29. Поняття і види форм (джерел) права

Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам сус­пільного життя, чию поведінку та діяльність повинні регулювати, вони повинні бути певним чином проявлені зовні, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах». Ці джерела юридичних норм відображаються поняттям зовнішньої форми права

Термін «джерела права» має неоднозначне трактування. В одному випадку його розуміють як матеріальне джерело права – правотворчу силу (державна влада, судові органи, правові концепції, правозастосування, звичай народу тощо); в другому - як історичні пам’ятники пра­ва, що колись мали значення чинного права (Руська Правда, Закони XII таблиць); у третьому випадку як формальне джерело права - спо­сіб вираження змісту правил поведінки, що встановлюються державою. Така багатозначність терміну «джерела права» вимагає заміни його тер­міном - «форма права».

Форма права - це зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, що офіційно встановлені (санкціоновані) держа­вою. Розрізняють внутрішню форму норми права - спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) і зовнішню - спосіб її об’єктивації, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.

Теорії права відомі чотири форми права:

- правовий звичай;

- правовий прецедент;

- нормативно-правовий договір;

- нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - це історично обумовлене неписане правило по­ведінки людей, що ввійшло у звичку завдяки багаторазовому застосу­ванню протягом тривалого часу. Іноді правовий звичай санкціонується державою.

Правовий прецедент - це рішення суду чи адміністрації по конкрет­ній справі, що розглядалась вперше, і яке має загальнообов’язковий ха­рактер для вирішення аналогічних справ у подальшому. Він поділяється на судовий та адміністративний, і залежно від того, хто ухвалював рі­шення. Ця форма права розповсюджена в США і країнах Британської Співдружності. Іноді це право називається прецедентним правом, або англо-саксонською системою права.

Нормативно-правовий договір ш це така форма права, коли два і більше суб’єктів суспільних відносин домовились про взаємні права і обов’язки з економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі.

Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, що прийма­ється органами державної влади, або уповноваженими державою ін­шими суб’єктами, має формально-визначений, загальнообов’язковий характер і охороняється державною владою від порушень. Це основна, а іноді єдина форма права в багатьох державах, у тому числі в Україні.

30. Поняття системи права, характеристика її елементів

Система права - об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності усіх юридичних норм, та ди­ференціація їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Внутрішня будова права має складний характер і може бути вияв­лена за допомогою різних критеріїв. Найбільшу розповсюдженість має об’єднання норм права у певні угрупування на основі особливостей предмета і метода правового регулювання.

Предмет правового регулювання - це сукупність якісно однорідних відносин у певній сфері суспільного життя, які врегульовані за допомо­гою правових норм (майнові відносини, управлінські відносини і т.д.).

Метод правового регулювання - сукупність засобів впливу на сус­пільні відносини. Він складається із:

- характеру зв’язків суб’єктів між собою (відносин координації або субординації, тобто рівності або підлеглості);

- способів правового регулювання - заборона, дозвіл, зобов’язання, заохочення, стимулювання;

- юридичних наслідків - винагорода, юридична відповідальність.

Основним, первинним елементом системи права є норма права. Норма права - це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, що встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її силою. Саме в нормі права відобра­жаються риси права - нормативність, формальна визначеність, державна примусовість, але окремо взята норма права не в змозі упорядкувати сус­пільні відносини. У окремої норми права відсутня така риса права, як сис­темність. Тому для регулювання суспільних відносин, яким притаманні певні загальні особливості, норми права об’єднуються в інститути та галузі права, які в свою чергу, є самостійними елементами системи права.

Центральною складовою частиною системи права є галузь права, яка об’єднує норми права, виходячи із єдності предмета і метода правового регулювання притаманних цим нормам.

Галузь права - це сукупність правових норм, що становлять само­стійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певно­го виду, особливим методом.

У межах галузі права розрізняють підгалузь та інститути права.

Підгалузь права - окрема частина галузі права, що об’єднує норми та інститути, які регулюють спеціальні види суспільних відносин (автор­ське право в межах цивільного права).

Інститут права - частина галузі (підгалузі) права, яка складається із сукупності правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути поділяються на галузеві та міжгалузеві.

Галузеві інститути - інститут власності, інститут договору. Міжгалу­зеві - інститут відповідальності в рамках екологічних відносин.

Система права України складається із галузей конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового, земельного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інших галузей права.