118. Специфіка японського права.

Витоки японського права багато в чому схожі з китайським правом, разом із тим воно має свою специфіку. Риси, властиві японській цивілізації, такі як колективне мислення, кланова вір­ність, самопожертвування заради загального блага, визначають специфіку японського права. Незважаючи на вестернізацію, японське право не втратило своєї самобутності. Традиційний спосіб життя японців зумовив їх негативне ставлення до індивіду­алістичних проявів, властивих західному суспільству. Традиційна японська свідомість, на думку Л. І. Глухарьової, переконана, що суб'єктивні права знеособлюють людські взаємини, ставлять усіх людей в становище рівності, а це суперечить ієрархічному по­рядку світу і природі речей¹.

Японську правову систему завдяки такому складному і змі­шаному характеру називають ще індивідуалізованою правовою системою.

Сучасна правова система Японії має змішаний характер, оскільки вона базується, з одного боку, на етичних, релігійних і правових нормах, що склалися на основі звичаїв і традицій японського суспільства і старокитайських релігійно-філософських концепцій, а з іншого — на запозичених правових положеннях в інших правових систем.

Сучасна структура права і законодавства Японії, у своїй ос­нові, запозичена н романо-германського права. Зовнішня вестернілнція законодавства, почалася, як уже наголошувалося, в другій половині XIX ст. і сприяла отриманню японським правом такої важливої ознаки, як системність, що виявляється в послідовному, чіткому, логічному викладенні нормативно-правового матеріалу в рамках правових інститутів, об'єднаних у галузі права.

Законодавчі акти, які були прийняті наприкінці XIX та напочатку XX ст., незважаючи на те, що при їх створенні враховувалися національні особливості, за своєю формою і змістом нагадують кодекси французького і німецького зразків. Серед дослідників японського права постає питання: чи можна в такому разі гово­рити про повну вестернізацію японського права і японського зако­нодавства? Більшість із них на підставі аналізу правової дійсності Японії дійшла висновку, що незважаючи на прийняття кодексів і законів, заснованих на європейських правових зразках, вони не були до кінця сприйняті широкими верствами японського сус­пільства. Як відзначає Р. Давид, японське суспільство за своєю структурою і за своїми звичаями ще далеке від суспільства євро­пейського. Тут виникає проблема суперечностей структури права з його функціонуванням. Зокрема, це проявляється в утриманні японців від реалізації своїх суб'єктивних прав у судовому по­рядку¹. На думку К. Цвайгерта і X. Кьотца, у XX ст. впродовж тривалого часу практичне значення рецепійованих законів у пра­вовому житті Японії² залишалося украй незначним .

Це пояснюється перш за все своєрідним ставленням японців до права як регулятора суспільних відносин, яке склалося під впливом китайського праворозуміння. Для японців, як і раніше, право не є єдиним інструментом регулювання суспільних від­носин. Це також виявляється в традиційних способах вирішення різних конфліктів не в рамках судової системи, а методами, що склалися впродовж багатьох століть.

Дана специфіка японського праворозуміння виявляється також у тому, що в Японії традиційно відсутні ідея права, правові школи, професійні судді, прокурори, адвокати і нотаріуси.

Прояв індивідуалізму, який пронизує весь зміст романо-германського права, так і не прижився до традиційних умов японсь­кого суспільства. Принцип індивідуалізму передбачає розроблення цілісної концепції прав людини і громадянина. Історія розвитку романо-германського права і його сучасний стан пронизані при­нципом захисту прав людини і створенням правової бази для їх реалізації. Проте традиційний устрій життя, соціальна струк­тура японського суспільства заперечують такий підхід. Сучасна правова система Японії побудована на традиційних началах зви­чаєвого японського права, хоча незаперечний факт зовнішньої вестернізації японського законодавства.

Розвиток японського права після Другої світової війни, як уже наголошувалося, проходить під знаком посилення впливу загаль­ного права, точніше — правової системи США. Це виявляється, перш за все, у змісті нової Конституції Японії 1946 p., де ці тен­денції яскраво виявляються. Подальша реформа кримінально-про­цесуального і цивільно-процесуального законодавства підтверджує цей факт. Прийняття в 1950-ті pp. XX ст. цілого ряду законодавчих актів у сфері економічних правовідносин підсилює цей вплив.

Проте в цілому збереглася колишня кодифікована система, ос­нову якої складають раніше прийняті кодекси, незважаючи на те, що до них були внесені зміни відповідно до нової Конституції.

До теперішнього часу у Конституцію Японії 1946 р. не було внесено змін. Одна з причин її стабільності — дуже складний і одночасно жорсткий порядок внесення поправок. Відповідно до Конституції для її зміни необхідна згода не менше двох третин депутатів кожної палати парламенту і всенародний референдум.

У 1999 р. парламентом Японії було ухвалено рішення щодо створення дослідницьких комісій з метою проведення широкого і всебічного дослідження Конституції Японії. Ініціатори можливої конституційної реформи бачать майбутню японську конституцію в багатьох питаннях ближчою до мейдзийської, ніж до Конституції 1946 p., унаслідок чого, на їхню думку, японське суспільство в умовах такої конституції виявиться більш регульованим.

Можлива реформа в галузі конституційного будівництва, перш за все, відображає пошук Японією свого особливого, індивідуаль­ного місця в сучасному світі, що сприяє ослабленню зовнішніх чинників і зміцненню економічної та культурної природи країни, її національних традицій.

Таким чином, сучасна правова система Японії формується із су­купності правових норм, а також звичаїв і традицій, які склалися впродовж історії розвитку японського суспільства під впливом ки­тайської філософії і культури, зокрема конфуціанства, і запозичень правових положень із романо-германського і загального права