10.Охарактеризуйте передумови виникнення та розвиток Московської держави в хіv-XV.

Як зазначав М. Карамзін , від моря Балтійського до глибин європейської півночі на схід до Сибіру, до Уралу та Волги були розселені численні племена фінів. Про них згадував ще Тацит. Невідомо, коли вони оселилися на цих землях, але, як зазначає М. Карамзін, не було ніякого народу більш давнього на цих землях. Цей народ ніколи не відбирав чужих земель, але завжди поступався своїми. Давня історія скандинавських народів (данців, норвежців, шведів) часто згадує про дві країни фінські, вільні і незалежні: Кіріаландію, що простягалася від Фінської затоки до Білого моря та охоплювала сучасні М. Карамзіну Олонецьку й частину Архангельської губернії, та Біармію, що охоплювала простір від Північної Двіни й Білого моря до річки Печори. «Имя нашей Перми есть одно с именем древней Биармии, которую составляли Архангельская, Вологодская, Вятская и Пермская губернии».

Московія ж виросла із уділу Юрія Долгорукого - «Суздальського Залісся», або ж Володимиро-Суздальського князівства, розташованого у басейні р. Оки, верхньої течіїВолги та її приток — Шексни і Костроми. Головними містами Суздальської Залісся були - Суздаль, Ростов, Владимир. Найдавнішими жителями цього краю були фінно-угорські племена, частина яких була пізніше підкорена боярами Ю. Довгорукого .

«Вже серед населення першого державного об'єднання східних слов'ян — Київської Руси — був доволі значний відсоток фіно- і балтомовних племен, а також невелика кількість тюркомовних воїнів і, в ранньому середньовіччі, скандинавських варягів. Перші удільні князівства, на які, починаючи з XII ст., розпалася Київська Русь, також не були етнічно однорідними. На північному сході Руси в результаті підкорення фінських племен тоді формувалася нова етнічна група, яку у XIX столітті йменували великоросами (про це вже писав російський історик В. Ключевський).

Із появою Ростовсько-суздальського князівства, а пізніше Московського, ця забута Богом земля ще цілих п'ять сотень літ була найбільшою глибинкою Європи, диким краєм, який не мав ані найменшої можливості змагатися навіть із тодішнім розореним Києвом. Як писав завідувач кафедри російської історії Московського університету професор С. М. Соловйова:

«Занепало стародавнє вічове місто (мова про Ростов кінця XII століття. — В. Б.), і на півночі встановилося одноманіття: всі міста нові, незначні; Ростов занедбаний, Володимир не встиг іще піднятись як столиця великокнязівська, коли був розорений татарами і також занедбаний; великі князі живуть у своїх опричинах, у своїх спадкоємних містах… Міста є тут (на півночі, у країні Моксель. — В. Б.) переважно великими обгородженими селами…»

Саме такими були міста-села ростовсько-суздальської землі, цієї майбутньої Московії, а пізніше Великоросії, у другій половині XIII століття. І заселені ті землі були фінськими племенами мурома, весь, мери, мещера, мокша, печора, мордва, марі та інші. Як бачимо, були це зовсім не русичі (слов'яни), а стародавня Фінська Вітчизна, яка спорудила на своїй споконвічній землі села-міста: Бєлоозеро (весь) , Ростов (меря), Суздаль, Муром (мурома)  та інші.  Нині історики із Московського університету відносять завершення формування «великоросів» до XVI століття .

Між XI і XIV ст. на північному заході навколо території Новгородських земель виникла величезна, заселена численними неслов'янськими етнічними групами держава. Внутрішнє коло фіномовних племен на півночі — карели, вотяки, іжорці (інґри) і вепси — управлялося безпосередньо з Новгорода, зовнішнє коло підлягало слабкій непрямій данинній владі. Сюди належали фіномовні лаппи на Далекій Півночі і далі на північному сході теж фіномовні зиряни і перм'яки, угромовні остяки і вогули, а також самоїди…. І в північно-східних князівствах, поміж якими було й Московське велике князівство, яке протягом XIV-XV ст. почало переростати у провідну державу, руські жили поруч із фіномовними етносами. Врешті більшість автохтонів (меря, мурома і весь) мовно і релігійно асимілювалися в процесі, що тривав декілька століть, і в XIV ст. вони зникають із джерел. Як самостійний етнос у Московській державі збереглася лише західна мордва на східних притоках Оки, яка була підкорена руськими князями в XIII ст. На північному сході Москва поширювала з XIV ст. свій вплив на зирян і перм'яків, які до того перебували під Новгородським верховенством.»

Населення Московського князівства швидко зростало за рахунок течій колонізаторів: південної, — із земель в'ятичів та Київщини, — і західної — з Полоцької,Новгородської, та Смоленської земель, а також переселенців з Західної Тартарії. Населення, що надходило, змішувалось з фінськими племенами — м е р е ю і м у р о м ою , що здавни жили у цих землях. «Альберт Кампензе в листі до папи Климента VII коло 1523—1534 р. пише про московське князівство (Moscovia), що воно заселене ріжними народами: югри, карельці, печоране, вогуличі, череміси.» Основним заняттям туземного населення було бджільництво (бортництво), та лісові промисли (заготівля лика, дігтярство, полювання і т. ін.).

Остаточний розрив з Руссю відбувся 1169 року, коли удільний суздальський князь з молодшої гілки роду Мономаховичів (династії суздальських Юр'євичів) — Андрєй Боголюбський пограбував Київ і проголосив сам себе великим князем Суздальським та Владимирським, та перестав визнавати зверхність Великого князя Київського, що титулував себе самодержцем всієї Руси. 1223 року великі суздальські князі та їх васали не прийшли на битву Русі з татарами, що відбулась на річці Калка.

Осередком політичної влади та місцем перебування князя було м. Владимир над Клязьмою, або «Владимир Заліський».

Внаслідок татарського завоювання Суздальське Залісся втратило свою єдність і чисельні нащадки Всеволода Велике Гніздо розтягли князівство на окремі «вотчини», що було вигідно і татарському ханові-царю.

Нові господарські явища того часу (зростання чисельності ремісників та міст) призвели до росту внутрішнього ринку. А розвиток торгівельних зносин сприяв піднесенню одного з дрібних князівств Суздальської землі — Московського, що і стало центром майбутнього об'єднання — Московської Держави. Зростання багатства московського князя при'єдналося до вмілого підлабузництва перед ханською владою. Вже скоро це призвело до призначення московського князя Великим князем, керівником інших васальних земель, що знаходились на північному заході Золотої Орди. Москва стала основним центром збору данини для ординських царів.

Московський князь зумів заручитися ідеологічною підтримкою церкви: митрополит переїхав із Владимира над Клязьмою до Москви. Іван III (1440-1505) 1448 року остаточно підпорядкував собі церкву, відірвавши московську церкву від світового православ'я. Цей акт призвів до розколу Київської митрополії та ін.

1493 року Іван III самостійно додав до свого великокнязівського домену приставку - «всія Русі», яка у московських князів не зустрічалася в давніших документах і не визнавалась іншими монархами.

Московські князі підсилювали свою владу та розширювали свої володіння — коли силою, а інколи купуючи землі. На основі господарського розвитку зростала політична могутність князівства, що, врешті-решт, дозволило московському князеві вести самостійну політику і захопити владу на більшості територій Золотої Орди, підкоривши роздрібнені золотоординські царства. 1572 року військам Івана Грозного вдалося подолати армію кримського хана Девлет-Гірея, який вважав себе правонаступником імперії Чингісхана і позбутись його зверхності та утвердитись у царському титулі.

Піднесення Московії розпочалося за васалітету Івана III, який підкорив собі, чи силою, чи угодами, землі, що оточували Московське князівство: найбільший торгівельний центр — Великий Новгород був взятий завдяки хрестовому походу, організованому в союзі з татарами, головним гаслом якого було: «прінудіть новгородців ставити архієпископів на Москві» (новгородці послали послів до канонічного Київського митрополита, щоб той висвятив їм архієпископа), а також Тверське, Ростовське,Ярославське і Рязанське князівства.

Його політику продовжили син Василь III (1505-1533) та онук Іван IV Грозний (1533-1584), а пізніше представники династії Годунових (нащадки золотоордінських князів Четів) (1598 (фактично з 1584)-1605), та династії Романових — Михайло (1613-1645) та Олексій Михайлович (1645-1676).