Фізіологічні основи процесів уяви

У здійсненні складних процесів уяви бере участь кора головного мозку. Але складність структури уяви та її зв'язок з емоціями свідчать на користь гіпотези, що фізіологічні механізми уяви розташовані не тільки в корі головного мозку, а й у глибших відділах мозку. Такими глибинними відділами мозку, які разом з корою великих півкуль формують образи уяви і включають їх у процеси діяльності, є гіпоталамо-лімбічна система, гіпоталамус у його зв'язках з древньою корою і підкірковими ділянками, що утворюють лімб, або кордон, навкруги передньої частини стовбура мозку при вході в півкулі головного мозку.

При пошкодженні гіпоталамо-лімбічної системи в людини виникають характерні розлади психіки: її поведінка складається зі серії окремих поведінкових актів, а загальна програма, що регулює поведінку, відсутня. Отже, ушкодження захопило структури, що відповідають за планування дій людини, а, як відомо, найважливіша функція уяви - розробка програми дій, поведінки.

Деякі вчені розглядають фізіологічний механізм уяви як рух уявлень, які змінюють одне одного подібно до морських хвиль. Ці уявлення сполучуються певними асоціативними зв'язками. "Інтенсивність одного нервового сліду, досягнувши певного ступеня, починає потім знижуватися, тоді як інтенсивність другого сліду (асоціації) починає підвищуватися, і як результат цього - одне уявлення змінюється у свідомості іншим" (К.Д. Ушинський).

Тривалість уявлення (тобто тривалість його усвідомлення) залежить від часу, який необхідний для того, щоб воно прийшло в рівновагу. Впродовж цього часу рух уявлення, яке було в стані напруження, поширюється на інше уявлення (особливо яскраве, життєве), і тоді вже це останнє переходить у стан напруження.

Рівень інтенсивності нервового сліду залежить не тільки від процесу його живлення, а й від ступеня подразнення, якому підлягає цей слід. Якщо в процесах пам'яті нервовий зв'язок, що утворився, залишається постійно і відновлюється в майбутньому, то в процесах уяви системи нервових зв'язків розпадаються і не відновлюються, а об'єднуються в нові системи впродовж усього життя людини.

Таке об'єднання є можливим при виникненні сильного осередку збудження (потреба, безпосереднє враження). Тому в людини з великою фантазією групи нервових клітин зв'язуються в дедалі нові й нові утворення. Від цього залежать характерна новизна в образах фантазії порівняно з образами пам'яті та їхній частковий збіг.

Процеси уяви

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, в цьому вони схожі на процеси сприймання, пам'яті, мислення.

Якщо пам'ять відновлює образи та ситуації, копіюючи реальні, то уява створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних зв'язках і сполученнях. Слово "новий'' має подвійне значення: розрізняють об'єктивно нове ісуб'єктивно нове. Об'єктивно нове - це образи, ідеї, що не існують у цей момент ані в матеріальному, ані в ідеальному плані. Суб'єктивно нове - це нове для кожної конкретної людини (дитини). Новий образ уяви може бути матеріалізований або залишитися на рівні ідеального.

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер і здійснюються різними способами. Найуживанішими з них є:

Аглютинація (від лат. aggiutinare - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, взятих із різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст - риби. Цей прийом не дістав великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо - це танк, акордеон, амфібія, тролейбус.

Гіперболізація - характеризується збільшенням предмета (велетень Гуллівер); зміною кількості частин предмета (дракон, який має сім голів); або їхнім зміщенням.

Літота - на відміну від гіперболізації, характеризується зменшенням предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовують у народних казках, фантастичних творах.

Підкреслення - акцентування якоїсь частини образу або певної якості. За допомогою такого прийому створюють шаржі, карикатури.

Схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виступають на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого взяті художником із рослинного світу.

Типізація - виділення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом, його широко використовують у літературі.

Творчий процес уяви базується на виникненні асоціацій, хоча їхня специфіка відрізняється від звичного ходу асоціацій, підпорядковуючись думкам, емоціям, бажанням, що переважають у психіці людини-митця. Механізм асоціацій той самий (асоціація за схожістю, за суміжністю, за контрастом), та відбір уявлень визначається саме цими переважними тенденціями.

За теорією Уоллеса, у процесі творчого мислення виділяється чотири стадії, при цьому найбільш відповідальною стадією виступає третя, пов'язана з інтуїтивним осяянням (інсайтом):

 

1) підготовка - на цій стадії окреслюється завдання;

2) інкубаціяя - на цій стадії відбувається підсвідома робота над завданням, пошуки рішення (щоб дати йому визріти, людині треба відволіктися, зайнятися зовсім іншими питаннями);

3) просвітлення (раптове усвідомлення рішення);

4) перевірка - тут для оцінки вірності рішення підключається мислення.

Гетчінсон теж виділяє чотири стадії, подібні до наведених вище:

 

1) орієнтації (накреслення орієнтирів проблеми);

2) фрустрації (зустрічі із перешкодою, яку нетворче, стереотипне мислення не в змозі подолати);

3) інсайту;

4) перевірки.

 

Згідно теорії Дьюї, в творчому мисленні виділяється п'ять стадій:

1) окреслення завдання;

2) аналіз;

3) висунення гіпотез;

4)обговорення;

5) оцінка рішення.

 

Чотирьохетапну модель творчого процесу Уоллеса дала нам концептуальні рамки для аналізу творчості. 

8. ПРОЦЕС ПАМЯТІ

Варто зазначити, що пам'ять та рівень її розвитку є важ­ливим показником інтелектуального розвитку людини вза­галі. За винятком окремих випадків, еволюція пам'яті тісно пов'язана з розвитком усіх пізнавальних процесів: сприй­мання, мислення, уяви. Неважко зрозуміти, що високий розвиток пізнавальної діяльності суттєво впливає на продуктивну діяльність і властивості особистості в широкому плані. Відмінності в рівні розвитку пам'яті значною мірою

Рис. 4. Фактори продуктивності пам'яті

залежать від особливостей типів вищої нервової діяльності, що передається людині у спадок. Швидкість і стійкість тим­часових нервових зв'язків зумовлені наявністю сильних про­цесів збудження і гальмування, а це сприяє швидкому й міцному запам'ятовуванню (рис. 26). Низька рухливість ос­новних фізіологічних процесів знижує швидкість запам'я­товування, а слабке гальмування — точність запам'ятову­вання, негативно впливає на його міцність. Більш сприят­ливі п ередумови готовності до відтворення пов'язані з рух­ливими нервовими процесами збудження і гальмування.

Рис. 5. Складові продуктивності пам'яті

Проте не слід переоцінювати природні можливості осо­бистості, вони теж змінюються протягом життя. Такі влас­тивості пам'яті, як точність, міцність, мобільність, залежать від звичок людини до точності, надійності, відповідального ставлення до своїх обов'язків, наполегливості в роботі. Рі­вень пам'яті залежить і від тренувань, уміння запам'ято­вувати й пригадувати, від наявності досвіду подолання труд­нощів.

Індивідуальні відмінності виявляються не тільки в за­гальному рівні розвитку пам'яті, а й у рівні розвитку окре­мих видів пам'яті кожної людини: словесно-логічної, образ­ної, рухової та емоційної.

Людина з домінуванням логічної пам'яті легко запам'я­товує поняття в словесній формі, теоретичні ідеї, логічні конструкції суджень тощо. Без зусиль вона запам'ятовує прізвища, логічні схеми, математичні закономірності, абст­рактні положення, узагальнення, теоретичні судження .

Це можуть бути елементи образної пам'яті: зорові, слу­хові, тактильні, нюхові чи смакові почуття та образи пам'яті залежно від того, який аналізатор виявляється найпродук­тивнішим для запам'ятовування різних вражень. Виявляючи схильність до того чи іншого способу запам'ятовування, людина використовує її як переважаючий прийом підне­сення продуктивності своєї пам'яті.

Говорячи про виняткову роль того чи іншого виду пам'яті в діяльності особистості, слід зазначити, що найчастіше йдеть­ся про зорову і слухову пам'ять. Очевидно, що природною основою цих двох видів пам'яті є не тільки й не: стільки робота відповідних аналізаторів, скільки особливості діяль­ності півкуль головного мозку. Адже їх специфічними функ­ціями визначаються всі сторони діяльності, і пам'ять зокре­ма. Функція правої півкулі стосується переважно образної пам'яті, а лівої, в якій розташовані мовні центри, —словесно-логічної.

Залежно від того, який зміст матеріалу і з якою метою його запам'ятовує людина, в неї формується професійна пам'ять. Образний вид пам'яті властивий інженерам і пра­цівникам матеріального виробництва, художникам, письмен­никам, акторам і музикантам, зокрема, зоровий тип інтен­сивніше формується в художників, інженерів, виробнични­ків, а слуховий — у музикантів, акторів. Споріднений матеріал краще асоціюється і запам'ятовується. Так, інженер-конструктор легко схоплює будову й функції технічного пристрою, а музикант без труднощів запам'ятовує нову мелодію.

Отже, з одного боку, в людей існують значні індивіду­альні відмінності в пам'яті, а з другого — різні види діяль­ності ставлять до мнемічних властивостей особистості певні вимоги. Для узгодження одного й другого з практичною метою управління цими процесами необхідно добре знати, які саме властивості пам'яті притаманні окремій людині. Виникає, таким чином, проблема вивчення мнемічних властивостей особистості.