82. Структура і джерела романо-германського права

Джерела романо-германського права.

У романо-германській правовій сім'ї не мас єдиного уявлення про джерела права і про їхнє співвідношення між собою. Кожна з численних правових систем, які становлять ию сім'ю, має свої специфічні риси, обумовлені історичними і національними традиціями, особливостями правової культури й іншими факторами. Більш того, питання про поняття джерел права є досить складним і дискусшним навіть усередині кожної національної правової системи Відповідь на нього змінюється час від часу і залежить від галузі права, щодо якої вона надається, гак і від філософських та правових поглядів кожного автора

Поняття «джерело права» належить до групи правових понять, які, на думку О О Рубанова, є метафорами¹ Понягтя-метафора «джерело права» походить з античного Риму Автором цього понятія вважається Тит Лівій, який писав, що Закони XII таблиць є «джерелом усього публічного та приватного права» (sons omm pubhee pnvat juris) Таким чином, конкретна правова форма — Закони XII таблиць — була названа джерелом права Можливо, таке порівняння породжене прикладом римських святих водних джерел, що живлять землю Ти г Лівій запропонував визнати нормативний акт джерелом, що «живить» правовідносини Поступово такий метафоричний підхід трансформувався в юридичне поняття «джерело права»

У романо-іерманському праві термін «джерело права» є багатозначним. Так, наприклад, Ж -Л Бержель позначає цим терміном змістовні (сутнісні) та формальні джерела права На дум ку французького вченого, змістовні (сутнісні) джерела права — це передусім творчі сили права, моральні, філософські, релігійні, політичні, соціальні та ідеологічні принципи, які покладені в основу правових норм і обумовлюють їх зміст У свою чергу формальні джерела права — це способи формування правових норм, тобто прийоми та акти, за допомогою яких правила стають складовою частиною позитивного права і набувають статусу норм права²

90. Романське право і німецьке право.

Серед найбільш визнаних у порівняльному правознавстві кла­сифікацій правових систем виділяються класифікації, запропоно­вані Р. Давидом, у рамках якої виділяється загальна сім'я романо-германського права, і К- Цвайгертом і X. Кьотцом, у рамках якої виділяється романське право і германське право як самостійні правові сім'ї. Хоча вони відзначають, що питання про те, чи слід проводити відмінність між романською і германською правовими сім'ями в рамках правових систем континентальної Європи, є спірним. Звичайно, романська і германська правові сім'ї мають значно більше спільного, ніж кожна з них із загальним правом¹.Незважаючи на існуючі доводи на користь кожної із цих кла­сифікацій, реалії європейського континенту сьогодні дозволяють говорити про єдине романо-германське право завдяки стрімким інтеграційним тенденціям. Незворотні процеси інтеграції в рамках Європейського Співтовариства сприяють не тільки гармонізації і уніфікації в галузі політики, економіки, соціальної сфери, але і в питаннях права.

Разом із тим, правові системи, що входять у романо-германську правову сім'ю, за рядом специфічних ознак підрозділяються на дві відносно самостійні групи: романську і германську. До ро­манської групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу і Голландії. До германської групи відносять правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії і ряду інших держав.

«Уперше відмінність між термінами «германський» і «ро­манський» було зроблено в «Германії» Тацита. У XVI ст. воно ще більш посилилося через негативне ставлення французької аристократії до всього, що має німецьке походження. Схема їх зіставлення була остаточно сформована в XIX ст. (у зміненому вигляді вона збереглася і до цього дня), при цьому було зроб­лено висновок про перевагу романської моделі над німецькою як найновішою з романо-латинських, близьких на лінгвістичному, соціальному і культурному рівнях. Ця спорідненість відбита в терміні «латинський», який виходить за межі більш обмеженого «романський» (тобто римський)»¹.

Романське право характеризується тим, що воно поєднує рим­ське приватне право і звичаєве місцеве право, причому з пере­важаючим впливом римського права. Германське право, тобто друга гілка романо-германської правової сім'ї, також поєднує рим­ське приватне право і звичаєве місцеве право, але тут переважає вплив звичаєвого германського права, унаслідок чого сформува­лося «пандектне право», тобто злиття римсько-правового базису з германського звичаєво-правовою надбудовою.

Відмінність між романським і германським правом виявляється й у структурі права, наприклад у правовій системі Франції кримі­нальне право належить до приватного права, тоді як в правовій сис­темі Німеччини кримінальне право належить до публічного права. Основний закон ФРН не визнає за виконавчою владою права на делегування законодавства. Урядові й інші підзаконні акти в Німеччині можуть бути видані тільки в рамках виконання законів. Проте в системі джерел права Франції делеговане законодавство, що видається виконавчими органами влади, займає важливе місце. Цивільні кодекси в державах романо-германської правової сім'ї істотно розрізняються за організацією і структурою. Одна з най­більш значних відмінностей визначається наявністю або відсут­ністю Загальної частини, яка є в Германському цивільному уло-женні 1896 р. і містить положення, застосовані до всіх інститутів цивільного права'².

У Французькому цивільному кодексі 1804 р. Загальна частина практично відсутня, замість неї міститься короткий «Вступний титул про публікацію, дію і застосування законів взагалі», який містить не тільки цивільно-правові норми, але й норми, що нале­жать до конституційного права У рамках Французького цивільного кодексу норми, що ре­гулюють різні сфери суспільних відносин, викладаються не в ло­гічній послідовності. Наприклад, норми, що регулюють майнові відносини подружжя, розташовані не в першій книзі, яка присвя­чена регулюванню сімейних відносин¹.

Відмінність у строках кодифікації, проведеної у Франції і Ні­меччині, вплинули на даний процес. У той час, як французькі юристи займалися тлумаченням своїх кодексів, німецькі юристи продовжували роботу університетів над текстами римського права. У Німеччині виникла нова школа — школа пандектистів, яка привела до вищого рівня систематизації римських принципів. Германське цивільне уложення було укладене наприкінці XIX ст. на основі праць пандектистів, звідси і відмінність методів і стилю французького і германського цивільних кодексів.

Норми права в німецькому законодавстві, зокрема в Германсь­кому цивільному уложенні, більш абстрактні, ніж норми фран­цузького законодавства. Крім того, для німецького законодавства в цілому характерна логічна послідовність переходу від загальних до більш конкретних положень. На відміну від Французького ко­дексу, мова Германського цивільного уложення надмірно про­фесійна і складна для сприйняття.

Таким чином, існування відмінностей між правовими системами держав, що входять у романо-германське право, не виключає можливості їх об'єднання в загальну правову сім'ю