- •1. Предмет та методологія держави і права
- •2. Функції науки теорії держави і права
- •3. Система юридичних наук і місце в ній теорії держави і права
- •4. Значення вивчення теорії держави і права для підготовки юристів
- •5. Поняття суспільства і його структура
- •6. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства
- •7. Основні причини виникнення держави
- •8. Поняття та ознаки держави
- •9. Суверенітет, як ознака держави
- •10. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •11. Місце і роль держави в політичній системі суспільства
- •12. Поняття і класифікація функцій держави
- •13. Форми і методи здійснення функцій держави
- •14. Поняття та елементи форми держави
- •15. Поняття та види форм державного правління
- •16.Поняття і види форм державно устрою
- •17. Поняття і види державно-правового режиму
- •18. Особливості елементів форми української держави
- •19. Поняття і структура механізму держави
- •20. Поняття і принципи організації державного апарату
- •21. Поняття, ознаки та види органів держави
- •22. Поняття і ознаки правової держави
- •23.Поняття і елементи правового статусу особи
- •24. Види правового статусу особи
- •25. Класифікація конституційних прав і свобод громадян України
- •26. Громадянські права і свободи
- •27. Політичні права і свободи
- •28. Економічні права і свободи
- •29. Поняття і види форм (джерел) права
- •30. Поняття системи права, характеристика її елементів
- •31. Поняття і структура системи законодавства
- •32. Поняття і види систематизації нормативно-правових актів
- •33. Поняття і види соціальних норм
- •34. Поняття, ознаки і види норм права
- •35. Підстави притягнення до юридичної відповідальності
- •36. Структура норми права, характеристика її елементів
- •37. Способи викладення норм права в статтях нормативно-правових актів
- •38. Поняття, суб’єкти та види правотворчості
- •39. Принципи та стадії правотворчості
- •40. Поняття та види нормативно-правових актів
- •41.Поняття, ознаки і види законів
- •42. Поняття, ознаки і види підзаконних нормативно-правових актів
- •43. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб
- •44. Поняття і форми реалізації норм права
- •45. Застосування норм права як особлива форма їх реалізації
- •46. Стадії застосування норм права
- •47. Поняття, ознаки і види правозастосовчих актів
- •48. Вимоги, що ставляться до правозастосовчої діяльності
- •49. Поняття і види тлумачення норм права
- •50. Способи тлумачення норм права
- •51. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права
- •52. Акти тлумачення норм права: поняття, ознаки і види
- •53. Прогалини в законодавстві і шляхи їх усунення
- •54. Поняття, ознаки і склад правовідносин
- •55. Поняття та структура суб’єктивного права
- •56. Поняття і структура правосуб’єктності
- •57. Поняття та види суб’єктів правовідносин
- •58. Поняття і види об’єктів правовідносин
- •59. Поняття і класифікація юридичних фактів
- •60. Поняття, ознаки і види правової поведінки
- •61. Поняття, ознаки і види правомірної поведінки
- •62. Поняття, ознаки і види правопорушень
- •63. Юридичний склад правопорушення
- •64. Поняття і ознаки юридичної відповідальності
- •65. Принципи юридичної відповідальності
- •66. Види і функції юридичної відповідальності
- •67. Підстави звільнення від юридичної відповідальності і обставини, що виключають юридичну відповідальність
- •68. Поняття і принципи законності.
- •69. Поняття та гарантії законності
- •70. Поняття і види державної дисципліни
- •71. Поняття і співвідношення правопорядку і суспільного порядку
- •72. Поняття і структура правосвідомості
- •73. Поняття і структура правової культури
- •74. Поняття і форми правового виховання
- •75. Поняття і види правового впливу
- •76. Правове регулювання як різновид правового впливу на суспільні відносини
- •77. Предмет і метод правового регулювання
- •78. Способи і типи правового регулювання
- •79. Стадії процесу правового регулювання
- •80. Поняття і структура механізму правового регулювання
- •81. Поняття і структура національної правової системи
- •82. Структура і джерела романо-германського права
- •83. Структура і джерела англо-американського права
- •84.Мусульманське право
- •85. Поняття і структура правової системи.
- •86. Поняття «правова сім'я».
- •87. Критерії класифікації правових систем .
- •88. Мішані правові системи.
- •2. Розвинуті та нерозвинуті правові системи.
- •89. Місце правової системи України серед правових систем світу.
- •82. Структура і джерела романо-германського права
- •90. Романське право і німецьке право.
- •91. Судова система в романо-германській правовій сім'ї.
- •92. Романо-германське право і європейське право.
- •Романо-германське право і європейське право.
- •93. Становлення і розвиток англійського загального права.
- •94. Формування американського права.
- •95. Основні етапи розвитку англійської правової системи.
- •96. Виникнення та реформування загального права.
- •97. Загальне право: поняття та особливості.
- •98. Право справедливості і його співвідношення з загальним правом.
- •99. Джерела права англо-американської правової сім'ї.
- •100. Загальна характеристика правових систем релігійного типу.
- •101. Загальна характеристика мусульманського права.
- •102. Джерела мусульманського права.
- •103. Право сучасних мусульманських держав.
- •104. Загальна характеристика індуського права.
- •105. Джерела індуського права.
- •106. Загальна характеристика іудейського права.
- •107. Джерела іудейського права.
- •108. Загальна характеристика канонічного права.
- •109. Джерела канонічного права.
- •110. Застосування канонічного права в сучасному світі.
- •111. Загальна характеристика правових систем традиційного типу.
- •112. Формування і еволюція африканського звичаєвого права.
- •113. Поняття і особливості африканського звичаєвого права.
- •114. Структура африканського звичаєвого права.
- •115. Джерела сучасного африканського права.
- •116. Історичні етапи розвитку китайського права.
- •117. Джерела сучасного права Китаю.
- •118. Специфіка японського права.
- •119. Джерела сучасного японського права.
- •120. Структура сучасного японського права.
113. Поняття і особливості африканського звичаєвого права.
З приводу визначення понять «звичай» і «звичаєве право» відсутній єдиний підхід. Якщо одні дослідники їх сприймаютьяк поняття, що розрізняються, то інші їх не розмежовують. Звичай можна розглядати як норму, сила якої заснована не на розпорядженні державної влади, а на звичці до неї людей, на підставі неодноразового застосуванні його на практиці.
Звичаєве право розглядається як первинний спосіб створення правових норм, що виник ще до того, як суспільство сформувалося в політичному відношенні. Звичай як основа традиційного суспільства є сукупністю аналогічних дій, як правило, законних, таких, що формують модель суспільної поведінки. Сфера дії звичаїв завжди була ширша, ніж сфера впливу тих звичаїв, які були закріплені в законодавстві. З формуванням правової системи звичаєве право входить до неї як органічна складова'.
У звичаєвому африканському праві відбивається африканський спосіб мислення, який, за словами Н. Рулана, є не ідеалістичним, не матеріалістичним, а реалістичним, оскільки видиме і невидиме, об'єкт і суб'єкт, природа і культура спільно беруть участь у порядку реальності.
Африканські суспільства не є однорідними. їх розділяють етнічні, мовні, релігійні, родоплемінні відмінності. Це є підґрунтям для формування різних систем звичаїв у різних співтовариствах, тому звичаєве право необхідно відрізняти від різноманітних звичаїв, які склалися в багатьох племен, що населяють Африку. Так Французька Екваторіальна Африка і Бельгійське Конго були населені приблизно 1500 народностями. Тільки в Судані їх налічувалося 579, в Англійській Західній Африці — 200, на Мадагаскарі — 19. У Сенегалі в 1861 р. було офіційно визнано 68 звичаїв, з них 20 ісламських і 7 християнських2.
Як наголошувалося раніше, термін «звичаєве право» в законодавстві багатьох африканських держав означає сукупність юридичних правил, заснованих на звичаях.
Суспільне життя і поведінка людей, що проживали на території Африки, регулювалися різноманітними і складними способами, які відобразилися в соціальних приписах, а саме в нормах і правилах, які поступово набули форму звичаїв. Головною рисою звичаїв,
що склалися, є їх загальний і обов'язковий характер. Соціальна структура африканських суспільств визнавала поділ на племена і роди. В сферу соціального регулювання включалися питання внутрішньо родоплемінних відносин, а також питання, пов'язані зі статтю і віком.
Африканські суспільства знали і законодавство правителів, і законодавство народних зборів, але вони не відігравали визначальної ролі в правовому регулюванні життя африканців. Проте африканське звичаєве право не знало саме юридичних текстів і конструкцій, відображених у письмовій формі. Норми звичаєвого права містилися в приказках, міфах, прислів'ях і афоризмах, які традиційно передавалися в усній формі. Тому традиційне звичаєве право ще називають усним правом. Поширення і панування усного права передбачає географічну і соціальну близькість людей. На цій основі можна зробити висновок, що усне право і суспільний лад органічно доповнюють один одного.
Звичаєве право — це в значній мірі право груп і общин, а не право індивідуумів. Общинний спосіб життя передбачає єдність і взаємодоповнюваність та не сприймає розділення і протиставлення як явища, що руйнують єдність общини. Головним суб'єктом права вступає община, плем'я, що мають свою внутрішню структуру. Наприклад, власність на землю не була приватною, а була суспільною і належала сім'ям або кланам. Дана риса властива всім галузям звичаєвого права. Воно недостатньо уваги приділяє суб'єктивним правам, акцент робиться на обов'язках у рамках соціальної общини. Відповідальність більшою мірою покладається на сім'ї і групи за проступок її окремих членів. Іншими словами, колективна відповідальність розглядається як забезпечення гармонії в співтоваристві.
Для африканського звичаєвого права характерний нерозривний зв'язок правових і моральних норм, зокрема юридичні і моральні обов'язки не розрізняються.
Звичаєве право також було тісно пов'язане з релігією і з міфологічним ладом, який склався впродовж століть, тому його правові норми мали релігійний характер. Порушення будь-якого звичаю відповідно викликало негативну реакцію духів Землі.
Міфи породжували моральні, релігійні і юридичні правила, що регулювали життя в африканських традиційних суспільствах
В африканському звичаєвому праві тісно переплетені міф і закон. За словами Н. Рулана, міф виконує роль закону. Через приписи і заборони, що переслідують мету відновити порядок, порушений силами безладу, він затверджує гуманне суспільство, встановлюючи в ньому ієрархію взаємодоповнюючих груп1. Особливість африканських традиційних суспільств полягала в тому, що людина може лише звертатися до права, оскільки міфи можуть творити право. Іншими словами, «міфічне» право було породженням різноманітних груп, що формували традиції суспільства, і відповідно, «міфічний» закон належав усьому суспільству, а не людині або будь-якому державному інституту.
Дотримання норм звичаєвого права було засноване на принципі добровільності. Це було пов'язано, по-перше, з традиційним способом життя, по-друге, зі зв'язком звичаїв і релігії. Як відзначав Р. Давид, кожен уважав себе зобов'язаним жити так, як жили його предки; найчастіше було достатньо лише страху перед надприродними силами, щоб змусити поважати традиційний спосіб життя. Цим пояснюється обов'язковий характер звичаїв. Звичай є обов'язковим не тільки через його повторюваність, а, швидше, через те, що його порушення може викликати на людину гнів надприродних і могутніх сил, з одного боку, і гнів суспільства — з іншого2.
Час, людина і простір — ось три сфери над якими, за словами Н. Рулана, завдяки своєму міфічному способу мислення панує африканське суспільство3. І це, звісно, характеризує африканське звичаєве право як явище консервативне. Це виявилося ще тоді, коли на території деяких африканських держав, зокрема в тропічній Африці, де поширився іслам, були зроблені спроби витіснити норми звичаєвого африканського права ісламським правом. Проте процес ісламізації не призвів до його витіснення. Особливо це стосується норм земельного і деліктного права. Скоріше можна говорити про взаємне переплетення норм ісламського права з місцевими традиціями і звичаями Звичаєве право спрямоване на забезпечення гармонії і збалансованості традиційного суспільства. Особливо це проявляється в разі виникнення порушень і конфліктів. Ця особливість звичаєвого права сприяє відновленню первинного порядку або максимально близького до нього. Таким чином, характеризуючи звичаєве право Африки, необхідно підкреслити його консерватизм.
Таким чином, звичаєве право — це сукупність норм, які не встановлюються органами державної влади, а виробляються протягом тривалого часу в будь-якому суспільному середовищі і стають юридичними, отримавши закріплення тим або іншим способом із боку органів державної влади. Воно є сукупністю неписаних правил, що передаються усно з покоління в покоління.
