55. Поняття та структура суб’єктивного права

Суб’єктивне юридичне право - це вид і міра можливої або дозволеної поведінки учасника правовідносин, яка передбачена нормами права і за­безпечується державою.

Ознаки суб’єктивного права:

1)можливість відповідної поведінки;

2) можливість, що належить суб’єкту права;

3) можливість, яка надається з метою задоволення інтересів учасника правовідносин;

4)існує у правовідносинах;

5)є мірою можливої поведінки, порушення якої буде зловживанням правом;

6)встановлюється нормами права;

7)існує лише у відповідності з суб’єктивним юридичним обов’язком;

8)забезпечується державою.

Суб’єктивне право має свою структуру, тобто відповідну будову, до складу якої входять взаємопов’язані елементи, а саме:

- можливість позитивної поведінки суб’єкта права (наприклад, пра­во звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів);

- можливість вимагати відповідної поведінки від правозобов’язаного суб’єкта (наприклад, право вимагати повернення майна з чужого неза­конного володіння);

- можливість звернутися до компетентних суб’єктів з метою захис­ту суб’єктивного права;

- можливість користуватися відповідним соціальним благом.

Необхідно розрізняти суб’єктивне право і можливість, а саме:

- можливість є наслідком суб’єктивного права (кожна людина має право на вищу освіту, але не всі молоді люди її здобувають. При цьо­му вони не позбавлені права на вищу освіту, хоч і не використовують його);

- суб’єктивне право є ширшим поняттям, ніж можливість, оскіль­ки воно реалізується через конкретні можливості. (Суб’єктивне право власності реалізується через три можливості: право володіння, право користування і право розпорядження відповідним майном).

Суб’єктивний юридичний обов’язок - це міра необхідної поведінки учасника правовідносин, яка передбачена нормами права і забезпечуєть­ся державою.

Ознаки суб’єктивного обов’язку:

- необхідність відповідної поведінки;

- обов’язок, який належить правозобов’язаному суб’єкту права;

- покладається з метою задоволення інтересів носія суб’єктивного права;

- існує у правовідносинах;

- є мірою необхідної поведінки;

- встановлюється нормами права;

- існує лише у відповідності з суб’єктивним юридичним правом;

- забезпечується державою.

Структура суб’єктивного юридичного обов’язку:

- необхідність особи здійснити активні дії, які спрямовані на задово­лення суб’єктивного права іншої особи (наприклад, продавець зобов’язаний надати покупцю на його вимогу будь-яку річ, яка продається);

- необхідність особи утриматися від здійснення дій, які можуть на­мести шкоду законним інтересам іншого суб’єкта (наприклад, сторони беруть на себе зобов’язання не здійснювати дії, які можуть нанести шко­ду один одному);

- необхідність правозобов’язаного суб’єкта реагувати на законні ви­моги носія суб’єктивного права (наприклад, обов’язок виконувати умови договору);

- необхідність особи нести юридичну відповідальність за порушен­ий норм, які регламентують правовідносини.

Суб’єктивне право і юридичний обов’язок це не сама поведінка суб’єктів права, а лише те, що дозволено або те, що зобов’язаний здій­снити суб’єкт. Цілком припустимою є ситуація, за якої суб’єктивне пра­во і юридичний обов’язок існують, але дій щодо їх здійснення ще немає.

Суб’єктивне право і юридичний обов’язок нерозривно пов’язані та відповідають один одному. Права однієї сторони відображаються в обов’язках іншої. Вони представляють собою такі ідеальні зв’язки, які пов’язують суб’єктів в єдине ціле - правовідносини.

Суб’єктивні права і юридичні обов’язки обумовлені потребами та інтересами суб’єктів права. Ці інтереси є передумовою набуття та здій­снення суб’єктивних прав. Саме необхідність задоволення своїх потреб та інтересів спонукає суб’єктів здійснювати дії, пов’язані з набуттям та реалізацією суб’єктивного права, вимагати від інших суб’єктів виконан­ня обов’язків.