34. Поняття, ознаки і види норм права

Норми права являють собою первинні елементи системи права. В нормах права закріплюється державна воля, тобто вони містять держав­ні приписи загального характеру. Правові норми є правилами, зразками, еталонами поведінки людей і становлять зміст права. Вони знаходять зовнішнє вираження в статтях нормативно-правових актів.

Норма права - це особливий вид соціальних норм. Поряд з ознаками, що притаманні всім видам соціальних норм, правові норми мають і специ­фічні, тільки для них характерні ознаки. Специфічність норм права, перш за все, полягає у їх тісному зв’язку з державою, а звідси вже випливають конкретні ознаки, які відрізняють їх від усіх інших соціальних норм.

Норму права характеризують такі ознаки:

- норма права - це загальнообов’язкове правило поведінки, яке формулюється державою, і тому має загальнообов’язковий харак­тер. Положення, що містять у собі норми права, повинні сприйма­тися як безумовне керівництво до дії, що виходить з державних структур і не підлягає обговоренню або оцінці з погляду їх доціль­ності, раціональності тощо;

- норма права - це формально визначене правило поведінки, що означає те, що в ній точно і повно сформульоване правило по­ведінки, а також те, що норма права знаходить своє закріплення в письмових юридичних документах;

- норма права - це правило поведінки загального характеру. Прави­ло поведінки, що міститься у правовій нормі адресоване не кон­кретному суб’єкту, а розповсюджується на всіх, хто стає учасником відносин, на які розповсюджується дія тієї або іншої норми права;

- норма права - це правило поведінки, що набуває нормативності і загальнообов’язковості у чітко визначеному порядку;

- норма права - це загальнообов’язкове правило поведінки, його реалізація забезпечується державою.

Норму права можна визначити як загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується від­повідними державними органами у межах їх компетенції.

Класифікація правових норм залежить від критерію, покладеного в її основу.

Розглянемо деякі критерії класифікації правових норм:

1. За функціями в механізмі правового регулювання виділяють: ви­хідні (первинні) правові норми, норми - правила поведінки, загальні і спеціальні норми.

Вихідні (первинні) правові норми визначають основи правового регулювання суспільних відносин, його мету, завдання, принципи, межі, методи, способи, закріплюють правові категорії і поняття. До цього виду правових норм належать: норми-начала - це приписи, що закріплюють основи соціально-економічного, політичного і державного життя, фор­ми власності, права і свободи громадян. Норми-начала закріплюються в Конституції держави. Норми-принципи — це приписи, що виражають і закріплюють принципи права. Визначально-установчі норми - це при­писи, що визначають цілі та завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, метод, способи правового регулювання. Норми-де­фініції містять визначення правових понять і категорій.

Норми - правила поведінки, на відміну від вихідних - це норми без­посереднього регулювання суспільних відносин. Вони вказують на вза­ємні права й обов’язки суб’єктів, умови реалізації цих прав і обов’язків, види й міру відповідальності в разі порушення правових норм.

Загальні та спеціальні норми. Вони відрізняються між собою за ступе­нем загальності та сферою діяльності. Загальні норми - приписи, що охо­плюють своєю дією, як правило, всі правові інститути тієї або іншої галузі права. Ці норми об’єднуються в загальні частини відповідної галузі права.

Спеціальні норми належать окремим інститутам відповідної галузі і регулюють певний вид родових суспільних відносин з урахуванням притаманним їм особливостей. Спеціальні норми утворюють у своїй су­купності особливу частину тієї або іншої галузі права.

2. За предметом правового регулювання (за галузями права) правові норми поділяються на норми конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового, трудового, кримінального та інших га­лузей права.

Галузеві норми поділяються на матеріальні і процесуальні. Матері­альні правові норми закріплюють права й обов’язки суб’єктів права, їх правовий статус, межі правового регулювання і т.д.

Процесуальні правові норми регулюють організаційні відносини і мають суто організаційно-процедурний управлінський характер. Вони завжди регламентують порядок, форми і методи реалізації норм матері­ального права.

3. За методом правового регулювання норми права поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочувальні та рекомендаційні.

Імперативні норми - категоричні, суто обов’язкові, що не допуска­ють відхилень. Імперативними є більшість правових норм, а вихідні юридичні норми завжди є імперативними.

Диспозитивні норми встановлюють варіант поведінки, але при цьому надають суб’єктам можливість у межах законних засобів врегулювати відносини на свій розсуд. Суб’єктам надається можливість домовитись про свої взаємні права і обов’язки, і лише у випадку, коли вони цього не зроблять встановлюється певний обов’язковий варіант поведінки.

Диспозитивні норми мають місце в багатьох галузях права, але в най­більшій мірі вони притаманні цивільному праву, оскільки специфічний метод правового регулювання даної галузі базується на автономному положенні суб’єктів.

Заохочувальні норми — приписи про здійснення відповідними дер­жавними органами певних заохочувальних заходів за корисний варіант поведінки, що схвалюється державою і суспільством, і полягає в добро­совісному виконанні юридичних або громадських обов’язків.

Рекомендаційні норми встановлюють бажане, з точки зору держави, врегулювання суспільних відносин.

4. За суб’єктами правотворчості норми права поділяються на законо­давчі норми, що мають вищу юридичну силу та норми підзаконних ак­тів, що видаються на підставі та для виконання закону.

5. За формою виразу приписів правові норми поділяються на упо­вноважуючі, зобов’язуючі та забороняючі. Уповноважуючі норми нада­ють суб’єктам право на здійснення передбачених в них позитивних дій. Зобов’язуючі норми - закріплюють обов’язок здійснення певних пози­тивних дій. Забороняючі норми забороняють названу в них поведінку, яка законом визнається правопорушенням.