116. Історичні етапи розвитку китайського права.

Становлення правової системи Китаю — це тривалий процес.

За династії Хан, у 206 р. до н.е., конфуціанство знову (після сторічного періоду панування легістської концепції) зайняло про­відну роль, і аж до революції 1911 р. залишалося офіційною ідеологією Китаю. Проте це не означає, що китайські правителі відмовилися від використання письмових джерел права, оскільки складне суспільне життя не могло бути врегульоване неписаними правилами в рамках конфуціанської концепції. Китайські правителі усвідомлювали необхідність розвитку позитивного права, оскільки воно було способом регулювання поведінки людей і повинно було відповідати моральним неписаним правилам.

Появу писаних законів у Стародавньому Китаї відносять до VI—V ст. до н.е. Одним із перших писаних законів був закон про поземельний податок, прийнятий в VI ст. до н.е. в царстві Лу, що регулював земельні відносини і встановив приватну форму землеволодіння замість общинної.

Іншим писаним законом у Китаї вважається знайдений брон­зовий триніжок із текстом «Зводу законів», що належить до VI ст. до н.е. (536 р. до н.е.), який регулював кримінальні і кримінально-процесуальні відносини. Зокрема, цим законом було встановлено такі п'ять видів покарань за злочини: таврування, відрізання носа, відрубування однієї або обох ніг, кастрація і страта, що стала найбільш поширеним покаранням.

Одним із перших зводів законів була «Книга законів царства Вей», складена на основі зібрання правових положень, при­йнятих в V—IV ст. до н.е. в окремих князівствах. Він скла­дався з б розділів: закони про злодіїв, про розбійників, про ув'язнення, про впіймання злочинців, про знаряддя, про страту і тортури.

Законотворча діяльність була продовжена в ханському Китаї в III—II ст. до н.е. «Книга законів царства Вей» була в цей час доповнена ще низкою розділів, зокрема нормами права про вій­ськову справу, про державне конярство і про фінанси.

Разом із тим, поява писаних законів не могла змінити влас­тивий всьому стародавньому праву Китаю порядок. Закони не витіснили поширені в усі часи на общинному рівні норми звичає­вого права, що регулювали різні сторони суспільних відносин, зокрема земельних.

Найважливішою подією в розвитку китайського права вва­жається складений на початку нашої ери класичний конфуціанський трактат «Лі цзи», що відобразив норми моралі, яких повинен має дотримуватись індивід, якщо хотів поводитися «правильно» в цьому розумінні, відомі як правила належної поведінки.

Правила «Лі» — це ціла система нормативних регламентів і рекомендацій, реалізація яких забезпечує необхідну стабільність суспільства і держави. Згідно з ним соціальний статус визначав статус індивідів, тобто він прямо залежав від становища людини в суспільстві: у сім'ї, серед сусідів, у службовій ієрархії, у державі. Правила належної поведінки «Лі», з урахуванням соціального, політичного і правового статусу різних осіб, окреслювали і лінію їх поведінки, де мова йшла про відносини між всіма, у тому числі і родичами: брата з братом, сина з батьком, дружини з чоловіком. В основу цих відносин конфуціанство поклало принцип добровіль­ності і добродіяльності.

Усі відомі закони того часу офіційно називалися криміналь­ними, хоча регулювали цивільні, адміністративні і процесуальні правові відносини. Проте всі порушення, незалежно від їх юри­дичної природи, каралися кримінальними санкціями, хоча в конфуціанській філософії для вирішення спорів перевага віддавалася переконанню і вихованню, а не насильству і примушуванню.

Інші стародавні кодекси, що дійшли до нас, належать до дина­стії Тан, яка управляла Китаєм в VII ст. Ці кодекси містили роз­порядження адміністративного і кримінального характеру. Вони свідчать, що в основному вся правова практика зводилася до кримінально-правового кодексу династії Тан, розділеного на дві частини: кримінальне право «лю» і адміністративне право «лінь». Згідно зі вченням конфуціанства, було розроблено різноманітні форми позасудового вирішення спорів. Сторони конфлікту всіляко намагалися уникнути засудження з боку суспільства, вирішити конфлікт до звернення до суду. Це свідчить про те, що незва­жаючи на завоювання в XIII ст. Китаю монголами, конфуціанське вчення не втратило свого значення.

Наступний етап розвитку китайського права пов'язують із правлінням династії Цин (1644—1911). У цей період діяли два систематизовані зводи законів.

Складання першого зводу законів — Дацин Хуейдянь — було закінчено в 1646 р. і містило установлення династії Цин. Цей звід законів регулював питання державно-правових і адміністра­тивно-правових відносин, детально регламентував основні функції всіх державних органів.

Другий звід законів — Дацин Люйлі — вийшов у світ в 1746 р. Він складався з семи розділів. У першому розділі було представлено види покарань і обставини, що їх пом'якшують. Решта розділів містила склади злочинів та спо­соби вирішення цивільних спорів, і при цьому кожен розділ був пов'язаний з діяльністю одного з міністерств. Найбільша кіль­кість складів злочинів містилася в розділі міністерства кримі­нальних покарань. Цей звід законів регулював також відносини в галузі цивільного і сімейного права. У зводі законів Дацин Люйлі відбилася система норм звичаєвого права, що діяли у той час у Китаї. Прикладом цьому можуть служити шлюбно-сімейні відносини, що закріплювалися договором між главами сімейств¹.

Багато положень Другого зводу законів, удосконалені напере­додні революції 1911 p., продовжували діяти до вступу в 1931 р. в силу двох останніх книг Цивільного кодексу Китайської Рес­публіки.

Перемога синьхайської революції 1911 р. ознаменувала собою новий етап в розвитку китайського права, який пов'язаний з початком його модернізації. Цей процес пов'язаний з кодифі­кацією, відповідно до європейських зразків. У 1912 р. було при­йнято Кримінальне уложення, яке в 1928 р. було модернізоване і перейменоване в Кримінальний кодекс.

У 1929—1931 pp. набув чинності Цивільний кодекс, що регу­лював питання цивільного і торгового права. У 1930 р. був при­йнятий Земельний кодекс, в 1932 р. — цивільно-процесуальний кодекс. Проте процес модернізації китайського цивільного права торкнувся тільки його зовнішньої форми.

Поворотним моментом у формуванні китайського права є про­голошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки (КНР). У тому ж році було скасовано всі раніше видані закони і лікві­довано раніше діючу судову систему. Почалася законотворча діяльність, заснована на досвіді Радянського Союзу. У результаті цього в 1950—1951 pp. було прийнято закони, що регулювали цивільно-правові, сімейно-правові, земельно-правові відносини: про шлюб, профспілки, аграрну політику, про судову організацію і т.ін У 1954 р. було прийнято першу Конституцію Китаю, яка про­голосила його державою народної демократії, керованою робіт­ничим класом і заснованою на спілці робітників і селян, а також закріпила принцип соціалістичної законності. Вона складалася зі вступу і 106 статей, об'єднаних у чотири розділи.

Згідно з Конституцією 1954 p., основою політичної системи суспільства проголошувалася керівна роль Комуністичної партії Китаю. Усі громадсько-політичні партії і організації діяли тільки в рамках союзу з нею. Основна політична діяльність здійснювалася через збори народних представників у загальнодержавну струк­туру влади й управління, що об'єднали до 5,6 млн. депутатів.

Найважливіше місце серед проголошених конституцією прав займали соціальні права: право на працю, відпочинок, соціальну допомогу держави, освіту. Окрім загальнодемократичних свобод слова, друку, зборів, союзів, недоторканності особи і житла, закріплювалося традиційно важливе для китайців право на по­дання скарг в державні органи. За громадянами закріплювалися і обов'язки: дотримуватися конституції, платити податки, берегти суспільну власність.

У 1957 р. починається конфронтація між Китаєм і Радянським Союзом і в 1960 р. відбувається повний розрив відносин між ними.

У період так званого «великого стрибка» (1957—1976) полі­тична і правова система КНР зазнала сильного ідеологічного тиску. У галузі права це виявилося в розвитку нігілістичних тен­денцій, пов'язаних зі зниженням ролі представницьких органів державної влади, процесом ліквідації державних контрольних ор­ганів у сфері організації виробництва. У діяльності судових ор­ганів закони підмінялися вказівками, що містили директиви партії і її керівництва. Поширюється практика постійного відступу від букви та духу законів. Діяльність судів контролювалася партією і адміністративними органами, що свідчило про порушення конс­титуційного принципу незалежності судів.

У 1968 р. тодішній керівник Китаю Мао Цзедун ініціював розроблення нової конституції. З 1970 р. по 1973 р. спеціальна комісія розробила два проекти. Другий з них був запропонований скликаними в 1974 р. Всекитайськими зборами народних представ­ників (ВЗНП). У 1975 р. була прийнята друга Конституція КНР Конституція 1975 p. складалася лише з ЗО статей та була надто ідеологізована. Вона швидше нагадувала політичну декларацію, ніж нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Конституція закріплювала і легалізувала державно-політичні інс­титути, які сформувалися в період культурної революції.

Конституція Китаю 1975 р. була направлена на звуження пов­новажень найвищих представницьких органів державної влади. Згідно з її нормами, деякі державні інститути скасовувалися, також звужувалися повноваження Постійної комісії ВЗНП. За ВЗНП залишилося тільки право призначати прем'єра Державної ради, що стала найважливішим інститутом влади. Було вилучено положення про рівність усіх громадян перед законом, що містилося в попередній Конституції КНР 1954 p. Усі права громадян були зведені в одну статтю. Скасовувалася прокура­тура, суди ставилися під контроль ревкомів, за якими стояли військові комітети провінцій і органи безпеки.

Через ряд чинників Конституція 1975 р. практично не діяла, у зв'язку з чим пленум Центрального комітету Комуністичної партії Китаю виробив загальні перспективи реформ. У 1978 р. було прийнято третю Конституцію КНР, що зберегла ідейно-політичні засади колишнього курсу. Перед державою було поставлено за­вдання модернізації сільського господарства і промисловості на основі науково-технічних досягнень. У цих цілях було відновлені майнові і політичні права громадян. Було повністю відроджено значення ВЗНП в державній системі, ревкоми розглядалися тільки як виконавчі установи місцевих зборів.

Конституція 1978 р. була компромісним варіантом, що поєд­нував реалії нової політичної ситуації, при якій намітилася від­мова від догм марксизму-ленінізму і ідей Мао Цзедуна при збе­реженні зовнішнього нейтралітету щодо нього. Вона складалася з 60 статей, в яких було закріплено статус державних органів представницької, виконавчої влади і органів прокуратури та їх повноваження, проголошено основні права і обов'язки громадян. В основному Конституція 1978 р. відновила і модернізувала ос­новні положення Конституції 1954 p., які були скасовані Конс­титуцією 1975 р.

З 1979 р. в Китаї було проголошено новий курс, пронизаний ідеями реформ, перш за все, у галузі економіки, пов'язаний з модернізацією промисловості, сільського господарства, а також розвитком науки і техніки.

Паралельно розпочався новий етап кодифікації і розроблення нового законодавства. У 1979 р. було прийнято Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси, а також закон про змішані підприємства.

Ці зміни було зафіксовано в четвертій Конституції КНР 1982 р¹. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, в які об'єднано 138 статей. Ця конституція остаточно закріпила процеси віднов­лення дії основних принципів сучасної держави, що розпочалися в Китаї, повною мірою утвердила соціалістичний правовий і де­ржавний устрій КНР. Проте, відповідно до програми, викладеної Ден Сяопіном в 1982 р. на XII з'їзді Комуністичної партії Китаю, це «соціалізм із китайською специфікою». «Специфіка» в програмі модернізації розумілася як співпраця з іншими соціальними уст­роями в суспільних інтересах. Конституція закріпила суспільну і колективну власність. Разом із тим, дозволялося вести індивіду­альне господарство, вкладати особистий капітал у виробництво. Поправки до конституції, внесені до 1982 p., узаконили приватне господарство і оренду землі.

Конституція КНР 1982 p. відновила колишнє значення декларації громадських прав. У ній знайшов віддзеркалення тільки один аспект свободи думки — свобода віросповідання. Крім того, встановлю­валося, що релігійні організації і релігійна діяльність повинні бути вільні від іноземного контролю. Але хоча й проголошено свободу віросповідання, усі релігійні церемонії проходять у присутності від­повідних представників Державної Ради КНР і під їх контролем.

У зв'язку з демографічною ситуацією в Китаї велика увага приділялася і приділяється регулюванню шлюбно-сімейних від­носин: з 1979 р. законодавчо було закріплено правило «одна сім'я — одна дитина», дозвіл на другу надається владою.

Конституційне регулювання зовнішньої політики побудоване на тезі: «Майбутнє Китаю тісно пов'язане з майбутнім усього світу». Проголошуються такі принципи здійснення зовнішньої політики: взаємна повага суверенітету і територіальної цілісності невтручання у внутрішні справи один одного, рівність і взаємна вигода, мирне співіснування.

Актами, які розвивали конституційні положення, було розширено права державних підприємств. За Тимчасовим положенням 1983 р. підприємства отримували право використовувати у своїх потребах доходи від узятого на себе додаткового плану.

У 1986 р. було прийнято закон про іноземні підприємства. У 1986 р. було прийнято загальні положення цивільного права, у тому ж році — закон про управління землею, а в 1993 р. — закон про сільське господарство. Ці закони не проголошували приватну власність на землю, а закріпили право часткового ко­ристування землею.

Соціалістична форма організації виробництва, державне регу­лювання у вигляді планування були збережені як визначальні принципи народного господарства, хоча в 1993 р. поправками до конституції було допущено існування ринкового господарства як допоміжного засобу розвитку економіки. Недержавна форма власності у фінансовій сфері і промисловості допускається тільки у вигляді підконтрольних державі спільних підприємств і, як пра­вило, в особливих економічних зонах.

Прийняте законодавство по-новому регулює економічні відно­сини і стало правовою базою модернізації сучасного Китаю.