24. Види правового статусу особи

Розрізняють наступні види правового статусу:

- загальний, або конституційний статус громадянина;

- спеціальний, або родовий статус певних категорій громадян;

- індивідуальний статус;

- статус фізичних і юридичних осіб;

- статус іноземців, осіб без громадянства або з подвійним грома­дянством;

- статус громадян України, які перебувають за кордоном;

- галузеві статуси: цивільно-правовий, адміністративно-правовий і т.д.;

- професійні і посадові статуси і т.д.

Набір правових статусів значний, але в теоретичному аспекті най­більш суттєве значення мають перші три види.

Загальний правовий статус - це статус особи як громадянина держа­ви, члена суспільства. Він визначається перш за все Конституцією і не залежить від різноманітних поточних обставин (сімейного стану, посади і т.д.) є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною уза­гальненістю, стабільністю, статичністю. Зміст такого статусу складають головним чином ті права і обов’язки, які надаються і гарантуються всім громадянам Основним Законом країни. Зміна цього змісту залежить від волі законодавця, а не від окремої особи.

Загальний правовий статус не в змозі врахувати всю різноманітність суб’єктів права, їх особливості, специфіку. Тому до нього входять чис­ленні суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що постійно виникають у суб’єктів у залежності від їх трудової діяльності, характеру правовід­носин в які вони вступають, інших ситуацій. Якщо б зазначені права і обов’язки входили в поняття загального статусу громадянина, то він вийшов би нестабільним, невизначеним, розмитим, втратив би свою єд­ність. Загальний правовий статус є базовим для всіх інших.

По ньому можна говорити про характер, соціальну природу, ступінь демократичності суспільства.

Спеціальний статус відображає особливості становища певних кате­горій громадянин (наприклад: військовослужбовці, студенти, вчителі, робітники, селяни, учасники війни тощо). Зазначені категорії, базую­чись на загальному конституційному статусі громадянина, можуть мати свою специфіку, додаткові права, обов’язки, пільги, передбачені поточ­ним законодавством.

Індивідуальний статус фіксує конкретику окремої особи (вік, стать, сімейний стан, виконувану роботу інші характеристики). Він являє со­бою сукупність персоніфікованих прав і обов’язків громадянина. Інди­відуальний правовий статус динамічний, він змінюється разом з тими змінами, що відбуваються в житті людини.

Ці три види статусу співвідносяться між собою як загальне, особливе і конкретне. Вони тісно взаємопов’язані та взаємозалежні і на практиці неподільні. Кожен індивід виступає одночасно у всіх зазначених якос­тях - громадянина своєї держави (загальний статус), він належить до певної верстви (групи, категорії) і, відповідно, наділений родовим (спе­ціальним) статусом, і він же являє собою окрему особу, тобто володіє індивідуальним статусом. Загальний правовий статус у всіх один, спеці­альних статусів існує значна кількість, а індивідуальних рівно стільки, скільки громадян.

Спеціальний, індивідуальний і всі статуси не можуть протирічити за­гальному (конституційному) статусу. Навпаки, вони повинні відповіда­ти йому як первинному, базовому.