77. Предмет і метод правового регулювання

Предмет правового регулювання - це різні суспільні відносини, на які впливає право. Суспільні відносини, у тому числі економічні, полі­тичні, соціально-культурні є предметом правого регулювання у тій мірі, в якій вони мають вольовий характер, тобто виступають у вигляді во­льової поведінки.

Вольова поведінка як предмет правового регулювання (ПР) має різні рівні, сторони. Вона може виражатись в конкретних поведінкових опе­раціях, виступати у вигляді окремих дій чи цілісної діяльності.

Від рівня поведінки, що регулюється правом, залежать особливості структури (системи) права. Предмет ПР, його зміст впливає і на юри­дичні особливості регулювання. Різні види діяльності, що виражають­ся у видах суспільних відносин (організаційних, каральних, трудових і т.д.), потребує специфічного, «свого» юридичного режиму регулюван­ня. Це і визначає ті обставини, що предмет ПР є вихідним матеріальним критерієм при розмежуванні права на галузі.

Метод правового регулювання

Метод ПР - це прийоми юридичного впливу, їх сукупність, які у концентрованому вигляді виражаються перед усім у правовому статусі суб'єктів.

Існують два основні прийоми регулювання, які у поєднанні з тими чи іншими модифікаціями, виражають особливості юридичних режимів основних галузей права:

- централізоване, імперативне регулювання (метод субординації), коли регулювання зверху до низу здійснюється на вольових за­садах;

- децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координа­ції), при якому правове регулювання здійснюється зверху тільки в основному і по тим чи іншим моментам визначається знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних від­носин. При цьому загальне положення суб’єктів характеризу­ється відносинами координації, узгодженням, наданням правомірній поведінці учасників відносин (наприклад, договору) індивідуально-регулятивного значення.

78. Способи і типи правового регулювання

Що стосується конкретних суспільних відносин правове регулюван­ня здійснюється за допомогою наступних прийомів або способів:

- дозволу - тобто надання суб’єкту права на здійснення певних дій, наприклад, правова норма, що надає суб’єкту право на одержання тих чи інших благ;

- зобов’язання - покладання на особу обов’язку активної поведін­ки (роби тільки так), наприклад, обов’язок забезпечення обви­нуваченому права на захист;

- заборона - це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду, наприклад, заборона пропаганди ві­йни тощо.

Норми особливої частини Кримінального кодексу України є фактич­ною заборонами.

Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов’язуванню, заборонні) відповідають три різновиди норм права: який дозволяє (на­дає право чинності), який зобов’язує, який забороняє, а також три фор­ми реалізації права, використання, виконання, дотримання.

Крім засобу правового регулювання, визначають і його типи, під якими розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку - дозволу чи заборони. Відповідно до цього існують такі типи правового регулювання:

1. Загальний дозвіл - це тип правового регулювання, який базуєть­ся на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони тих чи інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом.

За цим типом регулювання створюється трудові, цивільні, сімейні та інші правовідносини.

2. Звільнення від заборон (спеціально - дозвільний) - тип правово­го регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому типі правового регу­люванні реалізуються принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом.

За цим принципом регулюється діяльність посадових осіб, їх право­вий статус (судді, працівники прокуратури, державні службовці).