
- •1. Предмет та методологія держави і права
- •2. Функції науки теорії держави і права
- •3. Система юридичних наук і місце в ній теорії держави і права
- •4. Значення вивчення теорії держави і права для підготовки юристів
- •5. Поняття суспільства і його структура
- •6. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства
- •7. Основні причини виникнення держави
- •8. Поняття та ознаки держави
- •9. Суверенітет, як ознака держави
- •10. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •11. Місце і роль держави в політичній системі суспільства
- •12. Поняття і класифікація функцій держави
- •13. Форми і методи здійснення функцій держави
- •14. Поняття та елементи форми держави
- •15. Поняття та види форм державного правління
- •16.Поняття і види форм державно устрою
- •17. Поняття і види державно-правового режиму
- •18. Особливості елементів форми української держави
- •19. Поняття і структура механізму держави
- •20. Поняття і принципи організації державного апарату
- •21. Поняття, ознаки та види органів держави
- •22. Поняття і ознаки правової держави
- •23.Поняття і елементи правового статусу особи
- •24. Види правового статусу особи
- •25. Класифікація конституційних прав і свобод громадян України
- •26. Громадянські права і свободи
- •27. Політичні права і свободи
- •28. Економічні права і свободи
- •29. Поняття і види форм (джерел) права
- •30. Поняття системи права, характеристика її елементів
- •31. Поняття і структура системи законодавства
- •32. Поняття і види систематизації нормативно-правових актів
- •33. Поняття і види соціальних норм
- •34. Поняття, ознаки і види норм права
- •35. Підстави притягнення до юридичної відповідальності
- •36. Структура норми права, характеристика її елементів
- •37. Способи викладення норм права в статтях нормативно-правових актів
- •38. Поняття, суб’єкти та види правотворчості
- •39. Принципи та стадії правотворчості
- •40. Поняття та види нормативно-правових актів
- •41.Поняття, ознаки і види законів
- •42. Поняття, ознаки і види підзаконних нормативно-правових актів
- •43. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб
- •44. Поняття і форми реалізації норм права
- •45. Застосування норм права як особлива форма їх реалізації
- •46. Стадії застосування норм права
- •47. Поняття, ознаки і види правозастосовчих актів
- •48. Вимоги, що ставляться до правозастосовчої діяльності
- •49. Поняття і види тлумачення норм права
- •50. Способи тлумачення норм права
- •51. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права
- •52. Акти тлумачення норм права: поняття, ознаки і види
- •53. Прогалини в законодавстві і шляхи їх усунення
- •54. Поняття, ознаки і склад правовідносин
- •55. Поняття та структура суб’єктивного права
- •56. Поняття і структура правосуб’єктності
- •57. Поняття та види суб’єктів правовідносин
- •58. Поняття і види об’єктів правовідносин
- •59. Поняття і класифікація юридичних фактів
- •60. Поняття, ознаки і види правової поведінки
- •61. Поняття, ознаки і види правомірної поведінки
- •62. Поняття, ознаки і види правопорушень
- •63. Юридичний склад правопорушення
- •64. Поняття і ознаки юридичної відповідальності
- •65. Принципи юридичної відповідальності
- •66. Види і функції юридичної відповідальності
- •67. Підстави звільнення від юридичної відповідальності і обставини, що виключають юридичну відповідальність
- •68. Поняття і принципи законності.
- •69. Поняття та гарантії законності
- •70. Поняття і види державної дисципліни
- •71. Поняття і співвідношення правопорядку і суспільного порядку
- •72. Поняття і структура правосвідомості
- •73. Поняття і структура правової культури
- •74. Поняття і форми правового виховання
- •75. Поняття і види правового впливу
- •76. Правове регулювання як різновид правового впливу на суспільні відносини
- •77. Предмет і метод правового регулювання
- •78. Способи і типи правового регулювання
- •79. Стадії процесу правового регулювання
- •80. Поняття і структура механізму правового регулювання
- •81. Поняття і структура національної правової системи
- •82. Структура і джерела романо-германського права
- •83. Структура і джерела англо-американського права
- •84.Мусульманське право
- •85. Поняття і структура правової системи.
- •86. Поняття «правова сім'я».
- •87. Критерії класифікації правових систем .
- •88. Мішані правові системи.
- •2. Розвинуті та нерозвинуті правові системи.
- •89. Місце правової системи України серед правових систем світу.
- •82. Структура і джерела романо-германського права
- •90. Романське право і німецьке право.
- •91. Судова система в романо-германській правовій сім'ї.
- •92. Романо-германське право і європейське право.
- •Романо-германське право і європейське право.
- •93. Становлення і розвиток англійського загального права.
- •94. Формування американського права.
- •95. Основні етапи розвитку англійської правової системи.
- •96. Виникнення та реформування загального права.
- •97. Загальне право: поняття та особливості.
- •98. Право справедливості і його співвідношення з загальним правом.
- •99. Джерела права англо-американської правової сім'ї.
- •100. Загальна характеристика правових систем релігійного типу.
- •101. Загальна характеристика мусульманського права.
- •102. Джерела мусульманського права.
- •103. Право сучасних мусульманських держав.
- •104. Загальна характеристика індуського права.
- •105. Джерела індуського права.
- •106. Загальна характеристика іудейського права.
- •107. Джерела іудейського права.
- •108. Загальна характеристика канонічного права.
- •109. Джерела канонічного права.
- •110. Застосування канонічного права в сучасному світі.
- •111. Загальна характеристика правових систем традиційного типу.
- •112. Формування і еволюція африканського звичаєвого права.
- •113. Поняття і особливості африканського звичаєвого права.
- •114. Структура африканського звичаєвого права.
- •115. Джерела сучасного африканського права.
- •116. Історичні етапи розвитку китайського права.
- •117. Джерела сучасного права Китаю.
- •118. Специфіка японського права.
- •119. Джерела сучасного японського права.
- •120. Структура сучасного японського права.
93. Становлення і розвиток англійського загального права.
Загальне право відносять до прецедентного права, оскільки воно формувалося шляхом нагромадження судових рішень, що набули характер прецедентних. Саме судовий прецедент виступає не тільки як головне джерело права, але і як основоположний метод, що дозволяє даній правовій системі вирішувати практично будь-який судовий спір.
Загальне право спочатку сформувалося в результаті діяльності англійської судової системи і стало централізованою правовою системою для всієї Англії. Оскільки Англія була найбільшою колоніальною державою, загальне право отримало поширення в багатьох державах світу як право метрополії. У кожній конкретній державі, куди прийшло загальне право як колоніальне, воно поступово утверджувалося і ставало частиною національної правової системи. Після завоювання цими державами національної незалежності загальне право виступало як модель для формування національних правових систем. У результаті сьогодні майже тре тина населення світу перебуває в тій чи іншій мірі під впливом загального права.
Система загального права включає в даний час правові системи всіх, за деяким винятком, англомовних держав. Загальне право значно вплинуло на становлення і розвиток правових систем держав, політично пов'язаних з Англією. У системі загального права виділяються дві гілки.
Англійська гілка системи загального права охоплює правові системи Англії, Ірландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії, Нігерії й інших держав Британської співдружності.
Американська гілка системи загального права включає правову систему США і правові системи штатів США. Англійське загальне право справило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, хоча вона в даний час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Англії, але входить разом із нею в сім'ю загального права.
У період колоніальних завоювань Канада, Австралія і Нова Зеландія були заселені переважно англійськими колоністами, які часто ігнорували традиції корінного населення. На даних територіях тривалий час діяло англійське загальне право, а також спеціальні акти англійського парламенту, що регулювали адміністративні і цивільно-правові відносини.
Національні правові системи цих держав почали формуватися після надання їм Великобританією статусу домініону (Канаді — у 1867 p., Австралії — у 1900 p., Новій Зеландії — у 1907 p.), і, відповідно, сфера екстериторіальної дії англійського загального нрава и цих державах обмежилася. Зокрема, з того часу англійський парламент уже не міг без згоди даних держав приймати закони для домініонів, тобто можна стверджувати, що національні правові системи цих держав стали незалежними при збереженні загальних рис, властивих сім'ї загального права'.
Національні правові системи Канади, Австралії і Нової Зеландії почали формуватися і розвиватися автономно, проте це не завадило їм залишитися в рамках сім'ї загального права. Правові системи цих держав об'єднує так званий «переконливий прецедент», що означає визнання судового прецеденту іншої держави як «переконливий». Він стає джерелом права у разі його підтвердження вищою судовою інстанцією даної держави.
Загальне право розвивалося автономним шляхом, і зв'язки з континентальною Європою справили на нього незначний вплив. З приводу впливу римського права на загальне право серед дослідників відсутня єдина точка зору. Якщо на думку одних, у порівнянні з романо-германським правом цей вплив непомітний1, то на думку інших, у своєму розвитку англійське загальне право не змогло уникнути сильного впливу класичного римського права.
К. Осакве, розглядаючи вплив римського права на формування загального права, відзначає, що «в англо-американській літературі часто зустрічається думка про те, що англійське право не сприйняло римське право і що римське право не вплинуло на розвиток англійського права, незважаючи на те, що Англія тривалий час входила до складу Римської імперії. З подібним твердженням не можна погодитися. Континентально-європейські вчені вважають, і я з цим згоден, що римське право неминуче вплинуло на розвиток англійського права, але в меншій мірі, ніж на розвиток романо-германського права. Англійське право дуже багато запозичувало від римського права: термінологію, правові методи, загальні поняття, загальні принципи, загальні цінності»2.
Більше того, на думку Бакланда Мак-Наєра, «між римським юристом і юристом загального права більше спільного, ніж між римським юристом і його наступником, сучасним цивілістом. Як юрист загального права, так і римський юрист уникають узагальнень і по можливості визначень. їхній метод — активна казуїстика. Вони переходять від одного конкретного випадку до іншого і прагнуть створити не щось подібне до логічної системи, а механізм регулювання, що справно діє, для кожного з них, не побоюючись логічних невідповідностей, які рано чи пізно можуть призвести до труднощів»1.
Як відзначає Г.Дж. Берман, на формування і розвиток загального права значний вплив справило канонічне право. Іншими словами, роль канонічного права у формуванні правових систем західних країн, зокрема загального права, важко переоцінити2.
Загальне право спочатку зародилося на території Англії, а потім поширилося на інші території. Тому формування даної правової системи найтісніше пов'язане з розвитком права Англії.
Існуванню загального права передував період англосакського права як права місцевого, локального, такого, що діє на обмеженій території.
В історії формування і розвитку англійського загального права виділяються декілька основних етапів.
Перший етап у становленні англійського загального права пов'язано з формуванням права як централізованого і загальнонаціонального, норми якого складалися в практиці королівських суддів. У 1066 р. Англія була завойована нормандцями. Відомо, що це дата битви при Гастінгсі, в якій нормандці на чолі з Віль-гельмом Завойовником здобули перемогу над військами англосаксів. Так було створено передумови для подальшого затвердження нормандського панування на Британських островах.
Із цього періоду починається становлення і розвиток загального права, що діяло в усій Англії. Загальне право було створене королівськими судами. Судді королівських судів селилися в одному з районів Лондона, звідки виїжджали для судових розглядів. Роз'їзні суди, здійснюючи правосуддя, знайомилися з місцевими звичаями, корегували їх нормами римського і канонічного права, що дійшли з континенту, а також, можливо, і нормандськими законами. Повертаючись до Лондона, спільно обговорювали розглянуті справи, підсумовували ці звичаї, щоб вивести загальне правило для одноманітного розгляду справ у майбутньому. У ході дискусії виробляли спільну позицію по аналогічних справах. Через них, головним чином, і йшов процес утворення загальногправа. Із часом загальне право перестає збігатися зі звичаєвим правом і норми, установлені королівськими судами, беззастережно домінують. При цьому судді керувалися, перш за все, інтересами центральної королівської влади.
Починаючи з XII ст., королівські суди засідали у Вестмінстері. Із часом відбувався процес розширення компетенції судів, удосконалювалася судова процедура. Під кінець Середньовіччя королівські суди, по суті, стали єдиними органами правосуддя. Муніципальні і торгові суди розглядали малозначні справи, церковні суди розглядали лише дисциплінарну провину священнослужителів і справи, пов'язані зі святістю шлюбу.
До кінця ХНІ ст. зростає роль і значення статутного права1. У зв'язку з цим правотворча діяльність суддів почала деяким чином стримуватися принципом, згідно з яким зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля і парламенту. Одночасно встановлюється право суддів інтерпретувати статути — право, яке судді привласнили собі, посилаючись на те, що беруть участь у парламенті при обговоренні статутів2.
Наступний етап, що охопив XIV — середину XIX ст., пов'язують із реформуванням архаїчного загального права і формуванням права справедливості.
У XIII—XV ст., у зв'язку з великими змінами у феодальному суспільстві Англії, зокрема розвитком товарно-грошових відносин, зростанням міст, занепадом натурального господарства, переходом від натурального феодального господарства до товарно-грошових відносин, виникла необхідність вийти за жорсткі рамки закритої системи прецедентів, що вже склалися. Цю роль узяв на себе королівський канцлер, який вирішував у порядку певної процедури спори, з якими їх учасники зверталися до короля. Завершується цей період у XIV ст. першою кризою системи загального права, яка спричинила появу суто англійського феномена — права справедливості. Таким чином, разом із загальним правом склалося право справедливості.
В Англії до 1873 р. існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорд-канцлера, що застосовував норми права справедливості, які формувалися в результаті розгляду різних справ судом лорд-канцлера. Принципи, застосовані лорд-канцлером, були запозичені з канонічного і римського права, що допомагало подолати багато застарілих норм загального права і виносити справедливі ухвали.
На початку XVII ст. було досягнуто компроміс між судами загального права і судом лорд-канцлера, який полягав у тому, що юрисдикція лорд-канцлера продовжувала існувати, але вона не повинна була розширюватися за рахунок судів загального права. Канцлерський суд здійснював юрисдикцію відповідно до прецедентів права справедливості.
Таким чином, англійське право об'єднало норми загального права і норми права справедливості, що вносять доповнення або поправки в норми загального права. Незважаючи на спільні риси загального права і права справедливості, їх судові прецеденти фіксувалися роздільно, що призвело до розвитку дуалізму англійської правової системи, який існував більше двох століть аж до судової реформи 1873—1875 pp.
Із середини XIX ст. починається новий етап у розвитку англійського загального права, який триває по теперішній час. Він пов'язаний з правовими реформами XIX ст.
Невпорядкованість системи судів, непевність апеляційного порядку і, зрештою, підсудності призвели до необхідності судової реформи. Початок їй покладено організацією судів графств. У 1852 р. низкою законодавчих актів було зближено процесуальні порядки в судах лорд-канцлера і в судах загального права.
Основною метою законів реформістів про судовий устрій 1873 і 1875 pp. була повна реорганізація системи вищих судів королівства. На місці історичних установ — як судів загального права, так і лорд-канцлера — створювався єдиний Верховний Суд Правосуддя. Йому передавалися повноваження всіх трьох вищих судів загального права і більшості канцлерських.
У цей період відбулася радикальна модернізація права в таких напрямах.
По-перше, судову систему було модернізовано, унаслідок чого було ліквідовано формальну відмінність між судами загального права і канцлерськими судами справедливості. Верховний суд отримав право самому виробляти процесуальні правила. З 1852 р. до судової практики увійшли правила і накази, що раніше застосовувалися тільки в судах лорд-канцлера. Подвійність юрисдикції, коли в одній справі могли бути подані до різних судів дві різні вимоги, була виключена. Усі судові відділення мали практично рівну компетенцію, суддя одного відділення міг одночасно засідати в будь-якому іншому відділенні.
Іншими словами, результатом судової реформи стало фактичне злиття права справедливості із загальним правом. Разом із тим, склалася спеціалізація у зв'язку з традиційною відмінністю позовів загального права і права справедливості.
По-друге, у результаті проведених реформ починається формування і розвиток матеріального права. До того часу англійське право розвивалося переважно як процесуальне. Юристи загального права починають приділяти увагу матеріальному праву, на основі якого здійснюється систематизація рішень загального права шляхом їх консолідації.
По-третє, посилюється роль статутного права шляхом зростання нормотворчої і правоутворюючої ролі законодавства як джерела права і його реформування.
Сучасний етап розвитку загального права характеризується тим, що у XX ст. зросла, і сьогодні продовжує зростати роль законів і регламентів в англійському праві, унаслідок чого консерватизм постулатів загального права підпав під вплив часу. Роль статутного права в системі джерел права посилюється. Разом із тим, норми загального права і судовий прецедент багато в чому продовжують зберігати свої позиції.
Також посилюється вплив міжнародного і наднаціонального права на розвиток загального права. Як відзначають багато дослідників, останнім часом намітилася певна тенденція до зближення прецедентного і статутного права за їх функціональним значенням. Проте англійські юристи вважають, що в цілому це тільки тенденція. Вона не веде до зміни типу права