох цілей: біологічної – збереження|зберігання| цілісності організму і забезпечення життєдіяльності в цих умовах; соціальної – досягнення мети діяльності.

Насамперед ідеться про біологічну доцільність виникнення того чи іншого стану. В конкретних ситуаціях людина може довільно спрямувати|спрямувати,скерувати| реакцію функціональної системи в керунку|направленні|, потрібному для досягнення результату діяльності, часом навіть на шкоду|шкоду| здоров’ю. Спеціально підкреслюють, що стан як реакція – причинно зумовлене явище, реакція не окремих систем чи органа, а особистості|особистості| загалом|загалом|, із|із| залученням|приєднанням| у реагування і фізіологічних, і психічних рівнів управління|. Є.П. Ільїн подав таке|слідуюче| визначення психічного стану: «Це цілісна реакція особистості|особистості| на зовнішні і внутрішні стимули, спрямована|спрямована| на досягнення корисного результату». До того ж, виокремлюють психологічний аспект стану – переживання|вболівання| і відчуття|почуття|, і фізіологічний – зміну фізіологічних| функцій. Зміна фізіологічних функцій цілковито залежить від рівня активації в цей момент і виявляється в ступені|мірі| мобілізації функціональних можливостей|спроможностей|. Отже, можна зазначити, що психічний стан, як результат цілісної пристосовної реакції особистості|особистості| у відповідь на зміни зовнішніх і внутрішніх умов, які спрямовані|спрямованої| на досягнення корисного результату, виявляється в переживаннях|вболіваннях| і ступені|мірі| мобілізації функціональних можливостей|спроможностей|. У такому розумінні психічного стану розкрито змістовний аспект цього явища, що дає уявлення про принципи його детермінації.

У психології виокремлюють чотири рівні організації функціонування соматики| і психіки людини: біохімічний; фізіологічний; психічний; соціально-психологічний. Кожен попередній рівень є|з'являється,являється| структурною підставою|основою,заснуванням| для наступного|слідуючого|. Визначено функції кожного рівня регуляції: біохімічного – енергетичне забезпечення життєдіяльності (процеси гомеостазу); фізіологічного – підтримка постійності|незмінності| внутрішнього середовища|середи| (константа фізіологічних процесів); психічного – регуляція поведінки (процеси психічного віддзеркалення|відображення,відбиття|); соціально-психологічного – управління діяльністю (процеси соціальної адаптації). Рівень психічної регуляції, виконуючи функцію суб’єктивного віддзеркалення|відображення,відбиття|, об’єднує всі рівні функціонування в єдине ціле, як|з'являючись,являючись| своєрідний системоутворювальний| чинник|фактором|. Пристосування до зовнішніх чи внутрішніх умов, які змінюються, починається з процесів віддзеркалення|відображення,відбиття| і запускає біохімічний рівень регуляції, який є|з'являється,являється| пусковим для рівня фізіологічної регуляції, що забезпечує функціонування нейрофізіології психічних процесів. Це – внутрішнє кільце регуляції. Рівень психічної регуляції також запускає рівень соціально-психологічного управління – це зовнішнє кільце пристосування до умов.

Зміна внутрішніх умов відбувається|походить| під впливом зовнішніх умов, поточних функціональних можливостей|спроможностей| і сукупності психологічних особливостей людини. Зовнішні умови за принципом детермінізму заломлюються через індивідуальні| й особисті особливості, зумовлюючи|зумовлюючи| індивідуальність процесу (аналіз ситуації), який закінчується оцінкою складності ситуації. Під оцінкою складності ситуації розуміють суб’єктивну оцінку імовірності|ймовірності| досягнення мети, простіше кажучи, «впевненості-невпевненості» в досягненні мети. Оцінка складності відповідно до актуалізації конкретного мотиву в цій ситуації запускає механізми пристосування до ситуації й умов, що змінюються (зокрема, за умов константної ситуації з часом|згодом| змінюються поточні функціональні можливості|спроможності|). Ще одним наслідком такої пристосувальної реакції особистості|особистості| є|опиняються| критерії задовільного досягнення мети, певний рівень активації й переживання|вболівання|. Наслідком|наслідком| такої пристосувальної реакції є|опиняються| конкретні характеристики перебігу психічних процесів і вираженість|виказаний,висловлений| вияву|вияву| психічних властивостей особистості|особистості|.

Постає питання: який з|із| наведених підходів розуміння психічного стану відповідає суті явища? Усі три. Психічний стан як пристосувальна реакція полягає в зміні рівня активності нервової системи, переживаннях|вболіваннях|, а це фон, який зумовлює особливості перебігу психічних процесів і вираженість|виказаний,висловлений| вияву|вияву| психічних властивостей. Результатом такої пристосувальної реакції є характеристика психічної сфери людини в цих умовах в конкретний час.

Термін «стан» у науковому сенсі|побуті| має два значення: характеристика і невід’ємна властивість явища. Щодо предмета психологічної науки, варто також виокремлювати два значення терміна «стан» стосовно людини.

Перше. Стан як характеристика – це стан об’єкта дослідження – уваги, психомоторики|, свідомості тощо, зокрема психіки загалом|загалом|. Стан психіки – ситуативна інтегральна, комплексна, цілісна і т. ін. характеристика психічної сфери людини. Такий термін широко використовують у психіатрії.

У рамках|у рамках| другого значення психічний стан як невід’ємна, атрибутивна властивість психіки людини є формою існування психіки, яка функціонально пов’язує дві категорії психічних явищ – психічні процеси і психічні властивості. Особливості функціонування психіки в конкретний момент є наслідком|наслідок| психічного стану. Конкретні вияви|вияви| психічної сфери людини є характеристиками її психічного стану. Саме в психічному стані виявляється діалектика мінливості й стійкості, об’єктивності й суб’єктивності, мимовільності й довільності, минулого й майбутнього.

Отже, психічний стан (стан суб’єкта) детермінує кількісні й якісні характеристики психічних процесів, вираженість|виказаний,висловлений| вияву|вияву| психічних властивостей, суб’єктивних виявів|виявів| стану – відчуттів|почуттів|, переживань|вболівань|, настрою. Інтегральною характеристикою психічної сфери людини в конкретний момент є|з'являється,являється| стан психіки (стан об’єкта). Тобто|цебто| стан як категорія – причина конкретного функціонування психічної сфери, а стан як характеристика – наслідок|наслідок| функціонування психіки людини.

На рівні оптимальної психічної активності наявна повна|цілковита| свідомість, для якої характерна концентрована, вибіркова|вибірковою|, така, що легко перелаштовується,|переключається| увага і висока продуктивність мнемічних| процесів. У разі відхилення від цього рівня в той чи інший бік відбувається|походить| обмеження свідомості через звуження уваги й погіршення мнемічних| функцій, порушується принцип гармонійності функціонування психіки. Патологічні стани не мають рівня середньої активності, всі розлади психіки відбуваються|походять|, як правило, на тлі|на фоні| значного відхилення активності від індивідуально-оптимального рівня в бік зниження або підвищення. Змінені стани свідомості також характеризуються значним відхиленням від індивідуального оптимуму рівня активності й виникають під час впливу на особистість|особистість| різних чинників|факторів|: стресових; афектогенних|; невротичних і психотичних| захворювань; гіпнотичних; медитативних.

Важливість вивчення психічних станів пояснюється тим, що від їхньої зміни залежить ефективність поведінки й діяльності. Особливо це стосується людей, специфіка діяльності яких та умови її виконання часто мають складний, надзвичайний характер.

М.Д. Левітов зазначав, що психічні стани, як складне явище, є єдністю психічних процесів, їхнім підсумком. Але психічні процеси, що виникли, «накладаються» на психічні властивості особистості, які залежно від свого психоенергетичного потенціалу, тобто ступеня розвинутості й міцності, гальмують, стримують їх або сприяють розвитку, тобто підсилюють.

Отже, психічний стан, з одного боку, можна розглядати як інтегроване відображення у психіці взаємодії внутрішніх умов і зов-нішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого – як проекцію психічних процесів на психічні властивості людини, унаслідок чого зіштовхуються психоенергії різних потенціалів, що зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає психічний стан людини. Після її нейтралізацієї зникає стан, який вона зумовила.

Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональ-ний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини.

З позицій функціонування психічний стан особистості виражається в тому, наскільки швидко чи повільно відбуваються в ньому реакції і процеси, як виявляються наявні психічні властивості.

Специфіка психічного стану передусім означає специфіку перебігу психічних процесів. Для стану неуважності часто характерні відхилення у сфері відчуття й сприйняття, пам’яті, мислення, послаблення вольової активності, нерідко специфічні емоційні переживання (печаль, роздратування).

Психічний стан тісно пов’язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічному збудженні, а в іншої – у психічному «паралічі», гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості – тривожності. Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з «нестримністю» як стійкою властивістю холеричного типу існує «нестримність» як стан, який може виникати в кожної людини і не бути характерною властивістю поведінки.

Психічні стани можуть позитивно впливати на виконувану діяльність, на процес спілкування, а можуть і дезорганізовувати їх. Психічний стан – це своєрідне накопичення психоенергії.

Під психічним станом розуміють не стан організму, а «стан душі», різноманітні її відгуки на свої власні відчуття та уявлення. Психічний стан – цілісна характеристика психічної діяльності, що фіксує момент стійкості та специфічності в перебігу психічних процесів, це форма реагування, що відображає ставлення особистості до власних психічних явищ у певний момент часу за певних умов (Т.С. Кириленко).

Кожний психічний стан є переживанням суб’єкта й водночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і виявляється у зміні ефекту діяльності, яку виконують. Тільки за сукупністю показників, що відображають кожний з цих рівнів, можна зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану. Ні поведінка, ні різні психофізіологічні показники, взяті окремо, не можуть достовірно диференціювати один стан від іншого. Провідне місце в діагностиці станів належить переживанням, пов’язаним зі ставленням особистості. Виокремлення останнього як чільного чинника психічного стану особистості дає змогу розглядати психічний стан саме як якісну характеристику психіки особистості, що об’єднує у собі психічні процеси та властивості особистості та здійснює вплив на них.