(1.) Визначте еволюцію людини і навколишнього середовища . Неолітична революція, поділ праці.Початок класоутворення, виникнення держави.еволюційна теорія базується на вченні Ч. Дарвіна — походження людини від мавп через перехідні форми в результаті природнього відбору.

На сьогодні виділяють ряд етапів антропогенезу:Архантропи — найдавніші люди (австралопітеки, людина працююча (Homo ergaster) і Людина прямоходяча (Homo erectus). Палеоантропи — стародавні люди (Homo neandertalensis і, можливо, Homo heidelbergensis).

Неоантропи — люди сучасного виду. Свої еволюційні погляди Е. Дарвін виклав у трактаті «Зоономія» (1794-96), а потім розвинув у поемі «Храм природи» (1803).

Основним фактором еволюції Е. Дарвін назвав прагнення до розвитку, що притаманне живим організмам при переборенні несприятливих умов. Результатом цього прагнення є зміни органів, що успадковуються. Е. Дарвін визнавав наявність конкуренції між близькими формами. Внутрішні прагнення організму не є усвідомленими, але механістичними властивостями: «Особливості форм тварин, що відрізняють їх одну від іншої, ... утворюються поступово з подібних живих волокон і видозмінюються при відтворенні».

Живе за Е. Дарвіном відрізняється від неживого «життєвим духом». Основний фактор еволюції за дарвінізмом — природний добір. Ключовими тезами також є боротьба за існування, мала невизначена мінливість, екстраполяція малих змін на великі проміжки часу. За Дарвіном природний добір діє на окремі організми та сприяє розмноженню тих з них, хто має корисні (адаптивні) варіації у спадкових ознаках. Такі варіації накопичуються і призводять до появи нових форм, підвидів, видів та всіх інших вищих таксонів. При цьому постулюється відсутність сили прогресу, що рухає еволюцію, а прогрес оголошується побічною властивістю добору. Ідею природного добору Дарвін взяв із селекції домашніх тварин і рослин, звідти ще одна назва теорії — селекціонізм (від англ. selection — добір).

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.Термін "неолітична революція" увів у 1949 англійський археолог Гордон Чайлд. В епоху мезоліту, що тривала у XI-VIII тис. до н.е., на всіх заселених людиною територіях перестав позначатися вплив останньої фази зледеніння. Сучасні клімат, флора і фауна набули своїх нинішніх географічних границь. Людина набула всіх біологічних характеристик сучасної людини, а людство розділилося на раси. В епоху неоліту (VIII-ІІІ тис. до н.е.) у географічно віддалених людських співтовариствах відбулася ціла серія драматичних технологічних і соціальних змін, котрі називаються «неолітичною революцією». Її сутність полягає у переході від господарства привласнюючого (збиральництва, мисливства і рибальства) до виробляючого (землеробства іскотарства).

Перші держави на нашій планеті з'явилися біля п'ятдесяти сторіч тому назад. У цей час у юридичній науці існує досить широке коло теорій, що пояснюють походження держави. До числа основних з них ставляться наступні:

1. Теологічна. Першопричиною появи держави називається "слово боже", божественна воля з усіма наслідками, що випливають звідси, безумовного, беззастережного, покірного прийняття даного людям понад.

2. Патріархальна. Прихильники цієї теорії проводять паралель між природно необхідною владою батька в родині (патріарха) і повноваженнями верховного володаря в країні, підкреслюючи, що держава є продукт історичного розвитку родини.

3. Договірна. Передумовою появи держави вважається "війна всіх проти всіх" тобто "природний стан" людей, кінець якому поклало установу держави, як результату договору між людьми, прояву їхньої волі й розуму.

4. Психологічна. Ця теорія виводить державу з людської психіки, який властива потреба наслідувати й підкорятися лідерові, що видається особистості, здатної керувати суспільством. Держава є організація для здійснення такого керівництва.

5. Теорія насильства. Поява держави зв'язується з війнами, властивими історії розвитку людства як прояв закону природи, що припускає підпорядкування сильними слабких, для закріплення поневолення яких і створюється держава як особливий апарат примуса.

6. Органічна теорія. Держава розглядається як результат соціальної (органічної) еволюції, коли відбувається природний добір у ході зовнішніх воєн і завоювань, що приводить до появи урядів, керуючих соціальним організмом, що вподібнюється організму людському.

7. Історико-матеріалістична. У вітчизняній юридичній науці ця теорія придбала домінуюче значення й одержала найбільш докладне висвітлення в навчальній літературі. Відповідно до даної теорії, держава - це продукт природничо-історичного розвитку суспільства. Первісне суспільство характеризується відсутністю держави.

Історико-матеріалістична теорія розрізняє виникнення держав: а) європейських, б) східних (азіатських).

Логіка процесу виникнення європейських держав відбита в наступних моментах розвитку суспільства. Спочатку відбувся великий суспільний поділ праці (від землеробства відділилося скотарство, потім ремесло й з'явилося купецтво). Суспільний поділ праці викликав ріст його продуктивності й появу так званого надлишкового продукту, тобто одна родина або навіть одна людина виробляли більше, ніж споживали. У колишніх економічних умовах цього не було. Слідством появи надлишкового продукту- головного моменту в розкладанні первісного суспільства- стало виникнення приватної власності, імущих і незаможних, визискувачів і експлуатованих. Останні являли собою два класи, інтереси яких були непримиренні. У суспільстві, розколотому на два таких класи, виникає класова боротьба. Інтерес економічно панівного класу укладається в збереженні й зміцненні свого положення, а пригнобленого класу- у рятуванні від гноблення, зміні свого положення в кращу сторону. Класова боротьба приводить в остаточному підсумку до появи держави як органу, здатного на основі організованого примусу й насильства забезпечити існування суспільства, що роздирається внутрішніми протиріччями, як єдиного цілого. При цьому економічно пануючий і самий могутній клас одночасно стає й класом пануючої політично, тобто держава споконвічно з'являється як орган, що діє в інтересах саме цього класу. Поступово клас, що захопив публічну владу, формує й вигідні йому органи влади.

У даній теорії розрізняють три основні форми виникнення держави:

1) афінську,2) римську,3) древньогерманську.

Перша з них викладена вище і являє собою класичну форму виникнення держави. На відміну від неї в Древньому Римі процес утворення держави був прискорений тривалою боротьбою плебеїв проти патриціїв, що стимулювала розкладання родоплеменного ладу. У древніх германців утворення держави прискорилося завоюванням чужих територій і скоренням народів, що жили там, панування над якими було неможливо без створення відповідного апарата керування й примусу. Якщо виникнення європейських держав головним чином обумовлено класовим поділом суспільства, то процес виникнення східних держав характеризується плавною зміною первісного суспільства в державно-організоване, поступовим переростанням первісного родоплеменного суспільства в державу.

Головні причини появи східних держав: необхідність проведення великомасштабних робіт для розвитку поливного землеробства як основи економічного благополуччя суспільства;

необхідність об'єднання більших груп людей і великих територій для досягнення цієї мети;

необхідність у централізованому керуванні об'єднаною масою людей.

На тлі дії цих причин з апарату керування родоплемінними об'єднаннями виникає власне державний апарат. Будучи продуктом природничо-історичного розвитку суспільства, державний апарат поступово відокремлюється від суспільства, його функціонери стають панівним класом, що експлуатує працю общинників.

(2.)Охарактеризуйте особливості стародавніх цивілізацій Сходу та Середземномор’я: суспільно-політичний та соц.-екон.розвиток.Історія Стародавнього Сходу вивчає історію Стародавнього Єгипту, Східного Середземномор'я, Месопотамії, Малої Азії, Закавказзя, Стародавньої Індії, Китаю. Період вивчення приблизно 3200 р. до н. е. до 4ст. до н. е. Деякі дослідники також відносять до Стародавнього Сходу доколумбові цивілізації Південної Америки, оскільки вбачають їхню подібність з раніше перерахованими стародавніми державами Аравії, Африки та Азії. Цивілізації Стародавнього Світу засновувались на рабовласницькій соціально-економічній системі, за якої суспільство поділяється на три основні класи: рабів, дрібних вільних виробників і панівний клас, до складу якого входили землевласницька, придворна й чиновницька аристократія, командний склад армії, жрецтво і заможна верхівка землеробських общин. Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади — необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх

нащадком або й навіть одним з богів. Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV—III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ — першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації. В середині — другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII—VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу — Перській імперії Ахеменідів (VI—IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.

Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об'єднати їх спільною назвою — антична культура (від лат. antiquus — стародавній). Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв'язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор'я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, сáме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким способом створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці). Одна з центральних проблем розуміння Стародавнього Світу — осмислення різноманіття і унікальності архаїчних культур, віддалених від сучасності в історичному часі і просторі. Безсумнівно, стародавні культури в сукупності своїх досягнень і їхньої значимості для сьогодення становлять певну цивілізаційну єдність, представляються нам хоча і закономірним, але унікальним етапом всесвітньо-історичного розвитку. У даному контексті неповторність стародавніх цивілізацій бачиться в їх єдності, сукупності найважливіших ознак, які додають їм принципові відмінності як від первісних культур, так і від цивілізацій, що прийшли їм на зміну. Охарактеризувати різниці культур Стародавнього Сходу і Стародавнього Заходу, не протиставляючи їх одні одним, дозволяє теорія осьового часу, що належить німецькому філософу Карлу Ясперсу, який вважає, що осьовий час знаменує собою зникнення великих культур стародавності, що існували тисячоліттями. Вісь світової історії, згідно Ясперса, варто віднести в середину I тис. до н.е., до тих духовних подій, що відбувалися між 800 і 200 рр. до н.е. на всьому протязі від Заходу до Сходу. Саме тоді стався основний історичний поворот — з'явилася людина сучасного типу. Приходить кінець міфологічній епосі з її спокійною стійкістю, починається боротьба раціонального досвіду з міфом, виробляються основні поняття і категорії, якими ми користуємося дотепер, закладаються основи світових релігій. В Індії в цей час виникли Упанішади, жив Будда; в Китаї одержали розвиток могутні філософські школи конфуціанства і даосизму, в Ірані вчив Заратуштра, у Палестині виступили пророки, в Греції — була епоха Гомера, філософів Парменіда, Геракліта, Платона, трагіків, Фукідіда і Архімеда.

(3.)Дайте характеристику джерельної бази країн Стародавнього Сходу, хронології та періодизації їх історії , матеріальної і духовної культури. Джерела з історії Стародавнього Сходу поділяються на чотири групи: староєгипетські писемні пам’ятки, повідомлення античних авторів та Біблії, жанрові сцени, зображені на стінах храмів і гробниць, пам'ятки матеріальної культури.

Староєгипетських текстів збереглося чимало, бо єгиптяни нерідко писали на "вічному" матеріалі: на стінах і колонах храмів і гробниць, на кам’яних плитах і саркофагах, на кістяних дощечках (палетках), печатках, амулетах тощо. До того ж вони списаним папірусом часто пеленали мумії, просочуючи його ароматними смолами, завдяки чому він ставав довговічнішим.

З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів, викарбувані на стінах храмів у Карнаці,

Абідосі та Саккара. Ці списки містять не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для складання хронології. На жаль, у різних списках фараони іменуються по-різному і це створює додаткові труднощі для єгиптологів.

Цінну історичну інформацію містять також царські літописи, особливо "Палермський камінь", "Аннали Тутмоса III", "Стела Піанхі" ("Поема про Кадетську битву") тощо. Однак до цієї інформації потрібно ставитись дуже критично, бо фараони мали звичку приписувати собі воєнні, заслуги своїх попередників, "позичали" один в одного воєнні сюжети та зображували себе переможцями навіть у тих випадках, коли для цього не було жодних підстав. У царських літописах знаходимо також повідомлення про інші народи Передньої Азії.

Істотно доповнюють інформацію, що міститься в царських літописах, "автобіографії" єгипетських вельмож, проте й ці джерела не надто обтяжені історичною правдою. При знайомстві з ними згадується іронічне застереження Бернарда Шоу: "Коли ви читаєте біографію, не забувайте, що правда завжди непридатна для опублікування".

Серед єгипетських писемних джерел майже повністю відсутні юридичні документи та матеріали господарської звітності, а ті окремі, що дійшли до нас, не в усьому правдиво відтворюють господарське життя країни, бо єгиптяни мали вроджену "пристрасть до рекордів, звершень, перевиконань". Щоб дослідити суспільне життя в Єгипті, вченим доводиться більше користуватися літературними і навіть релігійно-міфологічними сюжетами.

Про наукові знання у Стародавньому Єгипті розповідають словники, задачники, медичні та астрономічні трактати, найдавніша у світі "енциклопедія" ("енциклопедія Аменемопе"). Релігійне життя стародавніх єгиптян досить яскраво відображене в їхній багатій заупокійній літературі ("Тексти пірамід", "Тексти саркофагів", "Книга мертвих" тощо).

Таким чином, староєгипетські писемні джерела найгірше відображають соціально-економічну історію країни, краще — політичні, культурні та релігійні процеси.

Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд реалістичні жанрові сцени на кольорових рельєфах і розписах єгипетських храмів, гробниць і саркофагів. Єгиптяни, очевидно, вірили, що ці зображення "оживуть" на тому світі, щоб небіжчик опинився у звичному для нього оточенні, тому виконували їх якомога правдивіше й всесяжніше, що перетворило їх на справжню енциклопедію староєгипетського життя.

Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в іноземних — вавилонських, ассирійських, кушитських та ін.— написах. Щодо Біблії, то її єгипетські сюжети стосуються майже виключно перебування стародавніх євреїв у цій країні.

З античних авторів найповніше описав Єгипет "батько історії" Геродот, який у 445 р. до н. е. побував у цій країні. Він, зокрема, розповів про природнокліматичні умови в долині Нілу, про культуру і побут стародавніх єгиптян, про окремі події єгипетської історії. Повідомлення про Стародавній Єгипет нам залишив також Діодор Сицилійський, який хоча й відвідав цю країну, проте побудував свою розповідь на матеріалах, почерпнутих в інших авторів, завдяки чому до нас дійшло чимало фрагментів утрачених античних праць. "Батько географії" Сграбон описав природні умови Єгипту, господарське життя єгиптян, а Пліній Старший — технологію виробництва папірусу. Цінний матеріал стосовно староєгипетської релігії знаходимо у праці Плутарха Херонейського "Про Ізіду та Озіріса". Окремі повідомлення про Стародавній Єгипет є у працях Гекатея Абдерського, Павсанія, Фукідіда, Ісократа, Платона, Аристотеля, Аристофана, Гекатея Мілетського та інших античних авторів. Особливо цінним для єгиптологів в античній групі джерел є історичний доробок єгипетського жерця Манефона, який жив у IV—III ст. до н. е.— двотомна грецько мовна праця "Історія Єгипту". Манефон користувався фондами храмових архівів і бібліотек, тому його повідомлення про Єгипет достовірні. Це єгиптологічне джерело збереглося фрагментарно у працях інших античних авторів.

Звичайно, повідомлення греко-римських авторів про Єгипет не завжди достовірні, тому ставитися до них потрібно критично.

Виявлені археологами пам’ятки матеріальної культури стосуються різних періодів староєгипетської історії, у тому числі найдавнішого, і є цінним доповненням до писемних джерел. Однак загалом історія староєгипетської цивілізації відображена в них, як і в джерелах писемних, нерівномірно. Зокрема, дуже невиразні сліди залишилися від її темних — т. зв. перехідних — періодів.

P.S:(Єгипет- одна з країн Стародавнього Сходу. На її прикладі розповідаємо в загальному про Схід)

(4.)Дайте аналіз джерел історії античності. Полісна система державотворення. Визначте суть афінської демократії , назвіть її найвідоміших діячів. Анти́чна літерату́ра — література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам'ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до н.е. і початку 1 тисячоліття н. е. Антична література складається з двох національних літератур: давньогрецької та давньоримської. Історично грецька література передувала римській. Одночасно з античною культурою в басейні Середземного моря розвивалися інші давні культури і, відповідно, літератури: давньокитайська, давньоіндійська,давньоіранська, давньоєврейська — серед яких видатне місце займала стародавня іудейська.Хоч давньоєгипетська література переживала на той момент період розквіту, антична й іудейська культури стали підвалинами усієї західної цивілізації і мистецтва.

В античній літературі сформувалися основні жанри європейської літератури в їхніх архаїчних формах і основи науки про літературу. Естетична наука античності визначила три основні літературні роди: епос, лірику і драму (Арістотель), ця класифікація зберігає своє базове значення донині.

Поліс — самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення. Поняття включало навколишні «села». Поліс Спарта, наприклад, був створений мережею сіл. У стародавніх греків не було поділу на міста і села. Феномен полісу виник у VIII–VII ст. до н. е. Термін «місто» має набагато пізніше походження. Метрополією ж вважалось «самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення» яке має свої колонії.

Поліси Північного Причорномор'я

• Керкінітида — заснована як місто-держава у VI столітті до н. Е. І проіснувала як грецька колонія майже до кінця IV століття н. Е. Зараз місто Євпаторія (ар к).

• Тіра — заснована як місто-держава у VI столітті до н. е. переселенцями з грецького Мілета. Зараз місто Білгород-Дністровський (Одеської області).

• Ольвія — існувала як місто-держава з VI столітті до н. е. і до IV столітті  н. е. Заснована переселенцями з грецькогоМілета. Зараз Миколаївська область.

• Борисфеніда — існувала як місто-держава у VII столітті до н. е., була найдревнішим грецьким поселеннямПричорномор'я. Зараз Миколаївська область.

• Херсонес (пізніше Корсунь) — заснований у 422–420 роках до н. е. переселенцями з Гераклеї Понтійської і проіснував до XV століття  н. е. — тобто майже два тисячоліття. У V–I століттях до н. е. це було автономне місто-держава, у I–IV століттях  н. е. — аристократична республіка залежна від Риму, а з IV століття — від Візантії. Саме через Корсунь у 988 році в Київську Русь офіційно прийшло християнство візантійського обряду. Зараз історико-археологічний заповідник «Херсонес Таврійський», місто Севастополь (АРК).

• Феодосія — заснована як місто-держава у VI столітті до н. е. греками — вихідцями з Мілета, була центром торгівельних зв'язків. Зараз місто Феодосія (АРК).

• Пантікапей — заснований як місто-держава у VI столітті до н. е. Зараз місто Керч.

Афінська демократія — етап в історії Стародавніх Афін, що охоплює період з 500 по 321 до н. е., коли у місті-державі Афіни існуваладемократична форма правління.

У добу Афінської демократії будь-який громадянин мав право (вважалося навіть, що всі громадяни, що піклуються про інтереси суспільства, зобов'язані) брати участь у роботі суверенних зборах. Розробка порядку денного зборів і повсякденне керівництво містом здійснювалися радою. Судові й аудиторські функції — великим журі. Членство як в раді, так і в журі надавалося за жеребом. Будь-який громадянин мав рівні шанси бути сьогодні правителем Афін, а завтра — верховним суддею.

Перший ідеолог демократії, Перикл, відстоював цю форму правління на тій підставі, що вона сприяє прояву терпимості і громадянськості. Він ввів плату за роботу в журі, яка дорівнювала приблизно денному доходу працівника. Пізніше такий порядок був розповсюджений на членів ради та асамблеї. Як зазначав Аристотель, це дало можливість брати участь у роботі асамблеї бідним. Подібно до Платона та Фукідіда, Аристотель був проти демократичної форми правління. Всі троє вважали її незахищеною від неосвічених демагогів і такою, що сприяє експропріації власників. Однак залишок їх відношення до демократії зберігся у слові, яке нині є запозиченим у греків, — давньогрецькою мовою «idiotes», що означало «приватні громадяни».

Серйозне обговорення питання про відродження Афінської демократії як можливої моделі державного устрою не відновилося аж до нашого часу. Зараз, коли комп'ютерна технологія зняла всі перешкоди на шляху широкої участі людей у прийнятті рішень, цейфеномен почали досліджувати в якості ймовірної життєздатної альтернативи представницької демократії.

Елементи Афінської демократії :Еклесія — народні збори., Рада п'ятисот та Ареопаг — вищий судовий і урядовий контролюючий орган стародавніх Афін.

Геліея — суд присяжних в Стародавніх Афінах, заснований архонтом Солоном у 6 столітті до н. е. Остракізм — політичний метод боротьби проти політичних супротивників як спосіб уникнути загрози демократії з боку надміру сильних осіб, запобігання тиранії. Введений Клісфеном. Жереб — визначення посадових осіб випадковим чином.

Хіротонія — голосування підняттям рук у народних зборах.

(5.)Дайте аналіз особливостей розвитку Римської держави . Республіка, імперія: становлення, розвиток, занепад.