23.Поняття і елементи правового статусу особи

У стислому вигляді правовий статус визначається в науці як юри­дичне закріплене положення особи в суспільстві. В основі правового статусу лежить фактичний соціальний статус, тобто реальне становище людини у відповідній системі суспільних відносин. Право лише закрі­плює це становище, вводить у законодавчі рамки. Соціальний і право­вий статуси співвідносяться як зміст і форма.

Правовий статус являє собою сукупність прав, свобод, обов'язків і законних інтересів особи, визнаних і гарантованих державою.

Юридичне оформлення фактичного становища індивіда здійснюють­ся різними шляхами і способами, за допомогою специфічних заході в. Воно починається з визнання людини суб'єктом діючого в суспільстві права, яка наділена при цьому особливою властивістю - правосуб’єктності, після чого вона може вступати у відповідні правовідносини, нести юри­дичну відповідальність за свої вчинки.

Слово статус у перекладі з латини означає стан, становище кого-небудь або чого-небудь. В даному випадку йдеться про становище лю­дини, особи, громадянина. По суті він являє собою систему зразків, ета­лонів поведінки людей, яка стимулюється і захищається державою від порушень і, як правило, схвалюється суспільством.

Права особи в структурі правового статусу - це формально визначені, юридично гарантовані можливості користування соціальними благами, офіційна міра можливої поведінки людини в державно-організованому суспільстві.

Права особи як права громадянина конкретної держави (як свободи і обов'язки) є частиною об'єктивного права, тобто певною сукупністю пра­вових норм у межах системи чинного права і водночас це - суб'єктивні права, оскільки вони належать окремим громадянам як суб'єктам права. Суб'єктивні права особи - це ті конкретні повноваження, які виника­ють у людини як у індивідуально-визначеного суб'єкта на основі норм об'єктивного права. Тобто, це ті юридичні можливості конкретної люди­ни, які випливають із загальних, абстрактних правил поведінки, встанов­лених законодавцем (тобто закріплених у нормах об'єктивного права).

Нормативно визначені державою свободи особи - це практично ті ж права громадянина, але вони мають деякі особливості. Надаючи свобо­ди, держава робить акцент саме на вільному, максимально самостійному визначенні людини в деяких сферах суспільного життя. Вона прагне до мінімальної регламентації поведінки громадян, забезпечуючи їх свободи перш за все невтручанням як своїм особистим, так і з боку всіх інших со­ціальних суб'єктів. Так, зокрема, законодавство визначає свободу совісті як право кожної людини сповідати будь-яку релігію, або не сповідати жодної, обирати, мати та поширювати релігійні, нерелігійні або інші пе­реконання і діяти у відповідності до них. Відповідно до цього визначе­ння ніхто не вправі вказувати, який саме вибір слід зробити людині, ніх­то не може обмежити її, і лише сам громадянин приймає рішення, як, в яких формах реалізувати надану йому свободу совісті.

З поняттям і змістом прав і свобод тісно пов'язані законні інтереси осо­би. Законні інтереси особи - це юридичне значущі і юридично виправдані прагнення людини на соціальні блага, що не схоплюються безпосереднім змістом прав і свобод. Законні інтереси захищаються державою, законом нарівні з правами та свободами. На відміну від прав і свобод зміст закон­ного інтересу невизначений конкретно законодавцем. Це пов'язано з тим, що правові норми не здатні заздалегідь передбачити всі можливі життє­ві ситуації, не можуть та і не повинні детально регламентувати зазіхання людини на соціальні блага, що вперше виникли або знаходяться в процесі розвитку. На практиці при визначенні і захисті законних інтересів гро­мадян деревні органи застосовують аналогію закону або аналогію права, або ж використовують розширене тлумачення правових норм.

Юридичні обов'язки особи - це встановлені і гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційна міра належної поведінки. Юри­дичні обов'язки є необхідним засобом штату на суспільні відносини.

Права і обов'язки особи об'єктивно пов’язані між собою. Взаємозв’язок і єдність прав і обов'язків знаходить свій прояв в їх взаємо обумовленості, а також в рівності основних прав та обов'язків. Взаємозв'язок і єд­ність прав та обов'язків є виразом узгодженості інтересів особи, держави і суспільства.