Розділ 2 Види забезпечення виконання зобов`язань

Забезпечення виконання зобов`язання - традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов`язання саме по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при використанні кредитором мір відповідальності відносно несправного боржника в останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантії належного виконання зобов`язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настати у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами (способами) забезпечення виконання зобов`язань.

Види забезпечення виконання зобов`язань мають характерні ознаки:

мають майновий зміст;

націлені на спонукання боржника до виконання свого зобов`язання;

мають додатковий (акцесорний) характер;

можуть забезпечувати лише дійсні зобов`язання.

Враховуючи викладенні характерні риси, види (способи) забезпечення виконання зобов`язань можна визначити як передбачені законом або договором спеціальні заходи майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов`язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів) кредитора.

Те, чи буде виконано зобов`язання, значною мірою залежить від волі самого боржника вчинити дії щодо виконання цього зобов`язання. Кредитор, у свою чергу, може бажати такого виконання та отримати правові механізми, спрямовані на гарантування виконання таких зобов`язань. Функцію таких правових механізмів виконують способи забезпечення виконання зобов`язань.

Цивільний Кодекс України встановлює такі види забезпечення виконання

зобов`язань: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, притримання.

2.1 Неустойка, як вид забезпечення виконання зобов`язань

1. Одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань, який прямо передбачений у ЦК, є неустойка. Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства. При цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Водночас сторони можуть домовитися й про зменшення розміру неустойки, Становленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ст.551 ЦК).

Відповідно до ч.З ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду (зокрема, на підставі п.З ст.83 ГПК України), якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як зазначено у п. З Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору тощо. Необхідно також мати на увазі, що майновий стан сторін не є підставою для зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, винної у порушенні зобов'язань.

2.  Як випливає з ч.і ст.549 ЦК, неустойка може бути визначена як у грошовій сумі, так і в натуральній формі (у вигляді будь-якого майна, яке відповідно до вимог цивільного законодавства може бути предметом цивільно-правових правочинів). У такій формі законодавець закінчив дискусію,  що багато років точилася у науці цивільного права з приводу можливості встановлення на практиці товарної неустойки. Такий підхід слід визнати обґрунтованим, оскільки неустойка, так само як, наприклад, і завдаток або відступне, дійсно можуть бути встановлені у вигляді майна. При цьому доцільним вбачається встановлення в договорі поряд із умовою про сплату неустойки у товарній формі і положення про визначення сторонами грошового еквіваленту цієї неустойки. У такий спосіб можна буде без зайвих ускладнень визначити, наскільки сплачена неустойка, а точніше — передане в якості неї майно,  компенсують  нанесені  невиконанням зобов'язання збитки.

3.  Як різновиди неустойки законодавець визначив штраф та пеню. За загальним правилом, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). На відміну від штрафу, пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.З ст.549 ЦК).

Водночас на практиці деякі нормативні акти інколи передбачають неустойку у вигляді твердої суми за кожен день прострочення, що дає підстави для висновку про те, що поряд зі штрафом і пенею в чистому вигляді існують й інші різновиди неустойки, яким притаманні певні особливості.

Слід також зауважити, що відповідно до ст.З Закону про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому пеню як один із різновидів неустойки, яка стягується за кожний день прострочки, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, передбачених ст.536 ЦК, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

4. Однією з особливостей неустойки (штрафу, пені) як способу забезпечення виконання зобов'язання є її подвійна природа, оскільки після порушення зобов'язання неустойка трансформується у форму відповідальності (санкцією за порушення зобов'язання), атому вкрай важливо визначити співвідношення неустойки зі збитками, які підлягають компенсації внаслідок порушення зобов'язання. Аналогічно природу поняття неустойки в якості форми відповідальності закріплено й у ст.230 ГК.

Залежно від співвідношення зі збитками розрізняють залікову неустойку (збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою), виключну неустойку (стягнення тільки неустойки, але не збитків, незважаючи на їх розмір), штрафну неустойку (збитки стягуються в повній сумі понад неустойку) та альтернативну неустойку (за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки).

Слід мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим ч.і ст.550 ЦК у разі, якщо сторони передбачили стягнення неустойки за невиконання зобов'язання, але не визначили її співвідношення зі збитками, неустойка буде стягуватися незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Водночас за ч.2 ст.552 ЦК сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Необхідно враховувати особливості неустойки, притаманних їй як формі відповідальності. Зокрема, згідно з ч.З ст.550 ЦК кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

5.  Уразі, якщо суми платежу, проведеного боржником на виконання простроченого зобов'язання, недостатньо для його виконання у повному обсязі, погашення заборгованості зі сплати неустойки здійснюється до сплати основної суми боргу, якщо сторони не встановили іншої черговості (ст.534 ЦК). Принагідно слід зазначити, що це правило розповсюджується винятково на виконання грошових зобов'язань, за порушення яких передбачена сплата неустойки у грошовій формі.

6.  Особливу увагу слід звернути на правові наслідки сплати (передання) неустойки — відповідно до ч.і ст,552 ЦК сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

7.  До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК). Слід зазначити, що раніше за ст.72 ЦК 1963 р. до таких вимог застосовувався скорочений строк позовної давності у шість місяців.

Також слід враховувати, шо відповідно до ст.266 ЦК зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла І до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).