24.Охарактеризуйте глобальні проблеми кінця хХст.-поч.ХхІст.

Міжнародні відносини наприкінці 90-х років

У результаті реального послаблення глобального військово-політичного протистояння між двома блоками з одного боку, і одночасного загострення регіональних конфліктних ситуацій та загрози «малих війн» - з іншого боку, на перший план світової політики вийшли проблеми захисту прав та безпеки особистості і народів, гуманітарно- правові, культурні контакти, поширення об'єктивної інформації. Сукупність цих характеристик отримала назву "людський вимір". Конкретні люди творять передумови довіри або недовіри між народами та державами, від яких залежить вирішення військово-політичних проблем, проблем охорони і поліпшення стану навколишнього середовища, розвиток торговельно-економічних і науково-технічних зв'язків тощо.

Концепція «людського виміру» і механізм співробітництва держав з гуманітарно-правових питань були обгрунтовані в спеціальному розділі підсумкового документа Віденської зустрічі учасників НБСЄ в січні 1989

Важливими органами, які покликані займатися гуманітарними проблемами, питаннями забезпечення основних прав і свобод людей є НБСЄ (з 1994 р. називається ОБСЄ - Організація з безпеки і співробітництва в Європі) і Рада Європи - регіональна міжурядова організація, створена в 1949 р.

Розпад СРСР і Югославії, утворення нових незалежних держав, труднощі країн колишнього соціалістичного табору, об'єднання Німеччини та інтеграція західних країн стали важливими факторами побудови загальноєвропейського дому і розвитку міжнародних відносин 90-х років.

Звалилася колишня стабільність, що спирається на швидку реакцію наддержав на порушення рівноваги і зведення своїх кроків з реакцією можливого ворога, так само як і з власною можливістю його нейтралізувати.

Разом з тим розпад двополюсної системи викликав втрату політичних орієнтирів у окремих держав, крах ідеології тоталітаризму там, де вона панувала, хаос у мисленні багатьох людей. В утворену порожнину вривається націоналізм, ворожнеча, нестримна агресивність.

Миротворчі зусилля ООН, ЄС, НАТО та інших міжнародних структур не завжди ефективні і адекватні. Замість небезпеки глобального зіткнення в світі посилилась загроза локальних воєн.

Кардинальні зміни у світі зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки. Вирішенню цього завдання сприяли як різні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між державами Європи.

Важливим кроком до встановлення нової системи безпеки в Європі стало підписання в березні 1995 52 країнами ОБСЄ "Пакту стабільності в Європі". Країни, що підписали пакт, зобов'язалися розвивати добросусідські відносини на основі головних документів ООН, ОБСЄ та Ради Європи, відповідно до принципів суверенної рівності, поваги прав, властивих суверенітету, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, поваги міжнародно визнаних кордонів, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини, особливо осіб, що належать до національних меншин.

У 1993-1995 рр. центр етнічного протистояння на території колишньої Югославії перемістився із Хорватії в Боснію, де вели між собою боротьбу три общини: сербська, хорватська і мусульманська. Світова спільнота всю провину за розв'язування конфлікту поклало на Сербію і 25 квітня 1993 встановило економічну блокаду.

Після чотирьох років війни в Боснії під тиском світового співтовариства конфліктуючі сторони нарешті серйозно сіли за стіл переговорів і 15 грудня 1995 р. було укладено мирну угоду. З метою виконання угоди на територію Боснії було введено війська НАТО чисельністю 60 тис. чоловік.

Придушивши конфлікт у Боснії, світова громадськість опинилася перед обличчям проблеми Косово, що отримала збройного характеру. Албанська меншина, яка проживає на території Сербії в районі Косово, взялась за зброю з метою домогтися приєднання краю до Албанії. Сербська армія, маючи досвід антипартизанської боротьби, жорстокими засобами стала придушувати партизанський рух албанців. Щоб загасити нову пожежу на Балканах, у конфлікт втрутилися ООН, НАТО, ОБСЄ та інші організації. Вона змусили ворогуючі сторони сісти за стіл переговорів і укласти угоду (1998 р.). Але виконання угоди весь час піддається опір її противників як з одного, так і з іншого боку, що виливається в спалахи насильства. Щоб покласти край кровопролиттю, в лютому 1999 р. під загрозою застосування сили з боку НАТО обидві ворогуючі сторони сіли за стіл переговорів. Однак домовленості не було досягнуто. Провину за зрив переговорів був покладений на Сербію. НАТО, щоб зробити Сербію більш поступливою, вирішили проти неї війну. Протягом 78 днів авіація НАТО бомбила Сербію. Нарешті, серби вивели свої війська з Косово, а в край були введені війська НАТО і Росії.

Війна в Косово не стала останньою в регіоні. Наступного року спалахнула війна в Македонії, де албанська меншина підтримана ззовні розгорнула війну проти центрального уряду. Нарешті, завдяки зусиллям ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ конфлікт вдалося погасити.

Небезпечним і напруженим залишається становище на Близькому Сході (Палестина, Ірак, район проживання курдів та ін.) І в ряді держав колишнього Радянського Союзу (Грузія, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан). Загострилося протистояння між Індією і Пакистаном, які зробили рішучі кроки в бік перетворення на ядерні державі, здійснивши підземні ядерні випробування. Серйозний удар по стабільності в світі завдала азіатська фінансово-економічна криза. Для вирішення гострих конфліктних ситуацій у цих регіонах необхідні спільні зусилля всіх зацікавлених сторін і міжнародних миротворчих організацій.

Поява нових незалежних держав призвело до нової розстановки сил у світовій політиці. США залишилися єдиною наддержавою. Вступила в нову фазу боротьба за сфери впливу.

Політична нестабільність в різних регіонах світу загрожує вибухами нових локальних конфліктів. Наприкінці 90-х років Тропічна і Південна Африка стали регіоном кривавих війн, переворотів, партизанських рухів (Конго, Ангола, Руанда та ін) ..

Непорозуміння між Росією і США поставили під загрозу розвиток загальноєвропейського процесу і процесу ядерного роззброєння. Розбіжності виникли через різні позиції сторін в питаннях розширення НАТО на Схід, у врегулюванні близькосхідного і югославського конфліктів. Росія прагне відігравати домінуючу роль на території колишнього Радянського Союзу. З такими проблемами світ вступив у третє тисячоліття.

Міжнародні відносини на початку XXI століття. Міжнародний тероризм

Початок XXI століття. не приніс миру на Землі. З усіх проблем, які були успадковані з попереднього століття найбільш небезпечною стала проблема міжнародного тероризму.

Явище міжнародного тероризму відомо людству ще з часів середньовіччя, але саме в даний час, коли завершується формування глобальної світової цивілізації міжнародний тероризм набуває нової якості і місця в світовій політиці.

Причини існування міжнародного тероризму на сучасному етапі:

· Невирішеність національних проблем; проблем кордонів. Значна частина народів позбавлена ​​права на національне самовизначення;

· Відсутність дієвого механізму боротьби з тероризмом;

· Домінування США в світі, як єдиної наддержави;

· Суперечності між християнською, ісламської, далекосхідної цивілізаціями;

· Прагнення окремих людей, організацій до дезорганізації встановленого світового порядку; їх прагнення посіяти зерна страху і невпевненості.

Особливості міжнародного тероризму на сучасному етапі:

· Спрямованість проти провідних країн світу;

· Використання регіонів міжнародної нестабільності для розвитку мереж своїх організацій і здійснення терористичної діяльності;

· Підтримка сепаратистських рухів, спроба встановити контроль над національно-визвольними рухами;

· Використання сучасної техніки та технологій;

Координація дій і взаємна підтримка терористичних організацій;

· Організація фінансування терористичної діяльності за рахунок легального бізнесу та контролю над нелегальним бізнесом;

· Здійснення широкомасштабних терористичних акцій, які мали широкий світовий резонанс;

· Прагнення терористів створити «державу в державі»;

· Значний вплив ісламського фактора.

Терористичний акт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і Вашингтоні (захоплені терористами-смертниками пасажирські літаки врізалися в хмарочоси Всесвітнього торгового центру і будівлю Пентагону) спонукав світову громадськість до об'єднання в боротьбі з тероризмом. Була створена широка антитерористична коаліція держав на чолі з США, яка розгорнула широкомасштабну боротьбу з мережею терористичних організацій. Ця боротьба ведеться в економічній сфері (ліквідація джерел, каналів фінансування терористичних структур); військової (здійснення антитерористичних операцій зі знищення виявлених баз терористів); політичної та ін. Важливим на шляху боротьби з тероризмом ліквідації регіонів міжнародної нестабільності, повалення в деяких країнах тих режимів, які сприяють діяльності терористів, врегулювання конфліктів у гарячих точках.

Відповідальність за вчинення терористичного акту в Нью-Йорку адміністрація США поклала на терористичну мережу "Аль-Каїда", яку очолював Бен Ладен. США оголосили справжню війну цій структурі. З вересня 2001 року спецслужби 70 країн світу заарештували півтори тисячі членів цієї організації. Наприкінці осені 2001 р. США і їх союзники з антитерористичної коаліції почали війну проти режиму "Талібану" в Афганістані, який відмовився видати лідера Аль-Каїди. До кінця лютого 2002 у результаті операції «Непохитна свобода» режим «Талібану» був повалений, проте лідерам терористів вдалося уникнути арешту або загибелі. На справжній день боротьба з терористичною мережею триває.

Крім боротьби безпосередньо з терористами США розгорнули боротьбу проти режимів звинувачених у підтримці тероризму. 30 січня 2002 президент США Дж. Буш-молодший заявив про існування «Осі зла» КНДР-Іран-Ірак. Режими названих держав, що мають зброю масового знищення, складають загрозу миру.

Восени 2002 загострилося становище навколо Іраку. США і Великобританія стверджували, що Ірак всупереч резолюції ООН 1991 так і не роззброївся (всього в 2003 р. було прийнято 12 резолюцій): у нього є хімічна, бактеріологічна зброя та її носії. Також Саддаму Хусейну закидалися зв'язки з міжнародними терористичними організаціями, злочини проти власного народу.

Для перевірки підозри ООН приймає відповідну резолюцію і до Іраку був споряджений спеціальну комісію організації, яка, пропрацювавши три місяці, так і не знайшла зброї масового знищення. Тим часом США і Великобританія стягують в регіон свої війська і створюють антиіракської коаліції. Всі спроби США і Великобританії провести через ООН резолюцію, яка б дала їм можливість почати війну проти багдадського режиму, для його роззброєнні і повалення. Проте їх прагнення так і не було підтримано світовою громадськістю. Проти позиції США виступили Франція, Німеччина, Китай, Росія і цілий ряд інших провідних держав. Франція і Росію пригрозили накласти вето. Зрозумівши, що легітимності своїх дій не домогтися, США і Великобританія вирішили діяти самостійно, зламавши всю систему міжнародних відносин, що склалася після завершення «холодної війни», проігнорувавши всі міжнародні організації і громадську думку. 18 березня 2003 Дж. Буш-молодший висунув ультиматум Саддаму Хусейну, щоб той залишив владу і покинув країну. 20 березня війська США і Великобританії розгорнули бойові дії (командуючий генерал Томмі Френкс). Після 21 дня війни американські війська встановили контроль над Багдадом, а англійці - над Басрой. Хусейн втратив контроль над країною і зник. 14 квітня 2003 будь організований опір було придушено. На початку травня було оголошено про завершення бойових дій. Однак війна не скінчилася, в країні розгорнулася партизанська війна проти американських військ. Немає такого дня, щоб не приходило повідомлення про втрати серед американських військових.

Повалення режиму Хусейну поставило на порядок денний питання про повоєнному Іраку і всього регіону Близького Сходу. Після серії переговорів США і Великобританії довелося пом'якшити свою позицію. ООН, ЄС теж візьмуть участь у відновленні і формуванні влади в післявоєнному Іраку.

Загостренням обстановки навколо Іраку вирішила скористатися КНДР, яка заявила про свій вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і відновила роботи з будівництва ядерного реактора. Також була проведена серія випробувальних пусків балістичних ракет і зроблено заяву про наявність ядерної зброї. США спочатку прореагировавшего на це досить м'яко, по завершенню війни в Іраку, почали пошук виходу із загрозливої ​​ситуації і в цьому регіоні. Однак реальних досягнень так і немає.

Також не вщухає конфлікт на Близькому Сході. Неможливо виробити прийнятну формулу врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Реалізація плану «Дорожня карта» пробуксовує.