2. Предмет та метод адміністративно-процесуального права

Предмет адміністративно-процесуального права є складним явищем, що об'єднує чотири складові частини:

1) суспільні відносини, що регулюються матеріальним адміністративним правом, і, відповідно, є матеріальними адміністративно-правовими відносинами, реалізація яких здійснюється за допомогою адміністративного процесу;

2) суспільні відносини, що регулюються нормами матеріального цивільного, трудового, аграрного, фінансового, інших галузей права, які пов'язані з вирішенням завдань державного управління і для своєї реалізації вимагають процесуальних дій органів виконавчої влади держави;

3) процесуальну діяльність виконавчо-розпорядчих органів державної влади, а у передбачених законом випадках - й інших державних та громадських органів;

4) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ.

Отже, предмет адміністративного процесуального права становить система суспільних правовідносини, які виникають між органом владних повноважень, їх посадовими особами, судом, з одного боку, та фізичними чи юридичними особами, з іншого, щодо визнання, реалізації і захисту прав і законних інтересів особи і держави у сфері публічних відносин та розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, визначеному адміністративним процесуальним законодавством.

Під методом адміністративного процесуального права слід розуміти систему закріплених юридичними нормами прийомів та засобів впливу на предмет суспільних відносин в процесуальній формі, за допомогою яких створюються порядок і умови для реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, держави та розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.

За своїм змістом метод адміністративно-процесуального права є синтезованим, тобто імперативно-диспозитивним, сутність якого може бути зведена до: а) встановлення певного порядку здійснення процесуальних дій; б) заборони певних дій; в) надання можливості вибору одного із варіантів належної поведінки; г) надання можливості діяти за своїм бажанням .

Метод адміністративно-процесуального права виконує ряд специфічних завдань:

— забезпечує умови послідовного втілення в життя конституційних принципів державного управління та адміністративного судочинства;

— створює стабільний, стійкий, юридично визначений режим провадження при розгляді і вирішенні індивідуальних адміністративних справ;

— містить гарантії прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

— створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об’єктивність розгляду індивідуальних справ, а також встановлення істини, правильне і справедливе застосування закону;

— включає в себе заходи, що забезпечують оскарження та опротестування рішень, прийнятих при вирішенні індивідуальних адміністративних справ;

— зобов’язує розглядати і вирішувати адміністративні справи відповідно до норм матеріального і процесуального права.

3. Система адміністративно-процесуального права

Адміністративне процесуальне право, як і будь-яка інша галузь права, має власну внутрішню будову, елементами якої є юридичні норми та інститути, спрямовані на забезпечення доступного і зручного розуміння правових приписів під час розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, а також вивчення і усвідомлення механізму правового регулювання процесуальних правовідносин. Ознаками системи адміністративного процесуального права є:

а) структурність -- тобто система складається з визначених елементів -- процесуальних норм;

б) об'єднаність цих норм, розташованих іноді в різних джерелах процесуального права, в правові інститути (підгалузі), що регулюють предметні якісно однорідні суспільні відносини;

в) логічність об'єднання та єдність взаємозв'язків між нормами і правовими інститутами (підгалузями), в результаті чого одні й ті самі норми (інститути) можуть впливати на суспільні відносини в різноманітних провадженнях на їх різних стадіях;

г) предметність і сфера регулювання суспільних відносин, за якою визначається галузева належність права;

ґ) цілісність системи, яка внаслідок динамічності якісно не втрачає властивостей її елементів.

Отже, система адміністративного процесуального права може бути визначена як сукупність процесуальних норм та інститутів, об'єднаних у логічній послідовності і необхідних взаємозв'язках щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічних відносин та (визначення) встановлення механізму правового регулювання процесуальних відносин.

Основу системи адміністративно-процесуального права (як і інших галузей права) складають дві великі групи норм, що різняться між собою за конкретним змістом регульованих ними суспільних відносин.

Першу групу складають норми Загальної частини адміністративно-процесуального права. Вони регулюють загальні питання, які характерні для різних груп суспільних відносин. Сюди належать адміністративно-процесуальні норми, які:

1) визначають мету і завдання процесуальної діяльності органів виконавчої влади, їх посадових осіб та інших суб'єктів;

2) регулюють принципи процесуальної діяльності органів виконавчої влади та адміністративних судів (законність, рівність громадян перед законом, гласність тощо);

3) визначають правовий статус учасників адміністративного процесу;

4) закріплюють загальні правила розгляду адміністративних справ компетентними органами держави;

5) визначають загальні засади здійснення адміністративного судочинства;

6) регулюють порядок здійснення контролю і нагляду за забезпеченням законності при розгляді адміністративних справ.

Адміністративно-процесуальні норми Особливої частини регулюють більш вузькі, відособлені групи суспільних відносин, що виникають, головним чином, при здійсненні того чи іншого провадження. До них належать норми, які:

1) регулюють порядок підготовки та прийняття юридичних актів управління шляхом встановлення відповідних правил певної процедури;

2) регулюють порядок розгляду звернень громадян, а також звернень юридичних осіб щодо реалізації належних їм прав у сфері державного управління;

3) регулюють дозвільно-реєстраційне провадження;

4) регулюють відносини, що виникають при вирішенні численних організаційних питань органами виконавчої влади;

5) регулюють відносини, пов'язані зі здійсненням провадження в справах про заохочення у сфері державного управління;

6) регулюють особливості розгляду адміністративних справ в порядку адміністративного судочинства;

7) регулюють порядок застосування різних заходів примусу органами виконавчої влади держави.