32. Поняття і види систематизації нормативно-правових актів

Розбіжності у часі та між суб’єктами нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів викликають необхідність їх «порядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації.

Систематизація законодавства необхідна для ефективного здійснен­ня правотворчої діяльності, у тому числі для виявлення причин проти річ, невідповідностей в нормативному регулюванні та їх усунення, а та­кож застосуванні й реалізації нормативно-правових актів. Систематиза­ція законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість суб’єктів права.

Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність з впоряд­кування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Розрізняють два основні види систематизації законодав­ства: інкорпорацію та кодифікацію.

Інкорпорація нормативно-правових актів - це вид систематизації, при якому здійснюється зовнішнє їх впорядкування, а зміст при цьо­му, залишається без змін. При інкорпорації нормативно-правові акти об’єднуються у збірники в хронологічному, алфавітному або якомусь іншому порядку. Інкорпорація поділяється за юридичним значенням на: офіційну, тобто ту, яка здійснюється уповноваженими на те органами та неофіційну, яка здійснюється іншими суб’єктами (навчальними за­кладами, громадянами); за обсягом - загальна, галузева, спеціальна; за критерієм об’єднання - предметна, хронологічна.

Як різновид інкорпорації виділяють консолідацію, в результаті якої створюються нові нормативні акти, в яких нормативні приписи розмі­щуються в логічному порядку після редакційної обробки або без такої, але при цьому зміни до них не вносяться.

Кодифікація - це вид систематизації, при якому здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певного мірою змінює їх структуру (погоджує, усуває протиріччя, об’єднує), в результаті якої з’являються нові нормативно-правові акти (кодекси, статути, інструкції). Кодифікація носить лише офіційний характер і поділя­ється на:

- загальну, в результаті чого утворюється кодифікований норматив­ний акт з основних галузей права;

- галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі за­конодавства;

- міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно розпов­сюджується на декілька галузей (Повітряний кодекс) або інститутів.

33. Поняття і види соціальних норм

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нор­мально функціонувати та розвиватися лише ґрунтуючись на певних правилах, на основі яких обирається один з багатьох можливих варіан­тів поведінки того чи іншого суб’єкта.

Для регулювання поведінки людей та їх об’єднань у суспільстві фор­муються певні правила поведінки, які орієнтують на досягнення тієї або іншої мети. Такі правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються со­ціальними нормами.

Норма, в перекладі з латинської мови, означає правило, точний при­пис, зразок. Іншими словами, норма являє собою інформацію про на­лежну поведінку за тих або інших умов.

Соціальні норми формуються і утверджуються у житті суспільства різними шляхами, але загальним є те, що в них відображаються досвід про різні варіанти поведінки суб’єктів у тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант поведінки, який веде до найкращих результатів, або завдає найменшої шкоди.

Соціальні норми - це правила поведінки загального характеру, що регулюють суспільні відносини між індивідами, їхніми колективами, соціальними групами тощо, спрямовуючи їхню практичну діяльність в інтересах суспільства, соціальної групи, держави. Система соціальних норм відображає об’єктивні закономірності розвитку суспільства, до­сягнутий суспільством рівень економічного, соціально-політичного і культурного розвитку.

Соціальні норми мають такі характерні ознаки:

- соціальні норми виступають як правила поведінки людей у сус­пільстві;

- вони є правилами поведінки загального характеру. Це означає, що соціальні норми призначені регулювати поведінку не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у відносини, що ними регулюються;

- соціальні норми, у своїй більшості, виникають в результаті свідо­мої діяльності людей, тобто формуються і забезпечуються тими групами людей або їх об’єднаннями, воля та інтереси яких зна­ходять своє вираження у тих чи інших соціальних нормах;

- соціальні норми обумовлені рівнем соціально-економічного роз­витку суспільства.

Основними видами соціальних норм є: моральні, релігійні, звичаєві, політичні, корпоративні, правові та інші.

Моральні норми регулюють поведінку людей шляхом її оцінки у відповідності з категоріями добра і зла. Норми моралі - норми, принципи, правила поведінки, які склались у суспільстві на підставі існуючих уяв­лень про добро, зло, обов’язок, справедливість, честь і т.д. та забезпечу­ються силою внутрішнього переконання і засобами громадського впливу.

Близькими за змістом до норм моралі є релігійні норми. Релігійні норми — це норми, які регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в Бога.

Звичаї - це правила поведінки, які склалися історично і, в результаті багаторазових повторень, увійшли в звичку людей. Звичаї - правила пове­дінки загального характеру, що склалися історично в суспільстві, увійшли в його свідомість, стали внутрішньою потребою психічної діяльності.

Політичні норми - це вид соціальних норм, які регулюють відносини між соціальними групами, націями, державами, їх участь в організаціях та здійсненні влади, відносини держави з іншими суб’єктами політичної системи суспільства.

Корпоративні норми встановлюються і забезпечуються об’єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність у межах об’єднань громадян, яка спря­мована на вирішення завдань і досягнення тих цілей, заради яких ці об’єднання створювались.

Корпоративні норми закріплені в актах, що видаються відповідними об’єднаннями громадян (статути, положення, постанови).