4.Юридичні факти та їх класифікація у цивільному праві.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, припинення або змін правових відносин.

Юридичні факти

Дії Події

правомірні неправомірні абсолютно відносно визначені

юридичні вчинки правочини

5.Розмежування понять «строк» та «термін» у цивільному праві.

Строк – це певний період у часі зі впливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями та годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою.

Строку властива тривалість, на відміну від терміну, строки містять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі.

6. Цивільне правопорушення, його структурні елементи

Цивільне правопорушення (делікт) виражається у заподіянні шкоди іншій особі.

Суб’єктами зобов’язання є: потерпілий — особа, якій завдано шкоду, виступає як кредитор;

особа, що несе відповідальність за шкоду (найчастіше, яка заподіяла шкоду), виступає як боржник. Суб’єкти такого зобов’язання не перебувають у договірних правовідносинах, бо дане зобов’язання виникає незалежно від останніх. Змістом такого зобов’язання є право потерпілого вимагати залагодження (відшкодування) шкоди та (або) компенсації моральної шкоди, а також обов’язок заподіювача шкоди вчинити зазначені дії.

Загальні умови, наявність яких, як правило, є обов’язковою для покладення на особу відповідальності за заподіяння шкоди, визначені у відповідних статтях ЦКУ.

Це такі умови: наявність шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, та/або особистим немайновим благам фізичної чи юридичної особи; неправомірні (протиправні) дії (бездіяльність) заподіювача шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, яка настала; вина заподіювача шкоди. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Фінансове право

1.Поняття, предмет і метод фінансового права.

ФП- це сукупність правових норм,що регулюють відносини в галузі формування розподілу і використання публічних,централізованих,децентралізованих фондів коштів та інших фондів необхідних для функціонування органів держави,місц.самоврядування.

Предмет є сусп. відносини,що виникають у процесі мобілізації у публічні центр. і

децентр. Фонди держави,місц.самоврядування та інші фонди їх розподілу і використання,а також у ході контролю за рухом цих коштів.

Методи:

а)Власних приписів-полягає у державно-владних вказівках одному учаснику фін. відносин з боку іншого.

б)Субординація-формує центр.,імперативне регулювання,яке здійснюється на владно-імперативних засадах.

в)Метод погодження

г)Метод рекомендації

2. Загальна характеристика фінансового законодавства.

Фінансове законодавство включає:

1.КУ

2.ЗУ "Про систему оподаткування", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами" "Про цінні папери та фондовий ринок" і т.д.

3.Бютжетний кодекс,Податковий кодекс та інші

4.Підзаконні нормативно-правові акти(Укази ПУ ,інструкції Мінфінансу ,постанови Кабінету Міністрів України)

5. Підзаконні нормативно-правові акти органів місц.самоврядування

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства.