2.6 Притримання, як вид забезпечення виконання зобов`язань

1. Притримання є новим для цивільного законодавства України способом забезпечення виконання зобов'язань. Щоправда, утримання майна (у вигляді грошових коштів) передбачалося і в попередньому ЦК (наприклад, у договорі комісії — ст.408 ЦК 1963 p.),проте в ЦК притримання отримало режим загального для всіх видів зобов'язань способу забезпечення їх виконання. За функціональною спрямованістю притримання, як і застава, належить до способів забезпечення виконання зобов'язань, спрямованих на стимулювання боржника до належного виконання обов'язків, а при їх порушенні — на захист прав кредитора.

Умови і підстава застосування притримання (в сукупності вони складають право притримання) встановлені ч.і ст.594 ЦК.

Притримання може бути застосоване за таких умов: а) володіння річчю кредитором має бути правомірним; б) річ підлягає передачі боржникові або іншій особі, вказаній ним; в) строк притримання речі кредитором — до виконання зобов'язання боржником.

Підставою виникнення права притримання (us retentionis) є невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати речі, яка підлягає передачі боржникові чи вказаній ним іншій особі, або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.

Особливість притримання полягає в тому, що, на відміну від більшості інших способів забезпечення виконання зобов'язань, які виникають з договору, притримання виникає безпосередньо з закону. Отже, для реалізації права притримання, встановленого ч.і ст.594 ЦК, не вимагається, щоб таке право було передбачено договором.

Притримання, як спосіб забезпечення виконання окремих видів зобов'язання, безпосередньо встановлене рядом статей ЦК. Наприклад, притримання забезпечує зобов'язання замовника за договором підряду сплатити встановлену ціну роботи або іншу суму, належну підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду (ст.856 ЦК); зобов'язання комітента за договором комісії задовольнити вимоги комісіонера (ч.і ст.1019 ЦК); зобов'язання відправника за договором перевезення внести провізну плату та інші платежі (ч.4 ст.916 ЦК) тощо.

2. За загальним правилом притриманням забезпечуються вимоги кредитора, виражені в грошовій формі. Проте ч.2 ст.594 ЦК допускає можливість забезпечення притриманням речі інших вимог кредитора (негрошового характеру), що є підтвердженням характеристики притримання як загального щодо всіх видів зобов'язання способу забезпечення виконання зобов'язань. Інше може бути встановлено договором або законом, проте воно не стосується притримання, передбаченого ч.і ст.594 ЦК.

За кредитором зберігається право притримання речі і в тому разі, якщо права на цю річ, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Це положення ч.З ст.594 спрямоване на збереження забезпечувальної функції притримання у випадку припинення прав боржника на притримувану річ у зв'язку з переходом їх до Іншої особи. Крім того, воно містить відповідь на запитання щодо природи речового права, на якому притримувана річ знаходиться у кредитора. Це право володіння. Тому притримання речі кредитором не дає йому права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Право притримання кредитором речі, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, породжує у кредитора і певні обов'язки, пов'язані з притриманням. Перш за все, кредитор зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.

3. Основним обов'язком кредитора, як це випливає зі змісту ч.2 ст.595 ЦК, є вжиття ним заходів до збереження притримуваної речі, оскільки він відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує. В той же час відповідальність кредитора настає у разі, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Наприклад, перевізник не повинен відповідати за втрату, псування або пошкодження вантажу, які сталися внаслідок його притримання перевізником для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів.

Як встановлено ч.і ст.596 ЦК, кредитор у разі притримання речі, належної боржнику, не набуває права власності на неї. Право власності (інше речове право) належить боржнику, хоча фактичне володіння здійснює кредитор.

Оскільки річ, що її притримує кредитор, належить на праві власності (іншому речовому праві) боржнику, а кредитор лише фактично володіє зазначеною річчю, притримуючи її, закон встановлює право боржника розпорядитися нею, наприклад, продати іншій особі. Обов'язок боржника у цьому випадку — повідомити набувача про притримання речі і про права кредитора. Зазвичай такими правами кредитора, виходячи зі змісту ч.і ст.594 ЦК, є право на оплату цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та Інших збитків.

Кредитор, який притримує річ у себе, має право на задоволення своїх вимог з вартості притримуваної речі відповідно до порядку, встановленого ст.591 ЦК стосовно реалізації предмета застави.

Висновок

Цій темі у Цивільному кодексі України присвячена Глава 49, яка способами забезпечення виконання зобов`язання повністю розкриває правові відносини між кредитором і боржником.

До окремих видів забезпечення виконання зобов`язання, а зокрема, до застави діє Закон „Про заставу" від 02.10 92 р.

Виявляючи актуальність теми можна зазначити, що ознайомлюючись з літературою даної теми я стикалась і розглядала окремі способи забезпечення виконання зобов`язання, такі як, майнова порука і завдаток, які розглядались, як запобіжні заходи у кримінально-процесуальному кодексі 1927 р. Дані норми зустрічалися і у Статутах кримінального судочинства дореволюційної Росії.

Необхідно зважати на те, що способи мають як загальні риси, так і особливості, але всі покликані захищати майновий інтерес кредитора на випадок неспроможності боржника виконати своє зобов`язання, хоча деякі з них (неустойка) лише створюють умови, підвищуючи вірогідність виконання ним своїх зобов`язань.

Якщо вернутися до сторінок історії, то ці види, деякі з них, а зокрема неустойка є одним з давніх і складових способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась ще з часів існування римської держави. Досить популярними та використовуваним інститутом у слов`янських народів. Згадка про неустойку як правовий інститут можна знайти як в пам`ятках стародавнього російського права, так і в законодавчих актах пізнього періоду.

Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні дотеперішнього періоду. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділив на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка та завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпечення виконання зобов`язань окрему Главу 16.

Проаналізувавши знайдений матеріал можна визначити всі недоліки, хоча в Цивільному кодексі України Главою 49, яка висвітлює зміст прав та обов`язків учасників правовідносин, регулює і врахував всі можливі проблеми. Але мені здається, що способи потребують більше вдосконалення у сфері міжнародного комерційного обороту, а також розвитку іпотеки в Україні тому, що соціальна функція іпотеки насамперед пов`язана з ринком житла. І вважаю, що можливість жити у власному будинку чи квартирі може стати головною мотивацією громадян щодо ефективності праці, посилить впевненість у майбутньому.

До окремих видів в даній роботі я наводила приклади із життєвих ситуацій громадян, що користувалися цими видами зобов`язань, тобто відносини, які виникають при невиконання або неналежному виконанні умов договору між кредитором і боржником.

В залежності від виду забезпечення виконання зобов`язань автори журналів, вісників та інших періодичних видань висвітлюють ці способи, та свої міркування щодо актуальності видів забезпечення виконання зобов`язань.

На мою думку з кожним наступним роком з`являються все нові й нові відносини, і важливою прерогативою є те, що після помаранчевої революції, яка відбулась після жовтневих виборів 2004 р., можна передбачити, що наша держава з роками буде піднімати законодавчу систему нашої країни, тобто заповнювати всі прогалини в майбутньому, а не виключено, що і способи забезпечення виконання зобов`язань зазнають змін і нових удосконалень для більшого задоволення учасників правовідносин.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 19.06.2003.

2. Про заставу: Закон України від 02.10 92 р. № 2654-XII.

3. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Загальна частина. - К.: Істина, 2003 р. - с.386.

4. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Книга перша. - К.: Юрінком Інтер, 1999 р. - с.782.

5. Ніколаєва Л.В., Старцева О.В., Іваненко Л.М. Підприємницьке право: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2001 р. - с.270.

6. Отраднова О. Поняття та функції неустойки: історія та сучасність // Право України - 2001. - №8. - с.110.

7. Андріанов М. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов`язань у міжнародному комерційному обороті // Право України. - 2004. - № 11. - с.36.

8. Заржицький О., Шевченко А. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов`язань // право України. - 1996. - № 7. - с.35.

9. Крат В. Неустойка. Що переможе: майно або гроші // Підприємство, господарство і право. - 2002. - № 12. - с.41.

10. Хілінський Ю. Неустойка: відображення в договорі та стягнення // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 27. - с.25.

11. Герасименко А. Завдаток при купівлі нерухомості: обходимо підводне каміння // Все про бухгалтерський облік. - 2004. - № 92. с.8.

12. Хілінський Ю. Застава як забезпечення зобов`язань // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 62. - с.24.

13. Єфімов О., Гулик А. Забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. - 2004. - № 48. - с.59.

14. Карнаух Т. Притримання - новий вид забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. - 2004. - № 44. - с.65.

15. Михальнюк О.В. Відповідальність поручителя за договором поруки // Вісник Верховного Суду України - 2004. - № 2. - с.37.

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву / Агарков

М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2-х т. - Т.1. - М., 2002.

- С.163-460.

Васькин В.В. Возмещение убытков предприятием. -- М., 1997.

Годемз Е. Общая теория обязательств / Пер. с фр. -- М., 1948.

Голованов Н.М. Обязательственное право. — СПб., 2002. -С.10-92.

Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібн. / За ред. О.В.

Дзери. - К., 1998.

Иоффе О.С. Обязательственное право. — М., 1995.

Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве. -- М., 1999.

Кізлова О. Поняття застави у проекті Цивільного кодексу України //

Українське право. — 1997. — Ч.З. — С.150-151.

Комберянов С. Удержание -- гарантия исполнения обязательств //

Юридическая практика. — 2003. — №32. — С.7.

Новицкий Й.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950.

Отраднова О.О. Неустойка в цивільному праві: Автореф. дис. канд. юрид.

наук. — К., 2002.

Отраднова О.О. Поняття і функція неустойки: історія та сучасність //

Право України. - 2001. - №8. - С.110-113.

Пучковская Й.Й. Ипотека: залог недвижимости. — Харьков, 1997.

Саватье Р. Теория обязательств. Юридический й экономический очерк / Пер.

с фр. — М., 1992.

Толстой В.С. Исполнение обязательств. — М., 1993.

Федосєєв П.М. Інститут поруки за римським правом та його рецепція у

цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Харків,

2003.

Цивільне право України: Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О.

Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.