Характеристика процесів пам'яті
Процесами пам'яті (тобто мнемічними процесами - від імені давньогрецької богині пам'яті Мнемозіни) є запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов'язаними між собою, їх зв'язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.
Запам'ятовування - це процес закріплення в пам'яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.
Мимовільне запам'ятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запам'ятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запам'ятовуються сильні враження і той матеріал, що пов'язаний із змістом діяльності.
Дослідження П. І. Зінченком процесів мимовільного запам'ятовування показали, що ефективність його залежить від мети, мотиву та способу діяльності. В ході експерименту виявилось, що при завданні класифікувати предмети, зображені на пронумерованих картках, досліджувані запам'ятовували лише предмети, і зовсім не пам'ятали числа. При оберненому завданні (розкласти картки за зростанням номерів) учасники досліду пам'ятали числа, а не картинки.
В інших експериментах з'ясувалось, що учні початкових класів краще, ніж студенти, запам'ятовують числа при розв'язанні задач. Це пояснюється входженням чисел у мету діяльності учнів, при тому як у студентів операції із числами відбуваються майже автоматично.
Також ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від активності дії людини із об'єктами, які потрібно запам'ятати. Активний переказ тексту веде до кращого запам'ятовування, ніж багаторазове читання.
Довільне запам'ятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запам'ятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запам'ятовування буде різним в залежності від установки запам'ятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк.
Мнемічними діями, що підвищують ефективність запам'ятовування є складання плану матеріалу, його систематизація, класифікація, пошук асоціацій. Ефективність запам'ятовування значно залежить від кількості повторень матеріалу і зростає зі збільшенням їх числа.
Механічне запам'ятовування полягає у закріпленні зовнішніх зв'язків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обов'язковим, не вибудовуються логіка його побудови, зв'язки окремих частин. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запам'ятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запам'ятовування використовується рідко.
Логічне запам'ятовування будується на встановленні логічних зв'язків в матеріалі. Також шукаються такі зв'язки між даним матеріалом і тим, що відомий раніше. В процес логічного запам'ятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запам'ятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми.
Збереження - це процес утримання в пам'яті матеріалу, одержаного в результаті запам'ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.
Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам'яті.
Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об'єму, складності, часу, що пройшов від запам'ятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запам'ятання, зроблена значна кількість повторень. Відтворення тісно пов'язане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусилля. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.
Формами відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.
Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам'яті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.
Власне відтворення - це відновлення матеріалу, який раніш запам'ятовувався. Воно може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні відновлення матеріалу відбувається за умов відсутності мнемічної спрямованості. Матеріал відновлюється без зусиль, спливає сам собою. Одні думки ведуть за собою інші, елементи відтворюваного матеріалу асоціативно пов'язані між собою.
Довільне відтворення відбувається при постановці завдання відтворити матеріал. При цьому застосовуються мнемічні дії, часто докладаються вольові зусилля. Як правило, чим більший проміжок часу пройшов від момента запам'ятовування, тим важче точно відтворити матеріал. Але бувають випадки точного відтворення матеріалу, який вже здавався забутим. Цей ефект має назву ремінісценції і найчастіше буває у дітей.
Пригадування - це найбільш активна форма відтворення. Воно пов'язане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій пам'яті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислительні дії. Людина міркує, шукає логічні зв'язки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості.
Згадування - це відтворення людиною образів подій її минулого. Спогади часто бувають дуже яскравими, в усіх подробицях. Згадування буває мимовільним, тоді образи минулого виникають на ґрунті асоціацій, і довільним, при постановці завдання згадати.
Забування - це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам'яті. В першу чергу забувається те, що не є важливим для людини, не знаходить зв'язків із її попереднім досвідом. Також, на думку 3. Фрейда, забувається (витісняється з пам'яті) те, що людина не хоче пам'ятати. Швидкість, із якою забувається деякий матеріал, тим більше, чим він більше за обсягом, менш структурований і беззмістовний, чим менше зв'язків існує між ним і відомим раніш.
За дослідженнями Г. Еббінгауза в перші 12 годин після запам'ятовування забувається біля 60% матеріалу, після процес забування іде значно нижчими темпами і через 6 діб пам'ятається приблизно 20% початкового матеріалу. Тому для кращого запам'ятовування матеріалу варто використовувати повторення в декілька етапів: через 15-20 хвилин після заучування, через 8-9 годин, і через 1-2 доби.
Процес забування ґрунтується на явищі гальмування нервових зв'язків, що утворилися при запам'ятовуванні. Воно може відбуватися внаслідок діяльності, що передувала запам'ятовуванню або відбувалася після нього. В першому випадку гальмування буде проактивним, в другому - ретроактивним. Ці явища пояснюють, наприклад, корисність розподілення повторень в часі, краще збереження початку і кінця матеріалу, стійкість того, що вивчено перед сном.
Пам'ять - психічний процес формування і відображення зв’язків між предметами і явищами навколишнього світу. Виділяють декілька типів пам'яті (рис.1.1).
Рис. 1.1. Типи пам’яті
У залежності від довготи збереження інформації виділяють такі рівні пам’яті. Перший рівень - сенсорна пам'ять. Системи сенсорної пам'яті утримують досить точні і повні дані про те, як сприймається світ нашими органами чуття на рівні рецепторів. Тривалість збереження даних 0,1...0,5 секунд. Якщо отримана за допомогою сенсорної пам'яті інформація приверне увагу вищих відділів мозку, вона зберігатиметься ще близько 20 секунд (без повторення або повторного відтворення сигналу, поки мозок її обробляє та інтерпретує). Це другий рівень - короткочасна пам'ять. Короткочасна пам'ять дозволяє людині обробляти колосальний об'єм інформації, не перенавантажуючи мозок, завдяки тому, що вона відсіває все непотрібне і залишає потенційно корисне, необхідне для вирішення нагальних (актуальних) проблем (оперативна пам'ять).
Накопичення досвіду пов'язане з довготривалою пам'яттю, місткість і тривалість якої в принципі безмежні - третій рівень. Існує явна та переконлива відмінність між пам'яттю на події, які щойно трапилися, і на події далекого минулого. Про перший тип подій згадуємо легко й безпосередньо, а пригадати другі буває важко, для цього потрібно іноді багато часу. Введення в довготривалу пам'ять нового матеріалу і подальше його відтворення вимагають значних зусиль.
Відповідно до типу матеріалу, що запам'ятовується, виділяють наступні чотири види пам'яті. Первинною вважають рухову пам'ять, тобто здатність запам'ятовувати і відтворювати систему рухових операцій (друкувати на машинці, зав'язувати краватку, користуватися інструментами, водити машину й т. ін). Потім формується образна пам'ять, тобто можливість зберігати і надалі використовувати дані нашого сприйняття. Залежно від того, який аналізатор брав найбільшу участь у формуванні образу, можна говорити про п'ять підвидів образної пам'яті: зоровий, слуховий, дотиковий, нюховий і смаковий. Психіка людини орієнтована перш за все на зорову та слухову пам'ять, які відрізняються у неї великою диференціацією (наприклад, "пам'ять" на обличчя, ситуації, інтонації тощо).
Практично одночасно з руховою формується емоційна пам'ять, яка є відображенням пережитих нами відчуттів, власних емоційних станів і афектів.
Вищим видом пам'яті, властивим тільки людині, вважається вербальна пам'ять (іноді звана словесно логічною, або семантичною). З її допомогою утворюється інформаційна база людського інтелекту, здійснюється більшість розумових дій (читання, рахування і т.п.).
За ступенем вольового процесу запам'ятовування, збереження і відтворення інформації розрізняють мимовільну і довільну пам'ять.
Особливий інтерес становить генетична пам’ять людини, оскільки її механізми на сьогодні є найбільш складними для вивчення. Генетична пам’ять - пам’ять, обумовлена генотипом, що передається із покоління в покоління.
Розвиток пам'яті у філогенезі Головні шляхи розвитку пам яті. 1. Формування установки на діяльність, запам ятовування. 2. Оволодіння прийомами смислового та асоціативного запам ятовування. 3. Підвищення почуттів відповідальності за якість оволодіння знаннями, вміннями, навичками. 4. Підтримання та розвиток уваги на пізнавального інтересу. 5. Творче використання різноманітних методів та прийомів проведення занять. 6. Вираховування індивідуальних особливостей пам яті рівня розвитку різних видів та типів пам яті. 7. Формування наполегливості та самостійності в освоєнні методі, що вивчається. 8. Організація систематичного відтворення та повторення пройденого матеріалу. 9. Само формування, тренування пам яті у повсякденній діяльності та спілкуванні. 7. Умови доброго запам'ятовування і збереження. Запам'ятовування - процес пам'яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим. Мимовільне запам'ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості - усвідомлюваного прагнення запам'ятати певний матеріал. Індивід не використовує прийомів і йому здається, начебто матеріал
Активності пізнавальної розвиток [лат. actTvus - діяльний] - становлення і вдосконалення пізнавальної діяльності, спрямованої на пошук інформації, яка укладена в предметі, ситуації, думки, емоції, художньому творі і пр. Індикаторами А. п. можуть служити такі характеристики діяльності як інтенсивність, тривалість, операціонально-технічний рівень, внутрішнє цілепокладання, наполегливість у вирішенні завдань, самостійно поставлених індивідом. А. п. проявляється також у рівні уваги, ступеня зацікавленості, емоційним забарвленням діяльності. Найважливішим чинником, що обумовлює А. п. р. в онтогенезі, є спілкування дитини з оточуючими людьми. У першому півріччі життя головним об'єктом А. п. стають доглядають за дитиною дорослі. У ході предметно-маніпулятивної діяльності, що розвивається в співпраці з ними, формується А. п., спрямована на вивчення предметного світу (ранній вік). У дошкільному віці А. п. поширюється на все більш складні явища навколишнього світу, включаючи соціальні відносини людей, які дитина пізнає в грі, продуктивної діяльності, в ході внеситуативно-пізнавального і внеситуативно-особистісного спілкування з дорослими і однолітками. У шкільні роки А. п. розвивається в процесі навчальної діяльності та самостійних занять. У міру розвитку А. п. стає все більш довільною, надситуативной, стійкої відносно прийнятої мети.
Структура пам’яті
Більшість психологів визнає існування декількох рівнів пам’яті,
що різняться один від одного тим, як довго на кожному з них може
Розділ 2. Пізнавальна функція психіки62 Загальна психологія
зберігатися інформація. Першому рівню відповідає безпосередній або
сенсорний тип пам’яті. Її системи втримують досить точні і повні дані
про те, як сприймається світ нашими органами відчуттів на рівні
рецепторів. Тривалість збереження даних 0,1-0,5 секунди.
Виявити, як діє наша сенсорна пам’ять, нескладно. Закрийте очі,
потім відкрийте їх на мить і закрийте знову. Прослідкуйте, як побачена
вами чітка, ясна картина зберігається деякий час, а потім повільно
зникає. Можна просто поводити олівцем або пальцем взад і вперед
перед очима, дивлячись прямо перед собою. Зверніть увагу на
розпливчатий образ, який наступає за рухомим предметом. Це – зміст
сенсорної пам’яті. Якщо отримана таким чином інформація приверне
увагу вищих відділів мозку, вона буде зберігатися ще близько 20
секунд (без повторення або повторного відтворення сигналу, поки
мозок її обробляє і інтерпретує). Це другий рівень – короткочасна
пам’ять.
Інформація, подібна декільком останнім словам пропозиції (яку ви
щойно почули або прочитали), номерам телефонів, чиїм-небудь
прізвищам, може бути втримана короткочасною пам’яттю в дуже
обмеженому об’ємі: п’ять-дев’ять цифр, букв або назва п’яти-дев’яти
предметів. І тільки зробивши свідомі зусилля, знову і знову
повторюючи матеріал, що міститься в короткочасній пам’яті, його
можна втримати на невизначено довгий час. Отже, короткочасна
пам’ять все ж піддається свідомій регуляції, може контролюватися
людиною. А “безпосередні відбитки” сенсорної інформації повторити
не можна, вони зберігаються лише десяті частки секунди, і
продовжити їх психіка можливості не має. Короткочасна пам’ять
дозволяє людині переробляти колосальний об’єм інформації, не
перевантажуючи мозок, завдяки тому, що вона відкидає все непотрібне
і залишає потенційно корисне, необхідне для розв’язання цьогочасних
(актуальних) проблем (оперативна пам’ять).
Накопичення досвіду пов’язано з довгостроковою пам’яттю, чия
місткість і тривалість в принципі безмежні. Існує суттєва і
переконлива відмінність між пам’яттю на події, що трапилися щойно, і
на події далекого минулого. Про перші ми згадуємо легко і
безпосередньо, а пригадати другі буває важко, для цього необхідно63
іноді багато часу. Короткочасна пам’ять: “Якими були останні слова
попередньої пропозиції?” Довготривала пам’ять: “Що Ви їли на обід
минулої неділі?” Введення в довгострокову пам’ять нового матеріалу і
подальше відтворення його вимагають значних зусиль.
Оперативні й аналітичні центри нашої психіки лише частково
контролюють свою інформаційну базу, тому нам і буває важко
витягувати з всієї маси інформації, що зберігається в ній, саме ті
відомості, які потрібні в даний момент. У той же час ряд
найскладніших операцій, пов’язаних, наприклад, з реалізацією правил
граматики, логіки й інтерпретацією символів друкарського тексту,
тобто з читанням, виробляється системами довготривалої пам’яті
швидко і практично автоматично
9) Специфіка процесу уваги.
Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.
Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.
Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Це пояснюється більш вираженою гальмівною дією вагомих для особистості предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї діють.
Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю.
Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу.
Види уваги
За регуляцією розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.
Мимовільна увага – виникає спонтанно, без зусиль свідомості, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.
Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю.
Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.
Післядовільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.
За спрямованістю увага буває зовнішня і внутрішня.
Зовнішня увага (сенсорна, рухова) – відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю.
Внутрішня увага (інтелектуальна увага) – спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уваги, мислення), психічних органів і переживань.
Властивості уваги: зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг.
Зосередження уваги – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності.
Стійкість уваги – характеризується тривалістю зосередження на об`єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єтів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею.
Переключення уваги – навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність.
Обсяг уваги – це така кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Існує певна закономірність, згідно з якою людина може тримати в полі своєї уваги 5 – 9 об’єктів.