93. Становлення і розвиток англійського загального права.

Загальне право відносять до прецедентного права, оскільки воно формувалося шляхом нагромадження судових рішень, що набули характер прецедентних. Саме судовий прецедент виступає не тільки як головне джерело права, але і як основоположний метод, що дозволяє даній правовій системі вирішувати практично будь-який судовий спір.

Загальне право спочатку сформувалося в результаті діяльності англійської судової системи і стало централізованою правовою системою для всієї Англії. Оскільки Англія була найбільшою колоніальною державою, загальне право отримало поширення в багатьох державах світу як право метрополії. У кожній конкретній державі, куди прийшло загальне право як колоніальне, воно пос­тупово утверджувалося і ставало частиною національної правової системи. Після завоювання цими державами національної неза­лежності загальне право виступало як модель для формування національних правових систем. У результаті сьогодні майже тре тина населення світу перебуває в тій чи іншій мірі під впливом загального права.

Система загального права включає в даний час правові системи всіх, за деяким винятком, англомовних держав. Загальне право значно вплинуло на становлення і розвиток правових систем де­ржав, політично пов'язаних з Англією. У системі загального права виділяються дві гілки.

Англійська гілка системи загального права охоплює правові системи Англії, Ірландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії, Нігерії й інших держав Британської співдружності.

Американська гілка системи загального права включає пра­вову систему США і правові системи штатів США. Англійське загальне право справило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, хоча вона в даний час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Англії, але входить разом із нею в сім'ю загального права.

У період колоніальних завоювань Канада, Австралія і Нова Зеландія були заселені переважно англійськими колоністами, які часто ігнорували традиції корінного населення. На даних тери­торіях тривалий час діяло англійське загальне право, а також спе­ціальні акти англійського парламенту, що регулювали адміністра­тивні і цивільно-правові відносини.

Національні правові системи цих держав почали формуватися після надання їм Великобританією статусу домініону (Канаді — у 1867 p., Австралії — у 1900 p., Новій Зеландії — у 1907 p.), і, відповідно, сфера екстериторіальної дії англійського загального нрава и цих державах обмежилася. Зокрема, з того часу англій­ський парламент уже не міг без згоди даних держав приймати закони для домініонів, тобто можна стверджувати, що національні правові системи цих держав стали незалежними при збереженні загальних рис, властивих сім'ї загального права'.

Національні правові системи Канади, Австралії і Нової Зеландії почали формуватися і розвиватися автономно, проте це не завадило їм залишитися в рамках сім'ї загального права. Правові системи цих держав об'єднує так званий «переконливий прецедент», що означає визнання судового прецеденту іншої держави як «переконливий». Він стає джерелом права у разі його підтвердження вищою судовою інстанцією даної держави.

Загальне право розвивалося автономним шляхом, і зв'язки з континентальною Європою справили на нього незначний вплив. З приводу впливу римського права на загальне право серед до­слідників відсутня єдина точка зору. Якщо на думку одних, у порівнянні з романо-германським правом цей вплив непомітний¹, то на думку інших, у своєму розвитку англійське загальне право не змогло уникнути сильного впливу класичного римського права.

К. Осакве, розглядаючи вплив римського права на формування загального права, відзначає, що «в англо-американській літературі часто зустрічається думка про те, що англійське право не сприй­няло римське право і що римське право не вплинуло на розвиток англійського права, незважаючи на те, що Англія тривалий час входила до складу Римської імперії. З подібним твердженням не можна погодитися. Континентально-європейські вчені вважають, і я з цим згоден, що римське право неминуче вплинуло на розвиток англійського права, але в меншій мірі, ніж на розвиток романо-германського права. Англійське право дуже багато запозичувало від римського права: термінологію, правові методи, загальні по­няття, загальні принципи, загальні цінності»².

Більше того, на думку Бакланда Мак-Наєра, «між римським юристом і юристом загального права більше спільного, ніж між римським юристом і його наступником, сучасним цивілістом. Як юрист загального права, так і римський юрист уникають узагаль­нень і по можливості визначень. їхній метод — активна казуїс­тика. Вони переходять від одного конкретного випадку до іншого і прагнуть створити не щось подібне до логічної системи, а механізм регулювання, що справно діє, для кожного з них, не побоюючись логічних невідповідностей, які рано чи пізно можуть призвести до труднощів»¹.

Як відзначає Г.Дж. Берман, на формування і розвиток за­гального права значний вплив справило канонічне право. Іншими словами, роль канонічного права у формуванні правових систем західних країн, зокрема загального права, важко переоцінити².

Загальне право спочатку зародилося на території Англії, а потім поширилося на інші території. Тому формування даної пра­вової системи найтісніше пов'язане з розвитком права Англії.

Існуванню загального права передував період англосакського права як права місцевого, локального, такого, що діє на обме­женій території.

В історії формування і розвитку англійського загального права виділяються декілька основних етапів.

Перший етап у становленні англійського загального права пов'язано з формуванням права як централізованого і загально­національного, норми якого складалися в практиці королівських суддів. У 1066 р. Англія була завойована нормандцями. Відомо, що це дата битви при Гастінгсі, в якій нормандці на чолі з Віль-гельмом Завойовником здобули перемогу над військами англо­саксів. Так було створено передумови для подальшого затверд­ження нормандського панування на Британських островах.

Із цього періоду починається становлення і розвиток загаль­ного права, що діяло в усій Англії. Загальне право було ство­рене королівськими судами. Судді королівських судів селилися в одному з районів Лондона, звідки виїжджали для судових роз­глядів. Роз'їзні суди, здійснюючи правосуддя, знайомилися з міс­цевими звичаями, корегували їх нормами римського і канонічного права, що дійшли з континенту, а також, можливо, і нормандсь­кими законами. Повертаючись до Лондона, спільно обговорювали розглянуті справи, підсумовували ці звичаї, щоб вивести за­гальне правило для одноманітного розгляду справ у майбутньому. У ході дискусії виробляли спільну позицію по аналогічних справах. Через них, головним чином, і йшов процес утворення загальногправа. Із часом загальне право перестає збігатися зі звичаєвим правом і норми, установлені королівськими судами, беззастережно домінують. При цьому судді керувалися, перш за все, інтересами центральної королівської влади.

Починаючи з XII ст., королівські суди засідали у Вестмінстері. Із часом відбувався процес розширення компетенції судів, удосконалювалася судова процедура. Під кінець Середньовіччя королівські суди, по суті, стали єдиними органами правосуддя. Муніципальні і торгові суди розглядали малозначні справи, цер­ковні суди розглядали лише дисциплінарну провину священно­служителів і справи, пов'язані зі святістю шлюбу.

До кінця ХНІ ст. зростає роль і значення статутного права¹. У зв'язку з цим правотворча діяльність суддів почала деяким чином стримуватися принципом, згідно з яким зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля і парламенту. Одночасно встановлюється право суддів інтерпретувати статути — право, яке судді привласнили собі, посилаючись на те, що беруть участь у парламенті при обговоренні статутів².

Наступний етап, що охопив XIV — середину XIX ст., пов'язують із реформуванням архаїчного загального права і фор­муванням права справедливості.

У XIII—XV ст., у зв'язку з великими змінами у феодаль­ному суспільстві Англії, зокрема розвитком товарно-грошових відносин, зростанням міст, занепадом натурального госпо­дарства, переходом від натурального феодального господарства до товарно-грошових відносин, виникла необхідність вийти за жорсткі рамки закритої системи прецедентів, що вже склалися. Цю роль узяв на себе королівський канцлер, який вирішував у порядку певної процедури спори, з якими їх учасники звер­талися до короля. Завершується цей період у XIV ст. першою кризою системи загального права, яка спричинила появу суто англійського феномена — права справедливості. Таким чином, разом із загальним правом склалося право справедливості.

В Англії до 1873 р. існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорд-канц­лера, що застосовував норми права справедливості, які фор­мувалися в результаті розгляду різних справ судом лорд-канц­лера. Принципи, застосовані лорд-канцлером, були запозичені з канонічного і римського права, що допомагало подолати багато за­старілих норм загального права і виносити справедливі ухвали.

На початку XVII ст. було досягнуто компроміс між судами загального права і судом лорд-канцлера, який полягав у тому, що юрисдикція лорд-канцлера продовжувала існувати, але вона не повинна була розширюватися за рахунок судів загального права. Канцлерський суд здійснював юрисдикцію відповідно до преце­дентів права справедливості.

Таким чином, англійське право об'єднало норми загального права і норми права справедливості, що вносять доповнення або поправки в норми загального права. Незважаючи на спільні риси загального права і права справедливості, їх судові прецеденти фіксувалися роздільно, що призвело до розвитку дуалізму анг­лійської правової системи, який існував більше двох століть аж до судової реформи 1873—1875 pp.

Із середини XIX ст. починається новий етап у розвитку анг­лійського загального права, який триває по теперішній час. Він пов'язаний з правовими реформами XIX ст.

Невпорядкованість системи судів, непевність апеляційного по­рядку і, зрештою, підсудності призвели до необхідності судової реформи. Початок їй покладено організацією судів графств. У 1852 р. низкою законодавчих актів було зближено процесуальні порядки в судах лорд-канцлера і в судах загального права.

Основною метою законів реформістів про судовий устрій 1873 і 1875 pp. була повна реорганізація системи вищих судів ко­ролівства. На місці історичних установ — як судів загального права, так і лорд-канцлера — створювався єдиний Верховний Суд Правосуддя. Йому передавалися повноваження всіх трьох вищих судів загального права і більшості канцлерських.

У цей період відбулася радикальна модернізація права в таких напрямах.

По-перше, судову систему було модернізовано, унаслідок чого було ліквідовано формальну відмінність між судами загального права і канцлерськими судами справедливості. Верховний суд отримав право самому виробляти процесуальні правила. З 1852 р. до судової практики увійшли правила і накази, що раніше засто­совувалися тільки в судах лорд-канцлера. Подвійність юрисдикції, коли в одній справі могли бути подані до різних судів дві різні вимоги, була виключена. Усі судові відділення мали практично рівну компетенцію, суддя одного відділення міг одночасно засі­дати в будь-якому іншому відділенні.

Іншими словами, результатом судової реформи стало фактичне злиття права справедливості із загальним правом. Разом із тим, склалася спеціалізація у зв'язку з традиційною відмінністю по­зовів загального права і права справедливості.

По-друге, у результаті проведених реформ починається фор­мування і розвиток матеріального права. До того часу англій­ське право розвивалося переважно як процесуальне. Юристи за­гального права починають приділяти увагу матеріальному праву, на основі якого здійснюється систематизація рішень загального права шляхом їх консолідації.

По-третє, посилюється роль статутного права шляхом зрос­тання нормотворчої і правоутворюючої ролі законодавства як джерела права і його реформування.

Сучасний етап розвитку загального права характеризується тим, що у XX ст. зросла, і сьогодні продовжує зростати роль законів і регламентів в англійському праві, унаслідок чого консер­ватизм постулатів загального права підпав під вплив часу. Роль статутного права в системі джерел права посилюється. Разом із тим, норми загального права і судовий прецедент багато в чому продовжують зберігати свої позиції.

Також посилюється вплив міжнародного і наднаціонального права на розвиток загального права. Як відзначають багато до­слідників, останнім часом намітилася певна тенденція до збли­ження прецедентного і статутного права за їх функціональним значенням. Проте англійські юристи вважають, що в цілому це тільки тенденція. Вона не веде до зміни типу права