56. Поняття і структура правосуб’єктності

Правосуб’єктність - це передбачена нормами права здатність фізич­них та юридичних осіб бути суб’єктами правовідносин.

Правосуб’єктність - це такий юридичний стан, який складається з двох елементів - правоздатності та дієздатності.

У теорії держави і права відокремлюють правосуб’єктність фізичних та юридичних осіб.

Правоздатність фізичних осіб - це потенційна можливість особи во­лодіти правами та обов’язками.

Ознаки індивідуальної правоздатності:

- виникає з моменту народження, а в деяких випадках і раніше цьо­го моменту;

- припиняється в момент юридичної реєстрації факту смерті;

- не підлягає обмеженню.

Види правоздатності:

- загальна правоздатність, тобто здатність суб’єкта мати права і обов’язки (виникає з моменту народження м припиняється зі смертю);

- галузева правоздатність - здатність суб’єкта мати права та обов’язки, які закріплені певною галуззю права;

- спеціальна правоздатність, тобто здатність суб’єкта мати права й обов’язки, що виникають з факту обіймання певної посади (судді, прокурора, слідчого тощо).

Дієздатність індивідуальних суб’єктів - це реальна можливість осо­би своїми усвідомленими, вольовими діями здійснювати суб’єктивні права і обов’язки, а також нести визначену законом юридичну відпові­дальність.

Рівень дієздатності індивідів залежить від певних факторів, а саме:

- від віку (повною мірою дієздатність виникає з досягненням 18 років);

- від рівня освіти та інших обставин.

Формою прояву дієздатності є деліктоздатність (здатність особи не­сти юридичну відповідальність за скоєні правопорушення).

Види дієздатності в залежності від характеру прав і обов’язків:

- загальна дієздатність, яка визначається загальноправовим стату­сом людини і громадянина (рівність усіх перед законом, право на судо­вий захист та ін.);

- родова дієздатність - визначається родом діяльності суб’єкта (державна служба, правоохоронна діяльність та ін.);

- спеціальна дієздатність передбачає специфіку в межах родової ді­єздатності (спеціальна дієздатність слідчих, суддів).

Правосуб’єктність колективних суб’єктів (юридичних осіб) настає з моменту їх юридичної реєстрації в органах юстиції і припиняється після фактичної ліквідації.

Правосуб’єктність нації, народу, держави може виникати з моменту міжнародного визнання або закріплення відповідного конституційно-правового статусу.

57. Поняття та види суб’єктів правовідносин

Суб’єкти правовідносин - це суб’єкти права, тобто особи, що ма­ють правосуб’єктність. Вирази «суб’єкт права» і «особа, що має право­суб’єктність» збігаються. Правосуб’єктність - одна з обов’язкових пере­думов правовідносин.

Суб’єкти правовідносин - це індивідуальні чи колективні суб’єкти прана, які використовують свою правосуб’єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Суб’єкти правовідносин - це визнані державою за допомогою юри­дичних норм носії суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, юридич­ної відповідальності і юридичних повноважень у конкретних правовід­носинах.

Види суб’єктів правовідносин:

- індивіди (фізичні особи) - громадяни України, іноземці, особи без громадянства (апатриди), особи з подвійним громадянством (біпатриди), посадові особи;

- організації (колективні суб’єкти) - держава, державні утворен­ня (суб’єкти федерації, адміністративно-територіальні одиниці, органи держави, організації, установи, підприємства незалежно від форми власності), громадські об’єднання, релігійні організації;

- соціальні спільноти - народ, нація, етнічні групи, громадяни ви­борчого округу, трудовий колектив.

Головна характеристика суб’єктів виражається в правосуб’єктності, тобто в наявності в них правоздатності та дієздатності.

Правоздатність - це здатність суб’єкта правовідносин мати права й обов’язки. Вона виникає з моменту народження і припиняється у зв’язку зі смертю особи. Але нормами спадкового права передбачається захист прав ще ненародженої дитини.

Дієздатність - це здатність суб’єкта своїми діями набувати та здій­снювати свої права, обов’язки і нести відповідальність.

Здатність відповідати за скоєні правопорушення називають також деліктоздатністю.

У цивільному праві виділяють:

- повну дієздатність з 18 років;

- неповну недієздатність з 14 до 18 років;

- часткову - до 14 років;

- обмежену дієздатність;

- абсолютну недієздатність.

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності, інакше як за рішенням суду і відповідно до закону.