78. Які Ви знаєте методи визначення показників техноло-гічності конструкції?

Нижче наведено перелік типових показників технологіч-ності конструкції і методи їх визначення.

Абсолютна трудомісткість виготовлення виробу. Ви-значається часом, затраченим на виробництво одного виробу

, (5.1)

де t_в.і – трудомісткість виготовлення по окремих цехах, діль-ницях, видах робіт, що входять в технологічний процес; n – кількість цехів, дільниць, видів робіт.

Питома трудомісткість виготовлення виробу. Виз-начається за формулою

, (5.2)

де Т_в – абсолютна трудомісткість виготовлення виробу; В – значення основного параметра виробу (потужності, крутного моменту, вантажопідйомності тощо).

Середня оперативна трудомісткість технічного обслуговування (ремонту). Описується формулою

, (5.3)

де t_об.і – середня оперативна трудомісткість технічного обслу-говування (ремонту) і-го виробу за фактичними даними; n – кількість обстежених виробів.

Трудомісткість монтажу виробу. Визначається часом, затраченим на монтаж та пуско–налагоджувальні операції одного виробу

, (5.4)

де t_м.і – трудомісткість і-ої монтажної чи пуско-налагод-жувальної операції; n – кількість операцій чи видів робіт.

Відносна трудомісткість технічного обслуговування. Відносна трудомісткість монтажу. Ці показники визнача-ються, відповідно, як відношення середньої оперативної трудомісткості технічного обслуговування (ремонту) та трудомісткості монтажу виробу до значення його основного параметра.

Наступна група показників технологічності відноситься до показників собівартості. До них відносяться:

– собівартість виготовлення виробу;

– собівартість технічного обслуговування;

– собівартість монтажу.

Останні обчислюються в гривнях і включають в себе витрати на виготовлення, матеріали, енергоносії, заробітну плату, накладні витрати та інші відрахування. Визначити ці показники технологічності можна тільки за фактичними даними на основі кошторису витрат.

Питома матеріаломісткість виробу. Визначається за формулою

, (5.5)

де М – сумарна матеріаломісткість виробу (маса виробу); В – значення основного параметра виробу.

Коефіцієнт використання матеріалу. Визначається для окремих видів, сортів і марок матеріалів або виробу в цілому

, (5.6)

де М_г – маса матеріалу в готовій продукції; М_в – маса матеріалу, що вводиться в технологічний процес.

Коефіцієнт стандартизації деталей виробу. Характе-ризує долю стандартних деталей у виробі і визначається за формулою

, (5.7)

де N_ст – кількість стандартних деталей у виробі; N – загальна кількість деталей.

Коефіцієнт внутрішньої уніфікації деталей виробу. Відображає ступінь багаторазового використання в конструкції одних і тих же деталей. Визначається за фор-мулою

, (5.8)

де N_Н – кількість найменувань деталей у виробі; N – загальна кількість деталей у виробі.

Коефіцієнт уніфікації конструктивних елементів. Вказує на ступінь використання в конструкції однакових типорозмірів конструктивних елементів (різьб, шпоночних канавок, отворів тощо). Описується формулою

, (5.9)

де N_m.ке – кількість типорозмірів конструктивних елементів; N_е – загальна кількість конструктивних елементів у виробі.

Даний показник технологічності визначається окремо для всіх видів конструктивних елементів.

Коефіцієнт блочності виробу. Характеризує простоту, зручність складання виробу і визначає долю деталей, що входять в спеціалізовані блоки в загальній кількості деталей, які містяться у виробі.

Визначається за формулою

, (5.10)

де N_б – кількість спеціалізованих блоків виробу; N_д – кількість деталей виробу, що не увійшли до складу блоків.

79. Дайте визначення коефіцієнта внутрішньої уніфікації деталей виробу. Наведіть приклад виробу, для якого вказаний вище коефіцієнт становить не менше 50 %.