Радянські партійні діячі й Україна

Прізвище

Істор. діяча, роки життя

Стисла характеристика діяльності

Християн

Третій голова уряду радянської України (керував урядом у січні 1919 — червні1923 рр.).

Раковський

Народився в болгарському гірському містечку Котел. Лише п'ять років його життя

(1873—1941)

безпосередньо пов'язані з Україною. 3 них чотири з половиною він очолював

уряд УСРР — якраз тоді, коли посада голови уряду в компартійно-радянській ієрар-

хії була найвищою. Важливим напрямом його роботи в Раднаркомі було культурне

будівництво. Найбільш принциповим питанням він уважав забезпечення розвитку

культури в її національних формах. У 1922—1923 рр. Раковський розпочав боротьбу

з наркомом у справах національностей РСФРР і генеральним секретарем ЦК РКП(б)

Й. Сталіним із приводу адміністративно-політичного устрою радянської федерації.

Протести X. Раковського (якого підтримав В. Ленін) мали певні результати: Радян-

ський Союз було утворено як федерацію формально рівноправних республік.

1936 р. був заарештований і засуджений до 20 років ув'язнення

Лазар

Чи не найзловісніша постать в історії України. У березні 1925 р. Сталін домігся при-

Каганович

йняття рішення політбюро ЦК РКП(б) про призначення Л. Кагановича генеральним

(1893—1991)

секретарем ЦК.КП(б)У. .

Працюючи в Україні до липня 1928 р., він залізною рукою «згуртував» навколо Ста-

ліна партійну організацію республіки: у 1927 р. із 148 тис. членів КП(б)У. які взяли

участь у загальнопартійній дискусії, за троцькістську опозицію проголосував тільки

741 чол. Так само енергійно український генсек утрутився в «боротьбу за хліб» під час

хлібозаготівельної кризи взимку 1927/28 р. Навесні 1928 р., коли було сфабриковано

справу про «шкідницьку» організацію в Шахтинському окрузі Північно-Кавказького

краю, Каганович почав переслідувати інтелігенцію в українській частині Донбасу

й усій республіці. Прагнучи надати шкідництву національного забарвлення, він роз-

робив відповідні вказівки щодо боротьби з «націоналістичною контрреволюцією». На-

слідком цього стала фабрикація процесу «Спілки визволення України» (СВУ), під час

якого було репресовано видатних діячів українського національного відродження.

У березні 1947 р. Каганович удруге очолив ЦК КП(б)У, щоб «виправити» станови-

ще в сільському господарстві України, яке серйозно постраждало внаслідок посухи

1946 р. За час свого другого перебування на найвищій посаді в Україні Каганович

устиг розгорнути й кампанію боротьби з «українським буржуазним націоналізмом»,

звертаючи особливу увагу на вчених і письменників

Олександр

Громадський, політичний і державний діяч. У 1924—1927 рр. Олександр Якович обіймав

Шумський

посаду народного комісара освіти УСРР. У цей період він активно сприяв політиці

(1890—1946)

«українізації» в УСРР, піддавав критиці пасивність партійного апарату в цьому питанні.

1925 р. під час зустрічі з Й. Сталіним Шумський поставив питання про усунення

Л. Кагановича з посади генерального секретаря ЦК КП(б)У, що стало однією з причин

звинувачень 0. Шумського в «національному ухилі» (так званий«шумськізм»). Олександр

Шумський був звільнений із посади наркома освіти, виїхав з України

Микола

Громадський, політичний і державний діяч, керівник радянського уряду України

Скрипник

в березні—квітні 1918 р.

(1872—1933)

У 1922—1927 рр. М. Скрипник — нарком юстиції та Генеральний прокурор УСРР.

3 березня 1927 р. до лютого 1933 р. він очолював народний комісаріат освіти УСРР.

Паралельно із цим М. Скрипник займав пост директора Всеукраїнської асоціації

марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛЩ), керував Асоціацією істориків, був

секретарем фракції УАН, головним редактором Української радянської енциклопедії,

завідувачем кафедри національного питання.

У лютому 1933 р. М. Скрипника звільнили з посади наркома освіти й призначили

на посаду голови Держплану й заступника голови Ради народних комісарів УСРР.

Останній, 1933 рік у житті М. Скрипника став майже суцільною кампанією проти

нього. У його творах невпинно вишукувалися «перекручення ленінізму», «націона-

лістичні помилки», «шкідництво в мовознавсті» та діяльності наркомосу України

Галузь культури

Основні досягнення культури

Освіта

Розбудовувалася державна система освіти (дитячі садки, дитячі будинки, семирічні

трудові школи, профшколи, технікуми, інститути). Збільшилася кількість навчальних

закладів. Проводилися кампанії з ліквідації неписьменності дорослих

Наука

Центром розвитку науки стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН). де працювали

історик М. Грушевський, мовознавець А. Кримський, біолог В. Лепський,

математик Д. Граве, хімік Л. Писаржевський

Література

Розвивалися літературні напрямки: революційно-романтичний (П.Тичина,

В. Сосюра. М. Бажан), неокласичний (М. Зеров. М. Рильський. М. Дряй-Хмара).

памфлетний (М. Хвильовий), футуристичний (М. Семенко, Г.Шкурупій, гу-

мористичний (0. Вишня).

Виникли літературніорганізації « Плуг»(Спілка селянських письменників),

«Гарт» (Спілка пролетарських письменників).ВАПЛІТЕ (Вільна академія.

пролетарської літератури).

Розгорнулася започаткована М. Хвильовим літературна дискусія , який виступав

за необхідність використання досягнень європейської культури й визначав згубність

однобічної орієнтації на російську культуру (гасла «Геть від Москви», «Дайош Європу!»)

Образотворче

В образотворчому мистецтві розвивалися напрямки соціалістичний реалізм

мистецтво

(Асоціація художників Червоної України,І Їжакевич,Ф.Кричевський,М.Самокиш

і авангардизм (Асоціація революційногомистецтва України. М. Бойчук,

0. Богомазов, К. Гвоздик)

Театральне й му-

Театральне мистецтво було пов'язане з іменами режисерів-реформаторів Л. Курбаса

зичне мистецтво

(театр «Березіль») і Г. Юри (Державний драматичний театр їм. І. Франка),

акторів П. Саксаганського, М. Крушельницького, Н.Ужвій

У музичному мистецтві вирізнялися композитори Г.Верьовки, Л. Ревуцький,

К. Богуславський, виступали хорова капела «Думка»,народні хори ,ансамблі

Кіномистецтво

Помітних успіхів досягло кіномистецтво, у становленні якого важливу роль відіграв

О. Довженко (фільми «Звенигора», «Арсенал»

Прізвище діяча, роки життя

Галузь, у якій усла­вився діяч

Основні здобутки

Михайло

економіка

1928 р. виступив зі статтею «До проблеми української економіки», у якій

Волобуєв

спростовував думку радянських ідеологів про повну єдність

(1903—1972)

дореволюційної російської економіки. Доводив, що Україна являє собою

єдиний господарський комплекс і мусить готуватися до вступу у

світове господарство у випадку перемоги світової революції на земній

кулі як рівноправна частина цього світового комплексу

Микола

література

Представник українського ренесансу XX ст. Організатор однієї

Хвильовий

з найпотужніших літературних організацій ВАПНІТЕ. У 1920-ті роки

(Фітільов)

повністю підтримує та впроваджує в життя політику «українізації». У

(1894—1933)

своїх памфлетах виступав проти русифікаційного і «просвітянського»

векторів розвитку української радянської культури під гаслами: «Геть від

Москви!», «Україна або Малоросія?», «Орієнтація на психологічну Європу»

Олександр

література,.

Кінорежисер, сценарист, письменник, громадський діяч, художник- графік,

Довженко

кінематограф

фундатор національного кінематографа. Перші режисерські роботи в кіно

(1894—1956)

здійснив у середині 1920-х рр.: «Вася-реформатор», «Ягідка кохання»

(обидві — 1926), «Сумка дипкур'єра» (1927). Новаторським явищем в

українському кінематографі став фільм «Звенигора» (1928). У воєнні роки

створив кіносценарії фільмів «Тарас Бульба» (1941). «Україна в огні» (1943),

«Повість полум'яних літ» (1944; екранізований дружиною режисера

Ю. Солнцевою, 1961) та документальні кінострічки «Битва за нашу

Радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні і

вигнання німецьких загарбників за меж: українських радянських земель»

(1944). У повоєнні роки поставив кольоровий фільм «Мічурін» (1949),

створив кіносценарії фільмів «Прощавай, Америко!» (1949), «Антарктида»

(1952), «Поема про море» (1956; екранізований Ю. Солнцевою

1958). Як письменник відзначився насамперед циклом новел воєнного

періоду, присвяченим героїзму радянських воїнів. Справжнім шедевром

української ліричної прози стала його автобіографічна повість «Зачарована

Десна» (1957). О. Довженко яскраво виступав також як драматург: п'єси

«Потомки запорожців» (1943—1953). «Життя в цвіту» (1948)

Гнат Юра

театр

Був актором і режисером київського «Молодого театру» (1917—1919 рр.),

(1888—1866)

першого театру УСРР (1919—1920 рр.), одним із фундаторів і до 1961 р

. керівником Українського драматичного театру ім. І. Франка

Лесь Курбас

театр

Режисер-експериментатор, творець нового модерного театру. Працював

(1887—1937)

у гуцульському театрі «Верховина», київському «Молодому театрі»,

мистецькому об'єднанні «Березіль». Створив нову систему сценічних

умовностей — систему образного перетворення актора, об'єднав у єдине

суцільне дійство літературу, театр, музику, малярство. 1927 р. був

звинувачений у націоналізмі та відриві від радянської дійсності, а згодом

позбавлений звання народного артиста УСРР. 1933 р. заарештований

і засланий у табори ГУЛАГу, а згодом розстріляний

Микола Бойчук

образотворче

Засновник української школи монументального живопису XX сто-

(1882—1937)

мистецтво

ліття. У своїй творчості розвивав традиції візантійського та дав-

ньоукраїнського іконопису, мистецтва італійського Проторенесан-

су, української книжкової гравюри та народної картини. Виробив

концепцію монументального стилю, де органічно поєднувалися

фрескова орнаментальна площинність (властива візантійсько-

му мистецтву) і кольорова гармонія українського народного жи-

вопису. Виховав численних учнів та послідовників, відомих як

«художники-бойчукісти»; професор Київського художнього ін-

ституту, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка та Україн-

ського наукового товариства